7. Адміністративні правопорушення проти громадського порядку

Глава 14 КУАП передбачає адміністративну відповідальність за правопорушення, які посягають на громадський порядок та громадську безпеку. Спектр таких правопорушень досить значний та включає в себе наступні види протиправних вчинків: дрібне хуліганство (ст. 173 КУАП), поширення неправдивих чуток (ст. 173¹), вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису (ст. 173²), стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку (ст. 174), порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 175), куріння тютюнових виробів у заборонених місцях (ст. 175¹), виготовлення, зберігання самогону та апаратів для його вироблення (ст. 176), придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення (ст. 177), виготовлення, придбання, зберігання або реалізація фальсифікованих алкогольних напоїв або тютюнових виробів (ст. 177²), розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських місцях у п’яному вигляді (ст. 178), розпивання спиртних напоїв на виробництві (ст. 179), доведення неповнолітнього до стану сп’яніння (ст. 180), азартні ігри, ворожіння в громадських місцях (ст. 181), заняття проституцією (ст. 181¹), порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо захисту населення від шкідливого впливу шуму чи правил додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях (ст. 182), завідомо неправдивий виклик спеціальних служб (ст. 183), невиконання батьками або особам, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей (ст. 184).

Названі правопорушення являють собою посягання на громадський порядок, під яким мається на увазі забезпечення громадського спокою, сприятливих зовнішніх умов життєдіяльності людей, суспільної моральності.

Половина складів адміністративних правопорушень, об’єднаних у главі 14 КУАП, прямо чи опосередковано пов’язані з безконтрольним розпиванням спиртних напоїв, а всі інші склади є наслідком аморальної поведінки правопорушника.

Одним з найбільш розповсюджених подібних правопорушень є дрібне хуліганство, передбачене ст. 173 КУАП.

Об’єктом названого правопорушення є громадський порядок – урегульовані правом правила поведінки громадян у їх спілкуванні з іншими фізичними особами, переважно в громадських місцях, а також спокій громадян.

Об’єктивна сторона дрібного хуліганства характеризується протиправною дією. Хулігану властиві активні, вольові шкідливі вчинки, аморальність поведінки, цинічне відношення до громадян. Диспозиція ст. 173 КУАП вказує на такі види протиправних дій, як нецензурна лайка й образливе чіпляння до громадян. Аморальність хулігана виявляється в прагненні своїми діями образити, принизити громадян, продемонструвати цинічну зневагу до суспільства шляхом вживання непристойної (нецензурної) лайки, вживання ненормативної лексики і т.д.

Образливе приставання характеризується зухвалими, нав’язливими діями хулігана, що наносять моральну шкоду незнайомій йому особі. Воно відрізняється багаторазовою повторюваністю, несумісністю з моральними підвалинами потерпілого. Варто відзначити, що чіпляння тільки тоді буде дрібним хуліганством, коли для особи, до якої воно звернене, воно буде образливим. Диспозиція ст. 173 КУАП не містить усього переліку протиправних вчинків, які можуть об’єктивно проявитися як дрібне хуліганство. Практика застосування вказаної норми дозволяє віднести до проявів дрібного хуліганства такі дії: хапання за одяг, насильницьке тримання за руки, демонстративне зривання головного убору, вимога дати цигарку або ж пускання в обличчя диму від неї, непристойна пропозиція дівчині, порушення спокою громадян телефонними дзвінками, лайка по телефону, співання непристойних пісень, вигуки, свист під час демонстрації фільмів, нанесення непристойних малюнків чи написів на стінах будинків, у ліфтах, на тротуарі та інші подібні дії. Для всіх цих випадків характерним є ігнорування волі та бажання оточення, прагнення нав’язати свою волю.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони дрібного хуліганства є місце його вчинення – громадське місце, під яким розуміють частину (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна для або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, зокрема під’їзди, а також підземні переходи, стадіони.

Суб’єкт даного правопорушення – осудна особа, що досягла до моменту здійснення правопорушення 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона характеризується наявністю вини у формі прямого умислу — правопорушник усвідомлено прагне до порушення громадського порядку, передбачаючи шкідливі наслідки свого діяння.

При відмежуванні дрібного хуліганства як адміністративного правопорушення і хуліганства, кваліфікованого як злочин, варто враховувати наступні особливості:

а) фізичний чи моральний вплив на потерпілого у випадку дрібного хуліганства завжди характеризується менш значимою шкідливістю, ніж при злочині;

б) об’єктом протиправних дій хулігана при здійсненні адміністративного правопорушення є виключно нематеріальна субстанція – громадський порядок. Якщо в результаті хуліганських дій наноситься також і майнові збитки (знищення чи пошкодження особистого майна), то подібне правопорушення майже завжди кваліфікується як злочин;

в) дрібне хуліганство несумісне з такими кваліфікуючими ознаками злочинного хуліганства, як, наприклад, здійснення злочину групою, дії, поєднані з опором представнику влади й інші.

Склади адміністративних правопорушень, передбачених ст. 178 КУАП (розпивання спиртних напоїв у громадських місцях чи поява в громадських місцях у п’яному вигляді), збігаються зі складом дрібного хуліганства (зокрема, по об’єкту і суб’єкту). Як об’єкт правопорушень виступають громадський порядок і спокій громадян. Стосовно об’єктивної сторони ст. 178 КУАП, то в диспозиції чітко вказано місце здійснення правопорушення – громадське місце. Відзначимо, що законодавче закріплення поняття громадського місця, визначене Законом України „Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення”, не зовсім чітко дає поняття громадського місця. В науковій літературі громадським місцем традиційно називають будь-які об’єкти реального чи потенційного перебування фізичних осіб. Так, парк, стадіон, сквер відносять до категорії громадського місця навіть і в той часовий період, коли громадяни там відсутні; важливо, що вони гіпотетично можуть знаходитися там і стати мимовільними свідками протиправних дій в будь-який час доби.

Суб’єкт правопорушення – особа, що досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона виражається, як правило, у формі умислу.

Суспільна небезпека заняття проституцією (ст. 181¹ КУАП) очевидна, оскільки відсутність постійного контролю за повіями може стати причиною значних соціальних нещасть, зокрема інфікування венеричними хворобами. Під проституцією розуміється вступ жінки в статевий зв’язок з чоловіком за матеріальну винагороду (гроші, товари, послуги), причому передбачається систематичність дій, спрямованих на отримання матеріальної вигоди. Суб’єктом правопорушення може бути особа жіночої статі, що досягла 16-літнього віку.

Залучення в заняття проституцією неповнолітнього, а також шляхом застосування насильства, шантажу, погрози насильством або знищенням майна тягне за собою кримінальну відповідальність.

Таким чином, главою 14 КУАП передбачена адміністративна відповідальність за правопорушення, які завдають шкоди спокою громадян, порушують нормальні умови для праці і відпочинку людей, заважають нормальному функціонуванню державних установ тощо.