50

1.Функції:

Це по-перше, пізнавальна (інтелектуально-розвиваюча). Не можна  бути освіченою людиною і не знати „свого роду, племені”, історії своїх батьків, дідів, прадідів, свого народу, своєї Батьківщини. Це особливо важливо для майбутніх учителів.По-друге, – практично-політична. Ця функція дозволяє розглядати  історичний процес  в єдності минулого, сьогодення і майбутнього. Адже в історії народу – великий позитивний і негативний  досвід, багаті культурні традиції тощо і, щоб  рухатися  вперед з меншими втратами і прорахунками, треба  знати  історію. Без історичного досвіду кожне покоління  повинно було би повторювати і відкривати те, що було зроблено їх попередниками.І по-третє, світоглядна функція. Вона формує погляд на світ, суспільство,   закони його розвитку, сприяє вихованню патріотичних почуттів,  любові до своєї Вітчизни, гордості за Україну, її народ та його  героїчну історію, яка є основною складовою світової цивілізації.

2.Вірування,що були поширені серед слов*ян до прийн.Християнства:

Вірування давніх українців були політеїстичними: вони поклонялися річкам, німфам, різноманітним божествам, жертвуючи їм усячину та ворожачи під час жертвоприношень. Серед усіх божеств найвищим визнавали рога, який, за уявленнями, посилав блискавку, уособлювали його з вогнем.Він фігурує під різними назвами: Перун – бог грому і блискавок, Хоре – бог сонця, Сварог – бог вогню. Поклонялися вони Велесові (Волосові) – богові достатку, опікунові багатства, торгівлі, худоби; Стрибогові – богові вітрів. Невідомо, які з них були власне слов’янські, а які слов’яни перейняли від інших народів. Цілком можливо, що Перун є інтерпретацією давньогерманського Донара, що прийшов до слов’ян від варягів, а Хоре, очевидно, перейнятий від давніх іранців.Жертви божествам приносили у річках, болотах, колодязях, у гаях, під деревами, при вогнищах. Купці, переправляючись через дніпровські пороги, зупинялися на острові Хортиця і там під дубом клали жертовні хліб і м’ясо, а деколи й птицю, причому жереб вирішував – зарізану чи живу.Окремих святинь не було. Небагато було й зображень богів. Лише в Києві перед княжим двором стояли статуї головних божеств (Володимирових богів). Для відправи релігійного культу не потрібні були жерці – кожний вчиняв жертвопринесення сам. У великій шанобі були знахарі й чаклуни, які займалися лікуванням людей, ворожінням. Називали їх волхвами, потворниками, обавниками, відунами, зілійниками.

3.Розвиток сх.Слов. Племен з найдавніших часів утв. Кр:

Одним з найдавніших народів, що населяв Європу, були слов'яни. З приводу походження слов'ян існують дві основні теорії: 1) міграційна (слов'яни прийшли на свою нинішню територію); 2) автохтонна (слов'яни є споконвічними жителями Східної Європи). Термін «слов'яни» найпевніше походить від назви одного з племен (словени). Перші писемні згадки про слов'янські племена під іменем венедів відносяться до І—II ст. и. е. Перші племінні об'єднання з елементами державності ви никають у східних слов'ян у 380-386 pp. н. є. Українська народність формувалася на основі об'єднання різ них східнослов'янських племен і їх інтеграції з рядом інших прийшлих народів. Основними племенами, що жили в той час на теренах України, були: поляни (жили в полях над Дніпром); древляни (у лісах над річкою Прип'яттю); на нинішній Волині — дуліби; на Чернігівщині — сіверяни; між Південним Бугом і Дністром — тиверці й уличі; у Галичині — білі хорвати. Провідне місце серед цих племен займали поляни з їх головним містом Києвом, через яке проходив торговий шлях «з варяг у греки». Процес розселення слов'ян почався наприкінці V і в цілому завершився в VIII-IX ст. н. є..Економічною основою східнослов'янського суспільства була родова власність на землю. Знаряддя праці, продукти, майно поступово розподіляються між родинами.Слов'яни вели осілий спосіб життя, що сприяло розвитку у них орного землеробства — основи господарства. Землю вони обробляли спочатку дерев'яним ралом, потім залізним. З IV ст. н. є. починає використовуватись плуг із череслом. У давніх слов'ян існували і різні види ремесел (залізодобувне, залізообробне, гончарне, косторізне). У VIII ст. слов'янські ремісники починають використовувати гончарний круг, що було знач ним удосконаленням. Найважливіші питання вирішувались на племінних зібраннях, хоча основна влада була зосереджена в руках вождів та знаті. Виник новий тип відносин з поділом суспільства на дві частини: багатшу і владну племінну знать і біднішу і безвладну більшість племені. Характерною ознакою суспільного ладу східних слов'ян була наявність сільської (територіальної) общини («миру», «верві») як об'єднання індивідуальних господарств. В основі релігійного світогляду давніх слов'ян знаходився культ природи. Головним богом у них був Перун — бог грому і блискавки, бог війни. Крім цього, слов'яни вірили, що у воді живуть русалки і водяники, у полі — мавки, у лісі — лісовики, у хатах — домовики, у болотах — дідьки. Святкували слов'яни середину зими (свято Коляда), весною співали веснянки, а літом відзначали Купалу. Таким чином, розвиток східних слов'ян у І-VIII ст. н. є. йшов природно-історичним шляхом, в цілому типовим для інших на родів, які населяли у цей час Східну Європу.