7. Структура рольової гри тпс

Назвати процес рольовою грою можна, якщо він відповідає певним вимо­гам. Рольова гра ТПС — це процес, у якому наявна процедура проведення класичної рольової гри. Далі цей процес ми будемо називати сеансом.

Сеанс рольової гри в гренінгу партнерського спілкування умовно скла­дається з трьох частин, як і сеанс класичної психодрами (Д. Кігшер, 1993).

Ці частини:

1) стадія активації; 2) стадія дій; 3) стадія завершення.

Чому умовно? Тому, що кордони між стадіями не досить чітко виражені в рольовій грі ТПС, на відміну від класичної психодрами. І все-таки сама струк­тура рольової гри психодрами найближча до структури рольової гри тренінгу партнерського спілкування.

Моделювання поведінки в рольовій грі ТПС — це відтворення ситуації взаємодії людини з навколишнім середовищем. Причини застосування цього методу можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, воїш включають спроби нових рішень та підходів до складних людських проблем, початкову оцінку адекватності цих рішень, неодноразове програвання цих дій до їх утілення в життя та вдосконалення існуючих навичок. Сюди само відноситься програ­вання конкретних прикладів моделей, дилем, процесів.

Рольові ігри, як і всі види імітаційної поведінки, будуються за прикладом реального життя. Л в реальному житті більшості дій передує стадія активації (ми називаємо цей процес «розігріванням»). Іноді бувають екстремальні випадки, коли людина захоплена зненацька та їй необхідно терміново переорієнтовува­тися і розігріватися одночасно з моментом початку відповіді, дії.

Стадія активації

Стадія активації передує дії; вона може бути довгою або короткою; вклю­чатися автоматично або цілеспрямовано. У звичайному житті ці розігріваючі вправи робляться автоматично, без визначення їх як підготовки до чогось.

Стадія активації потрібна, щоб довести учасників рольової гри до стану достатнього входження в роль та щоб це завдання не було для них складним (те, що дуже легко в життєвих обставинах робиться якось само по собі, важко виконати за наказом). Ця стадія націлена на зниження активності захисних механізмів людини та її опору, рівня тривоги та хвилювання, на збільшення шансів успіху психокорекції.

Розігрівання — це одночасно соціально-психологічний та біохімічний про­цес, через який людина ютується до вступу в задану дію. Процеси розііріван-ня можуть відрізнятися за темпом, інтенсивністю, адекватністю (бути високи­ми та низькими). Кожний вид розігрівання повинен привести до процесу дії.

Прикладом біохімічних або фізичних факгорів процесу розігрівання мо­жуть бути дихальні або рухові вправи, біг, ходьба.

Соціально-психологічні фактори процесу розігрівання - це фантазії, по­боювання, сумніви, соціальні та моральні норми, етичні спонукання тощо.

Усі чинники (фізичні і психічні) можуть бути запущені в дію внутрішньою (самозапуск) та зовнішньою стимуляцією. Перша здійснюється учасником рольової іри, друга — тренером. Вплив обох стимуляцій на процес розігріван­ня однаковий. Більше того, між ними існує взаємодія.

Розігрівання має як загальну мету для всіх учасників гри (ознайомлення з рольовою взаємодією як засобом створення атмосфери довіри та партнерсь­кого спілкування), так і специфічні цілі:

і для активного учасника гри — це посилення самовираження, спрямо­ваність власної інтелектуальної активності на пошук ефективних засобів ви­рішення проблеми;

•< для пасивного учасника — це налаштування на прийняття позиції іншо­го гравця, стимулювання здатності підіграти в ситуації;

і для всієї групи — це стимулювання до участі в рольових іграх, налашту­вання на аналіз поведінки активного гравця.

Стадія процесу активації складається з підготовчої вправи (пов'язаної з рухом або насиченої позитивним емоційним змістом); ознайомлення учас­ників групи із ситуацією; розподіл ролей; організація простору для проведення рольової гри.

Зміст цієї стадії залежить від намірів тренера та етапу роботи групи ТПС. Так, наприклад, на початку тренінгу виявляються основні помилки поведін­ки людей у спілкуванні та створюється мотивація до навчання; на заключно­му етапі учасники демонструють свої вміння та навички у досить складній ситуації.

Згідно з цим планується і проведення підготовчої вправи. Якщо в першій частині ТПС для створення загального фону довіри використовуються рухові вправи (наприклад, «Атоми», «Морська фігура»), то вже в другій, де ігри знач­но складніші, використовуються не тільки і не стільки рухові вправи, скільки позитивно емоційно насичені (наприклад, «Змія», «Побажання на день», «Відображення свого стану» тощо).

Для досягнення цілей рольової гри додержуються певних вимог до пра­вильного добору ситуації. Поняття ситуації включає:

і сюжет гри;

4 соціально-психологічну проблему;

і характер заданих відносин, ролей та конкретних обставин.

Під час вибору та розробки ситуацій дотримуються двох умов:

і адекватність змісту ситуації та сутності поставлених у ній проблем щодо реальної дійсності;

< вагомість для учасників тренінгу змісту ситуації та відповідність її меті тренінгу.

Для тренінгу парі нерського спілкування найадекватнішими є рольові ігри, у яких одна з позицій має більш активний характер (наприклад, один з учас­ників мас допомогти іншому вирішити його проблему, домовитися з ним про певну допомогу тощо), а також рольові ігри типу дискусій, коли учасники під

час спільного обговорення мають виробити спільне рішеній. Ситуації взає­модії, вибрані для рольових ігор, дають змогу учасникам продемонструвати партнерське спілкування та поведінку.

Нагальною є вимога підбору учасників рольових ігор. Оптимальним, на наш погляд, є участь від 2 до 4—5 осіб. На початку тренінгу ігри включають двох і більше учасників. На етапі відпрацювання окремих прийомів спілку­вання використовується більш простий спосіб взаємодії — в «діаді». На зак­лючному етапі залучаються до гри 4—7 учасників.

Вибираються учасники гри напередодні. Цей вибір спирається на знання та діагностику досягнень кожного члена групи, його мотивацію, ставлення до тре­нінгу, стан у цей момент, місце в груповій структурі та динаміці. На думку В. П. Захаровата II. Ю. Хрящової, спонтанний вибір учасників гри (за їх бажан­ням) менш ефективний, ніж цілеспрямований, який здійснює тренер, зважаю­чи на завдання певного етану тренінгу та досягнення окремих членів групи.

Успіх рольової гри значною мірою залежить від чіткої інструкції. Порядок інструктажу такий: тренер пропонує групі провести названу ним рольову гру, визначає її сюжет, називає ролі та пропонує їх визначеним учасникам. Якщо вони погодилися, сюжет гри викладається всім членам групи, визначається ситуація, формується завдання. Далі активний учасник ненадовго залишає місце, де відбувається гра. У цей час іншому учасникові (або усій групі) роз­кривається прихований соціально-психологічний зміст ситуації або внутрішня позиція пасивного учасника, який підіграє активному учаснику рольової гри.

Рольова гра за цією схемою називається «рольовою грою із прихованим мотивом», який є у одного з учасників, а для вирішення ситуації має бути знайдений іншим учасником.

Бувають рольові ігри й без прихованого соціально-психологічного змісту. У такому разі інструкція дається всім членам групи ТПС. На початку отриму­ють завдання ті члени, які не беруть участі в рольовій грі, — тобто спостерігачі. Дехто з них слідкуватиме за ходом гри в цілому, інші — конкретно за пасивним чи активним гравцем.

До того, як активний учасник перейде до дії, конструюється ситуація, ставиться сцена. Як правило, в конструюванні сцени бере участь пасивний учасник. Ця процедура включає постановку дійового простору та займає де­кілька хвилин.

Місце дії — та частина кімнати, яка відводиться для гри. Цей простір має буга обмежений будь-якими фізичними покажчиками (крейдяне коло, край ковдри або стільці), наявними чи уявними. Обмеження простору необхідне для диферен­ціації світу, шо імпується, та реального світу. Рольові ігри базуються на уявленні та імітації. Це створює особливу реальність, яка характеризується мінімумом обме-

жень. Учасники гри конструюють ситуацію, можуть її змінювати. Ситуація опи­сується з необхідним рівнем подробиць: можуть бути вказані й фізичні характе­ристики, але опис не може бути надмірним. Завдяки описові активний учасник має змогу посилити своє входження в дію. Опис може вказувати час ситуації. Уся дія описується в теперішньому часі — так, наче вона має місце зараз.

Стадія активації завершується, коли простір для рольової гри орга­нізований, пасивний учасник посів своє місце, інші готові спостерігати за розгортанням дії.

У цей момент активний учасник який включений у роль, готовий до дій, що запропонував ведучий. Це вже ознаки переходу від стадії розігрівання до стадії дії.

У тренінгові партнерського спілкування застосовується цілеспрямоване розігрівання, коли учасники вступають у рольову гру без спеціального попе­редження. Мета тренера — максимально реалізувати стадію активації для досягнення її цілей. Важливим є розігрівання пасивного учасника, якого тре­нер залучає до розмови з групою або до індивідуальної бесіди про прихований мотив його дій. Для стимуляції пасивного учасника використовуються такі прийоми: пересування по кімнаті самого учасника; переміщення стільців для створення обстановки рольової гри. Розігрівання активного учасника також стимулюється через надання свободи дій («за дверима») та часу для обмірку­вання прийомів вирішення проблемної ситуації.

Прикладом спеціально змодельованої рольової гри у ТПС, що ефективно впливає на формування професійної позиції майбутнього соціального праців­ника, психолога, може бути рольова гра під назвою «Ведення бесіди у про­блемній ситуації соціально-психологічного консультування» (етап лабілізації). Стадія активації в структурі цієї гри включає:

Вступні зауваження: «Бесіда спеціаліста під час консультування є одним з основних засобів соціально-психологічної допомоги людині у вирішенні тих чи інших складних життєвих ситуацій. Ефективність бесіди як засобу в арсе­налі активних методів багато в чому визначається вмінням організувати її так, щоб бесіда набула діагностичних, профілактичних та терапевтичних властивос­тей. Для цього бесіду необхідно будувати за певною стратегією — створення сприятливого психологічного клімату, встановлення взаєморозуміння та співпраці партнерів, установки на спільний аналіз та пошук варіантів рішен­ня проблеми, на усунення типових помилок та використання найефективні­ших прийомів ведення бесіди».

Мета рольової гри: Набуття навичок ведення бесіди у проблемній ситуації соціально-психологічного консультування.

Початок роботи: 3 групи учасників тренінгу (10 14 чоловік) виділяється людина на роль «консультанта» людина, що гратиме роль того, «хто звернувся по консультацію». Інші учасники будуть працювати як спостерігачі. Принцип відбору активного та пасивного учасників описані вище.

Ситуація: «По консультацію звернулася жінка, у якої виникли серйозні проблеми з чоловіком. Можлива така ситуація?» Інструкція «консультанту»: «Ви повинні провести бесіду з жінкою, яка звернулася до вас по допомогу. У процесі бесіди необхідно зрозуміти ситуацію, виявити найбільш значущі об'єктивні та суб'єктивні фактори, що обумовили розвиток цієї ситуації. Вам потрібно переконати жінку у тому, що вона успішно подолає всі перешкоди. Можна надати рекомендації до вирішення «проблеми» («Консультант» вихо­дить за двері для підготовки та обміркування своїх дій).

Інструкція для «жінки-кпієнта»: «Ви прийшли до консультанта тому, що вас турбує поведінка чоловіка. За останній час він став менше звертати на вас увагу, якось віддаляється від вас. Ви детально розповідаєте про це консуль­танту. Але у вас є ще й прихована особистісна неусвідомлена вами причина для хвилювання: наприклад, у вас є побоювання, що через таку поведінку чоловіка ви повинні будете розірвати шлюб і втратити частину майна». (Інструк­ція «жінці» надається у відсутність «консультанта»).

Інструкція «спостерігачам»: «"Уважно слідкуйте за ходом бесіди та відзначай­те, що у поведінці, вербальній та невербальній, в окремих діях та прийомах ак­тивного учасника допомагало чи заважало створенню сприятливого психологіч­ного клімату бесіди, розумінню ситуації, справжніх причин її виникнення, фор­муванню установки клієнта на успіх у подоланні труднощів під час виконання запропонованих рекомендацій».

Організація простору: Виділяється простір у середній частині кімнати ближ­че до стіни, де розташовуються два стільці для «консультанта» та жінки». «Спо­стерігачі» та тренер розміщуються на іншому боці кімнати півколом. «Кон­сультант» займає один стілець. Входить «жінка»...

Стадія дій

Рольова гра не є дійством, яке виконує артист на сцені; «акторська» гра не оцінюється з огляду на художній результат. Рольові ігри — це засіб, що полег­шує соціальні 'ШІни та зміни в поведінці або ж використовується як форма психокорекції. Рольова гра, що побудована на ситуації з повсякденного жит­тя, є автентичною та оригінальною; це спроба стати комунікабельним завдя­ки вмінню додержуватися загальноприйнятих норм; це засіб захиститися від усього, що порушує внутрішню рівновагу.

Рольова гра в стадії дії — це сюжет з реального життя в умовах імітації пове­дінки ефективного спілкування з партнером. Однією з найважливіших ха­рактеристик стадії дії є її внутрішня структура, у якій виділяються сцени.

Стадія дії полягає в постановці сцен для програвання. Сцена — це визначена ситуація, відтворена методом рольової гри. Будь-яка ситуація може бути сце­ною: теперішня, минула або майбутня. Будь-яка сигуація відтворюється як реальна, дійсна. У тренінгові партнерського спілкування сцена має ключову спрямованість. Вона незалежна в тому розумінні, що може трактуватися як ціле, без зв'язуючих моментів. Сцена мав чіткий початок та кінець. Вона починається, коли тренер запрошує активного учасника ввійти в простір та почати дію. Інструкції — дуже прості. Наприклад, говориться активному учас­никові: «Ви готові? Будь ласка, починайте...» При цьому учасникові нага­дується його завдання і з'ясовується, чи є в нього запитання. Упродовж усіх етапів активному учасникові нагадуються прийоми партнерського спілкуван­ня, обговорені раніше.

Ближче до кінця сцени тренер просить учасників зупинитися: наприклад, він звертається до пасивного та активного учасників: «Спасибі!» Сцена продов­жується стільки часу, скільки необхідно активному учасникові, щоб мати ре­альну можливість вирішити завдання. Іноді сцена затягується, якщо с реальна можливість успішного вирішення проблеми. Іноді сцена завершується з ініціа­тиви тренера, якщо є достатній матеріал для обговорення учасниками ТПС. На етапі навчання та завершальному етапі стадія дії може включати кілька сцен (частіше — три: спонтанна дія учасників; цілеспрямована підтримка тре­нером та всією групою активного учасника; продовження дії). Цілеспрямована підтримка активного учасника у другій сцені — це нагадування йому прийомів, на які спрямована гра; з'ясування його труднощів; спонукання групи щось порадити йому. У цій сцені активного учасника можна замінити, якщо це і ціа­нувалось і група була попереджена під час інструктування. Третя сцена закін­чується, коли активний учасник зрозумів мотиви поведінки пасивного учасни­ка та застосував дії задля ефективного вирішення своєї проблеми.

Стадія завершення

Основним принципом стадії завершення є відсутність дії. Тут використову­ються вербальні прийоми, такі, як обмін почуттями, обговорення або аналіз. У тренінгу партнерського спілкування рольова іра не завжди має позитивний результат у стадії дії, тобто активний учасник не завжди досягає мети, яку він ставив. Але ні на стадії дії, ні на стадії завершення не програються шляхи можливого вирішення проблеми, вони можуть тільки обговорюватися. Наприклад, один із «спостерігачів» за грою у ході обговорення може вказати активному учасникові, які засоби можна було використати з метою по­ліпшення настрою партнера, вирішення його особистих проблем. На стадії завершення працює уся група. Обговорення може бути як цілісним процесом (обговорення взаємодії учасників рольової гри, як моделі парт­нерської бесіди), так і процесом, що поділяється на дві фази: короткочасне обговорення перед тим, як дивитися відеозапис (як звернення до пасивного

учасника гри, про його почуття у ході взаємодії) та обговорення у ході пере­гляду відеозапису. Обговорення може проводитися у двох напрямках:

4 обговорення змістової сторони взаємодії учасників (орієнтація на основні прийоми партнерського стикування: встановлення контакту, застосування пар­ціальних цілей бесіди, активного слухання, звістка про переживання та інше);

4 обговорення процедурної сторони взаємодії учасників (наприклад, пасив­ного учасника запитують, що йому допомагало, а що заважало у спілкуванні

3 активним учасником).

На етапі навчання основною метою стадії завершення с виявлення максиму­му позитивного у поведінці та діях активної о учасника. Для прикладу наведемо обговорення рольової гри «Ведення бесіди у про­блемній ситуації соціально-психологічного консультування». Обговорення доцільно почати з одержання відповідей на запитання: Запитання до «жінки-клієнта»:

1. Чи почувати ви, що «консультант» вас добре розуміє?

2. Як ви почувалися під час бесіди?

3. Що у поведінці, у мові «консультанта» допомагало, а що заважало відверто висловлюватися?

4. Упевнені ви чи ні в тому, що надані вам рекомендації, безумовно, допома­ гатимуть вам у вирішенні проблеми?

Запитання до «консультанта»:

1. У чому суть проблеми «жінки», що звернулася до вас по допомогу?

2. Які труднощі ви відчували під час проведення бесіди?

3. Що ви робили, іцоб подолати труднощі в бесіді або уникнути їх?

4. Упевнені ви чи ні, що запропоновані вами рекомендації справді нададуть допомогу «жінці»?

Згідно з одержаними відповідями коротко підводиться резюме збігові чи різниці у суб'єктивних оцінках бесіди з боку «консультанта» та з боку «жінки». Далі обговорення йде зі «спостерігачами». Обговорюються питання про те, що у вербальній та невербальній поведінці «консультанта» допомагало або заважало створенню сприятливого психологічного клімату бесіди, розумін­ню справжніх причин виникнення проблеми, формуванню впевненості «клієнта» у можливість успішного подолання проблем за умови виконання рекомендацій «консультанта».

Кінцем дискусії є коротке резюме щодо суті питань, що обговорювалися. Спеціальний аналіз спостерігачі дають помилкам, виявленим у ході консуль­тативної бесіди. Найчастіше зустрічаються такі типові помилки: < немає необхідного контакту, що заважає створенню сприятливого для бесіди психологічного клімату;

4 відбувається перехід до вирішення проблем без попереднього достатнього вивчення ії суті;

4 суворе дотримання «консультантом» первісно вибраної гіпотези;

• авторитарність стосовно співбесідника, нав'язування йому своєї думки; 4 думка співбесідника не враховується, не вислуховується, критикується;

• тим чи іншим способом створюються перешкоди для роз'яснення та об­ ґрунтування співбесідішком своєї точки зору;

• постановка до співбесідника прямих запитань («у лоб») за незрозумілим йому мотивом самої постановки запитань.

Надаємо такі приклади найтиповіших помилок, яких припускаються в бесіді під час соціально-психологічного консультування (див. табл. 1). У резюме модо аналізу помилок не лише констатуються їх наявність та характер помилок, а й указуються причини, що до них призвели (див. вище).

Таблиця 1

Ситуація	Помилка
«Жінка». Останній час мене хвилює те, що мої стосу­нки з чоловіком стають помітними для інших. Тут якось прийшла до мене наша сусідка Марія Петрівна, поговорила зі мною про те, про це, а потім і каже...
«Консультант» (перериваючи). «Скажіть мені, будь ласка, як давно ви одружені?»	Не вміє вислухати, не дає можливості розповісти, перебиває, не витримує паузи.
«Жінка». У мене зараз все частіше виникають сварки з чоловіком. Я роздратована, реагую на всякі дрібниш.
«Консультант». Які у вас стосунки зі свекрухою? «Жінка». Чому це вас цікавить? «Консультант». Які у вас відносини з дітьми? «Жінка». Я тільки-но вам казала, що в мене проблеми з чоловіком, а не з дітьми. 3 дітьми в мене все гаразд.	Застосовує прості запитання («в лоб») з метою одержання інформації для перевірки своєї гіпотези (мотиви розпитування незрозумілі для партнера).
«Жінка». Ночами я погано сплю, бачу кошмарні сни, що сусіди й знайомі говорять за моєю спиною: «Ось жінка, яку покинув чоловік».
«Психолог». Ви не повинні так боляче реагуватина те, що відбувається з чоловіком. Все, що з ним відбува­ється , не виходить за межі норми.	Авторитетна заява -нав'язування свого погляду, власної думки.
«Жінка». Я роблю все для свого чоловіка. Усі бачать, щ о я віддаю йому всі сили та весь час. Я багато чого роблю задля нього: готую усякі делікатеси, купую красиві речі, можу придбати квитки на кращі вистави. Усі кажуть, що я «ідеальна дружина».
«Консультант». Дуже часто такі міцні контакти мо­жуть викликати у чоловіка реакцію протесту. Він уже зріла людина, може мати власну свободу. Утому, що ви мені розповідаєте, я бачу звичайні проблеми одру­женого чоловіка.	Суворість, стереотипність власної версії проблеми партнера (опора на стереотип психологічної теорії «життєвого досвіду»).

Під час проведення гри на етапі навчання «спостерігачі» оцінюють також уміння «консультанта» використовувати такі прийоми проведення бесіди, як отримання допоміжних роз'яснень, що дають змогу більш точно зрозуміти наміри й інтереси партнера, вміння передати своїми словами думки та почут­тя, які висловив партнер, включити в опис висловлювань партнера результа­ти спостереження за його станом, дати інтерпретацію висловлювань партне­ра з метою досягнення ще більшої їх визначеності. «Спостерігачі» також підкреслюють максимум позитивного, що зробив «консультант» у взаємодії з «жінкою», які прийоми ведення партнерської бесіди були найбільш удалими. «Спостерігачі» можуть запропонувати свої ідеї для поліпшення процедурної сторони взаємодії учасників у цій рольовій грі.

Остання стадія сеансу рольової гри веде до його завершення не тільки струк­турно, а й соціально-психологічно.

На цій стадії висувається кілька психокорекційних завдань (вийти з ролі, увійти в стан емоційної стабільності, комфорту, оптимізму), що дають змогу зрозуміти себе, свої попередні дії.

Узагалі в групах тренінгу партнерського спілкування процес виходу з ролі відбувається автоматично, бо в таких групах ми працюємо з психічно здоро­вими учасниками. Лише іноді активний або пасивний учасник трохи глибше входить у рольову гру і потребує зусиль тренера для виведення його з ролі. Такий вихід з ролі проводиться у формі короткої дискусії, процесу обміну почуттями або зворотного зв'язку з боку пасивного (інколи активного) учас­ника.

Набуття емоційної стабільності учасниками розглядається як частина проце­су виходу з ролі. Стабільність пасивного учасника гри встановлюється за рахунок того, що на стадії завершення рольової гри:

< дії пасивного учасника гри не обговорюються;

і уся увага групи переноситься тільки на дії" активного учасника;

і підкреслюється, що пасивний учасник виконує тільки допоміжну роль (він допомагає активному учасникові вирішити свою проблему). На встановлення емоційної стабільності активного учасника впливає:

і загальна атмосфера у групі ТПС (відчуття комфортності веде до розуміння того, що інші хочуть розділити з активним учасником його труднощі;

< здатність активного учасника самому об'єктивно оцінити ситуацію;

• зусилля тренера з усвідомлення активним учасником того, що його труд­ нощі зрозумілі, що багато людей мають такі самі труднощі та проблеми у подібних ситуаціях спілкування;

• підкреслюються не тільки помилки, що заважають активному учасникові у спілкуванні, а й позитивні, сильні сторони, його вміння спілкуватися. Завершити рольову гру на тому, що вселяє надію, — ще одне завдання трене­ ра на стадії завершення рольової гри.