10. Строки притягнення до адміністративної відповідальності

Для забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення дуже важливим є чітке регулю­вання строків давності притягнення до адміністративної відповідальності, погашення адміністративних стягнень, а також порядку обчислення строків стягнення.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Обчислення строків адміністративного стягнення, як визначено в ст. 37 КУАП, залежить від його виду. Так, строк адміністративного арешту обчислюється добами, виправних робіт — місяцями, а позбавлення спеціального права — роками, місяцями або днями. Перебіг строку адміністративного стягнення розпочинається в той день (якщо він обчислюється місяцями і роками) або час (якщо він обчислюєть­ся добами), в який винесено постанову про накладення стягнення. Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць та число останнього місяця строку.

У ст. 38 КУАП встановлено строки, після закінчення яких вик­лючається накладення адміністративного стягнення. За загальним правилом адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваю­чому правопорушенні — два місяці з дня його виявлення. По закінченні цих строків провадження у справі не може бути почате, а почате підлягає припиненню. Таким чином, для більшості правопорушень відправною точкою вважається день вчинення правопорушення. При триваючому правопорушенні початок перебігу троку давності визначається з дня виявлення правопорушення. Це пояснюється тим, що такі проступки вчиняються протягом певного проміжку часу й характеризуються безперервним здійсненням єдиного діяння (наприклад, зберігання наркотичних засобів у невеликих розмірах, проживання без паспорта).

На практиці можливі випадки, коли за фактом правопорушення спочатку ставиться питання про порушення кримінальної справи, але згодом приймається рішення про відмову в її порушенні або про закриття вже порушеної кримінальної справи. Якщо в діях правопо­рушника є ознаки адміністративного проступку, стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття такого рішен­ня (ч. 2 ст. 38 КУАП). Строк при цьому починає спливати з моменту прийняття постанови про відмову в порушенні кримінальної спра­ви або про її закриття.

Накладення адміністративного стягнення спричиняє для порушника певні несприятливі юридичні наслідки, в чрму, власне, і виявляється каральний характер адміністративної відповідальності. Виходячи з того, що повторне вчинення протягом року однорідного правопорушення визнається обставиною, що обтяжує відповідальність особи. Крім того, повторність виступає кваліфікуючою обставиною багатьох правопорушень. Тому виникає питання про те, коли ж погашається відповідне адміністративне стягнення. Законодавець прямо відзначив, що для визнання особи такою, що не була піддана адміністративному стягненню, не потрібно видання якого-небудь спеціально­го документа. Стягнення погашається автоматично після закінчен­ня річного строку з моменту виконання постанови про накладення адміністративного стягнення за умови невчинення протягом цього періоду нового однотипного адміністративного проступку. Якщо ж особа вчинить нове правопорушення до погашення стягнення за попереднє, перебіг строку давності переривається та починається спочатку.