11. Відшкодування шкоди внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності

Конституція України (ст. 56) закріпила право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими особами. Відповідно до ч.2 ст. 296 КУАП відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або виправних робіт, провадиться у порядку, встановленому законодавством. У разі прийняття цього рішення суд зобов’язаний роз’яснити громадянинові порядок порушення порушених прав і відшкодування шкоди, а також на прохання останнього у місячний термін письмово повідомити про своє рішення трудовий колектив або громадські організації за місцем його проживання. Громадянинові суд направляє повідомлення, де роз’яснює: куди і протягом якого часу можна звернутися за відшкодуванням шкоди, поновленням порушених прав. Вина не потребує доказування і вважається наявною з моменту винесення рішення компетентного органу про закриття справи. Визначальним є незаконність застосування адміністративного стягнення і заподіяння шкоди особі, внаслідок яких відшкодуванню громадянинові підлягають заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Цей розмір обчислюється виходячи із середньомісячного заробітку громадянина і вчинення щодо нього незаконних дій із заліком заробітку, одержаного за час адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Практика відшкодування моральної шкоди свідчить, що існує багато спірних питань. Так, Цивільний кодекс України встановлює лише мінімальний розмір компенсації цієї шкоди. Максимальний же розмір даною нормою не обмежується, і це слушно, оскільки питання про визначення максимального розміру відшкодування зазначеної шкоди у кожному конкретному випадку повинно вирішуватися з урахуванням фізичних страждань, порушення душевного спокою та інших критеріїв. Пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної і майнової шкоди”, який зобов’язує суд визначити розмір такого відшкодування в межах заявлених вимог. Але як же бути, коли останні є суто символічними, тобто менше встановленого чинним законодавством мінімального розміру? В будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним заподіяній шкоді. З вимогою про компенсацію майнової шкоди громадянин може звернутися протягом 6 місяців після отримання ним повідомлення у суд, який розглядав справу про адміністративне правопорушення. Зазначена вимога розглядається у місячний термін.

Слід зазначити, що ст. 268 КУАП гарантує права особі, яка притягується до адміністративної відповідальності. Зокрема, вона має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката. Трапляються поодинокі випадки, коли окремі працівники органів внутрішніх справ, які складають протоколи про адміністративні правопорушення не роз’яснюють особі, передбачених ст. 268 КУАП прав або роблять це лише формально.

В окремому порядку має розглядатися виконання рішень судів щодо захисту прав осіб під час провадження виконавчих дій державними виконавцями. В цьому випадку протиправні винні дії чи бездіяльність громадян і посадових осіб, які посягають на права громадян, умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) тягнуть адміністративну відповідальність, якщо ці порушення за своїм характером не породжують відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності. Суд при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби має роз’яснити фізичній чи юридичній особі, в якому порядку їй треба захищати свої майнові чи інші інтереси. Найчастіше вищевказаними органами порушуються такі конституційні права, як: право на свободу та особисту недоторканість (ст. 29 Конституції України), право ознайомлюватися в органах державної влади з відомостями про себе (ст. 32 Конституції України), право на правову допомогу та вільний вибір захисника своїх прав (ст. 59 Конституції України).