2. Класифікація джерел адміністративного права

Вище вже відзначалося, що велика кількість суб’єктів, які наділені владними повноваженнями, мають право видавати акти, що є джерелами адміністративного права. Таким чином, кількість таких джерел є досить значною. Тому в теорії адміністративного права прийнято поділяти, класифікувати, об’єднувати у відносно самостійні групи всі джерела за різними ознаками, причому такі класифікації не виключають, а лише доповнюють одна одну. Варто відзначити, що поділ джерел права має не лише теоретичне, але й велике практичне значення, оскільки дозволяє визначити юридичну силу, сферу застосування, ступінь обов’язковості та строк чинності конкретного правового акта, можливість або ж неможливість його застосування. Так, Закон України „Про Державний бюджет України” не може бути застосований після 31 грудня відповідного року.

Для повноти уявлення про види джерел адміністративного права, пропонуємо кілька їх класифікацій.

Джерело адміністративного права може бути загальної та локальної дії, обов’язковим до виконання усіма органами управління і об’єктами, незалежно від підпорядкованості, або лише тільки підприємствами, установами, посадовими особами, підвідомчими органу, який видав акт. До системи джерел адміністративного права включені норма­тивні акти, які діють у межах України, а також такі, що регулюють роботу українських установ за кордоном (наприклад, роботу посольств, консульств, оплату праці їх працівників, діяльність представників України у міжнародних організаціях тощо). Стосовно адміністратив­но-територіального устрою республіки можуть існувати джерела, які діють у межах області, міста, району тощо.

Найбільш поширеною підставою класифікацією джерел адміністративного права є юридична сила відповідних правових документів. Саме за цією ознакою можна відокремити діючі нормативно-правові акти від таких, що вже втратили юридичне значення, визначити „ієрархію” джерел. Варто зазначити, що відсутність Закону України „Про нормативні акти України” певним чином ускладнює поділ нормативних документів за ознакою їх юридичної сили, що не дозволяє чітко визначити їх „субординацію”. Беручи до уваги ознаку юридичної сили нормативно-правового акта серед джерел адміністративного права вирізняють наступні:

1. Конституція України є основним джерелом адміністративного права. Інколи Конституцію України ще називають Основним законом держави, хоча власне цей термін у нормах Конституції не використовується (він має місце у преамбулі Конституції, яка за суттю та формою не є правовою нормою, а виступає в якості носія описової інформації). Варто відзначити, що цей нормативний документ є джерелом для всіх галузей права, проте велика кількість норм, що регулюють на конституційному рівні управлінські відносини, визначають правовий статус органів управління державою (наприклад, Кабінету Міністрів України), їх завдання та повноваження дозволяє говорити про Конституцію України не як про номінальне, а як про реальне джерело адміністративного права. В Конституції виписані норми, які передбачають перелік повноважень вищих посадових осіб держави у галузі державного управління (наприклад, повноваження Президента України у сфері виконавчої влади, виконавчі повноваження органів прокуратури, місцевого самоврядування) права, свободи та обов’язки людини і громадянина в означеній галузі (право на освіту, охорону здоров’я). Конституція також містить загально-правові принципи побудови та існування української державності (принцип гласності, демократизму, верховенства права тощо). Конституційні положення встановлюють адмініст­ративно-правовий статус громадян, закріплюють участь об’єднань гро­мадян і трудових колективів в управлінні державними і громадськими справами, обов’язки і відповідальність посадових осіб, найважливіші способи зміцнення законності і дисципліни в державному управлінні. Деякі консти­туційні норми передбачають видання окремих законів – джерел адміністративного права (наприклад, Закону України „Про державний бюджет”).

2. Законодавчі акти України:

а) кодифіковані нормативно-правові акти: Кодекс про адміністративні правопорушення Кодекс адміністративного судочинства, Митний кодекс України. Слід відзначити, що в якості кодифікованих джерел адміністративного права можуть виступати й інші галузеві кодекси: Цивільний, Господарський, Сімейний та інші, але в тій частині, що регулює управлінські відносини чи визначає статус, повноваження або ж відповідальність окремих державних органів чи їх посадових осіб. На часі прийняття також Податкового кодексу України, окремі норми якого також можна віднести до джерел адміністративного права.

б) закони України (наприклад, Закон України «Про освіту», Закон України „Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”, Закон України „Про міліцію”, „Про Службу безпеки України” а інші). Так само як і кодекси, закони України можуть виступати в якості джерел як адміністративного, так і інших галузей права. зокрема, Закон України „Про державну службу” поряд з управлінськими нормами містить також і положення щодо тривалості відпусток державних службовців (ці відносини є предметом правового регулювання трудового права), особливостей їх пенсійного забезпечення (предмет регулювання права соціального забезпечення) тощо.;

3. Постанови Верховної Ради України, які містять або ж якими затверджуються адмініст­ративно-правові норми організаційно-правового характеру (наприклад, затверджене Положенням Верховної Ради України Положення від про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження).

4. Укази та розпорядження Президента України (наприклад, про призначення на посаду керівників державних органів, про звільнення із займаних посад тощо).

5. Нормативні акти органів виконавчої влади України:

а) нормативні постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

б) положення, статути, правила, інструкції, інші акти, затверд­жені Кабінетом Міністрів України (наприклад, Положення про порядок легалізації об’єднань громадян);

6. Нормативні накази керівників державних підприємств, об’єднань, установ і організацій (наприклад, наказ ректора інституту про зарахування відповідних осіб до числа студентів навчального закладу; наказ керівника обласного управління праці, соціального захисту про проведення „Дня відкритих дверей” для багатодітних сімей тощо).

7. Нормативні акти місцевих рад, їх виконавчих органів (рішення, які передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність, та ін.).

8. Розпорядження місцевих державних адміністрацій (їх голів).

9. Міжурядові угоди України з іншими державами та міжнарод­но-правові акти, ратифіковані і визнані нашою державою (згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України). Міжнародними актами, наприклад, регулюються деякі питання безвізового перетинання державного кордону, митного контролю, дорожнього руху.

10. Акти Конституційного Суду України (наприклад, рішення щодо відповідності Конституції України постанови Кабінету Мі­ністрів «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти»).

11. Акти судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів (рішення адміністративних судів).

Особливе місце у системі джерел адміністративного права по­сідають нормативні акти, які регулюють адміністративну відпові­дальність. Це – КУАП, Митний кодекс України, Податковий кодекс України (має бути прийнятий до кінця 2010 року), окремі законодавчі акти України, наприклад, Закон України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” визначає особливості адміністративної відповідальності за порушення порядку проведення розрахунків, а Закон України „Про Антимонопольний комітет” визначає перелік порушень антимонопольного законодавства, Законом України „Про зв’язок” конкретизується зміст порушень правил користування місцевим телефонним зв’язком тощо. Всі ці акти в комп­лексі спрямовані на охорону державного і громадського порядку, державного і колективного майна, прав і свобод громадян, встанов­леного порядку управління, а також прав і законних інтересів під­приємств, установ, організацій. Їх реалізація забезпечує зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів Украї­ни, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, сумлінного ви­конання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.