Рольові ігри та арт-терапія

Танцювально-рухова терапія П. Бернстайна використовує ритуал (символіч­ну рольову гру) та уяву для дослідження прихованих почуттів та подолання кризи розвитку.

К. С. Станіславський у створеному ним акторському тренінгові також орієн­тувався на дії, застосовуючи різні прийоми (наприклад, «фізичні дії») для просування у глибини психічного життя персонажу. Разом з тим він під­креслював важливе значення переживання міжособистісних ситуацій. Тому участь у рольових іграх (від спонтанної дитячої гри до спеціально організова­ної інсценізації у тренінгу) стає для індивіда методом розкриття та удоско­налення його потенціалу, вербального та невербального саморозкриття. Рольова психотерапія є специфічним напрямком психотерапевтичного впли­ву. У багатому арсеналі засобів останнього з давніх-давен застосовувалася психотерапія, опосередкована різними видами мистецтв (літературою, музи­кою, театром, кіно), а також методами оздоровчої педагогіки. З опосередко­ваних форм психотерапевтичного впливу почалося застосування «оздоров­чого театру». Арістотель, як відомо, казав про «очищувальну дію театру та

його виховну функцію»; Корнель підкреслював дидактико-моралізуючий початок театру; І. В. Іете визначав мистецтво, і особливо театр, як засіб гармо­нізації пристрасті. Польський соціолог В. Татаркевич казав, що величі теат­ральній виставі надають думка та зміст, що взяті з реального життя та людсь­ких доль. У XX сторіччі збільшується інтерес до виховально-коригуючих функцій театру та продовжується нагромадження досвіду практищюї психо­терапії за допомогою деяких видів мистецтва.

Рольові ігри з елементами драматизації можуть використовуватися як імігаційні моделі проблемних ситуацій міжособистісного спілкування. А імітаційну пове­дінку І. Ялом називає найбільш життєво необхідним фактором з 10 основних факторів, що впливають на групові процеси та активізують психотерапевтич­ний вплив на учасників більшості груп. Він зазначає, що найчастіше люди навчаються поводитися, спостерігаючи за поведінкою інших. На початку групового процесу поведінка керівника та найпопулярніших членів групи може імітуватися для отримання схвалення. Поступово учасники починають експериментувати, використовуючи безліч еталонів поведінки, що пропону­ються групі.

3. Рольові ігри та рольова психотерапія

Одним із напрямів колективної психотерапії є так звана рольова психотера­пія. Соціально-психологічні та психіатричні концепції різних видів рольової психотерапії включають у себе деякі ідеї психоаналізу, екзистенціалізму, струк­турного функціоналізму тощо. У практиці рольової психотерапії застосо­вується безліч ретельно відібраних конкретних прийомів та методик впливу на людину та корегування її відносин з іншими людьми, переживань та пове­дінки.

Рольова терапія є допоміжним методом, що емоційно схиляє людину до виконання позитивної життєвої ролі. Подальше нагромадження досвіду ро­льової терапії дає змогу розробити більш чіткі показники до її використання, оцінити її психодіагностичні можливості, форми та прийоми, що пов'язані з проведенням психотерапії методами «перевтілення» та «відчуження» від ролі. Рольова психотерапія, застосовуючи ігрові моменти та символіку ролі, може відрегулювати процеси неадекватної реалізації здатностей до творчості. Зміст життя — у творчій діяльності, яка об'єднує людину зі світом та створює інтегральний вектор усіх рівнодіючих сил особистості. Різні варіанти рольової психотерапії є методами психосинтетичними, які спро­можні надати конструктивні рішення складних проблем особистості та ма­ють в основі віру в людину та її творчий потенціал.

Рольова терапія виросла з визнання факту заданості, регламентованості по­ведінки людини відповідно до місця у суспільстві аналогічно тому, як діє актор на сцені згідно з роллю. Рольова психотерапія здійснюється за допомогою багатьох технічних

прийомів. Вона може бути програмованою або імпровізованою, ісігус також безліч варіантів залежно від кількості учасників (від монологічної вистави або діалогу між двома особами до ансамблевої гри або масової психодрами на вулиці). Для спеціального терапевтичного впливу застосовується «камерний» варіант з наявністю шести основних драматичних ролей. Перша з них — «головний герой», той, чия проблема розігрується, друга — «допоміжне Его»

• особа, яка емпатична герою, — людина, що допомагає герою вирішити його проблему. Третя — особа, що забезпечує позитивне вирішення ситуації «героя», четверта — особа, що має складності у визначенні цінностей; п'ята

• «арбітр» ситуації та шоста — особа, що залежить від однієї з п'яти ролей. Рольова взаємодія проходить три фази:

і початкова підготовка до програвання ситуацій;

4 кристалізація групи «розігрівання» та визначення «протагоніста», імпрові­зація або інсценізація конфлікту;

і дискусія з рекомендаціями щодо перебудови структури ролі та поведінки в групі та суспільстві.

Сеанс може бути одноразовим ти багаторазовим, особливо у двох випадках: у разі необхідності переробки якого-небудь негативно зафіксованого стерео­типу та з адаптивною метою. Можливе «дозоване» проведення ігрової проце­дури з поступовим ускладненням рольових завдань.

У рольовій психотерапії застосовуються техніки: «зміна ролей та дублюван­ня», «дзеркальна», «колоквіум», «обмін ролями», «уявлення майбутнього» та багато інших.

На основі методик групової психотерапії створюються психогігієнічні прийо­ми, що оздоровчо впливають на роботу цілого колективу та оптимізують його діяльність. Навчання прийомів спілкування має в основному профілактичне значення. Використання рольової гри у роботі з особами, що страждають від несприятливих умов спілкування, дає змогу здійснювати деякі профілак­тичні заходи. Так, наприклад, за допомогою методики «зміни ролей» можна допомогти тим, хто спілкується, усвідомити, що психічна напруженість вини­кає в умовах «альтруїстичної моральної відсутності», яка веде до гіперболі­зації життєвих складностей та переоцінювання недоброзичливості оточую­чих.

У соціальній психології у термін «рольова поведінка» вкладається поняття деякою постійного шаблону поведінки та залежності від тих або інших очі­кувань членів групи. Завдяки використанню людиною рольових функцій ігрове спілкування дас змогу їй адаптуватися до складного світу людей та речей, створює позитивний баланс між особистістю та суспільством. Рольова гра дає можливість правильно орієнтуватися в екстремальних ситуаціях, до­помагає набути навичок ефективного спілкування та усуває дезадаптивні форми реагування.

4. Рольові ігри та соціально-психологічний тренінг

Рольові ігри застосовуються також у соціально-психологічному тренішу. Вони здебільшого дають змогу реалізувати принцип активності учасників групи соціально-психологічного тренінгу, а також принципи дослідницької, твор­чої позиції учасників та об'єктивації поведінки. Рольові ігри з елементами драматизації покладені в основу програми соціально-психологічного тренін­гу М. Форверга. М. Форверг пов'язував навчальну цінність рольової гри зі здатністю людини краще засвоювати динамічні процеси за умов власної участі в них.

Рольові ігри створюють умови для самостійної участі у пошуку та прийнятії відповідного рішення, що робить це рішення більш значущим для учасників соціапьно-психологічного тренінгу, ніж те, що пропонується зовні. Гра стає навчанням, що готує учасників до реальної ситуації життя. Поведінка індивіда в соціальному контексті не є простим наслідком об'єк­тивних обставин, що впливають на нього, вона суттєво залежить від суб'єк­тивного сприймання та розуміння сукупності зовнішніх подій, тобто від ви­значення індивідом ситуації. Але визначення ситуації може здійснюватись із різним ступенем об'єктивності.

Визначення ситуації індивідом іноді залежить від його попереднього соціо-культурного та морального досвіду, що виконує функцію, за виразом Ю. М. Ємельянова, «символічного перетворювача». Індивід реагує на яку-нсбудь об'єктивно задану ситуацію, спочатку пропускаючи її через внутрішні суб'єктивні умови. Це перетворення здійснюється за допомогою культурно детермінованих знакових систем або символів, які індивід використовує в процесі визначення ситуації. Аче перед тим, як оцінювати елементи ситуації, треба навчитися помічати їх.

Рольові ігри та тренінг партнерського спілкування

Навчання в рольових іграх тренінгу партнерського спілкування має дві ос­новні мети: навчання спонтанності поведінки та розширення рольового ре­пертуару за допомогою програвання різноманітних ролей. Рольова гра надає учасникам тренінгу можливості вільною вибору способів вирішення проблем взаємодії людини з людиною, обгрунтування та розу­міння доцільності такого вибору.

Завдяки ігровому характеру групової роботи полегшується процес анамнезу ситуації учасниками, які спостерігають за грою, а це створює можливості для детального аналізу ситуації. Незважаючи на умовність ігрової ситуації, учас­ники гри діють реально, що веде до перебудови соціально-психологічних характеристик особистості кожного з них. Іра стає засобом розвитку особис­тості.

Почуття, прагнення, образи, набуті в процесі виконання якої-небудь ролі, стають внутрішнім надбанням людини.

В умовах рольової гри учасник групи стикається із ситуаціями, які ідентичні тим випадкам, що притаманні реальній діяльності людини, а також із необ­хідністю змінювати свої установки у взаємодії з різними типами людей. Та­ким чином створюються умови для формування нових, більш ефективних, комунікативних навичок.

У рольовій грі інтенсифікація навчання досягається не просто за рахунок виконання дій, а суттєво залежить від чуттєво-пізнавального включення інди­віда у драматизаційний процес. Дія не виникає сама по собі, а є, на думку Ю. М. Ємельянова, «результатом включення усіх систем психічного функц­іонування індивіда». Активність або пасивність, характерні для учасника у рольовій грі, пов'язані передусім з перебудовою його Я в іншу соціально-адаптивну форму, з необхідністю прояву активної уяви у побудові нового варіанту своєї особистості.

Застосування рольових ігор та моделювання поведінки в процесі навчання студентів соціально-психологічних факультетів — переключає центр уваги майбутнього спеціаліста із засвоєння теоретичних знань про спілкування на одержання навичок та вмінь спілкування у безпосередньому досвіді. Навчання через безпосереднє набуття досвіду може змінити саму форму переходу до майбутньої діяльності, адже воно вчить не тільки (і не стільки) здійснювати інтерпретацію змісту процесу спілкування, скільки брати на себе відповідальність за взаємодію у конкретних ситуаціях та створення по­зитивного для спілкування середовища.

У порівнянні з реальним життям, коли прийняте рішення або вчинок ведуть до післядій, з якими людині доводиться згоджуватися, в рольовій імітації поведінки такі післядії легко змінити. Тому, по-перше, відсутність реального побоювання за неправильність рішення робить учасників рольових ігор більш відкритими, по-друге, їхні вчинки під час гри допомагають скласти прогнози стосовно їх професійної поведінки у майбугньому.