8. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності

Говорити про те, що адміністративна відповідальність дійсно мала місце можна лише в тому випадку, коли на особу було накладено у визначеному порядку адміністративне стягнення, яке вона виконала. Якщо ж стягнення було лише визначено, але особа не вчинила жодних дій щодо його виконання, стверджувати на про наявність відповідальності завчасно. Необхідно відзначити, що порядок накладення адміністративного стягнення визначається з урахуванням двох основних критеріїв: суб’єктивного та об’єктивного.

Об’єктивний критерій полягає в тому, що стягнення накладається у відповідності з КУАП України. При цьому повинні бути враховані особливості вчиненого правопорушення – розмір завданої шкоди, ступінь суспільної шкідливості (небезпеки) правопорушення, характер протиправного діяння, в якому проявилося порушення відповідних приписів та ін. Суб’єктивний критерій передбачає оцінку особистих особливостей правопорушника, його майнового статусу, наявності обставин, які пом’якшують чи обтяжують відповідальність правопорушника за скоєне ним діяння, наявність або відсутність мети, мотиву вчинення проступку тощо.

Порядок накладення стягнення за адміністративні пра­вопорушення, закріплено в главі 4 КУАП „Накладення адміністративного стягнення”, відповідно до якої:

1) стягнення за адміністративне правопорушення накладається в точній відповідності з КУАП та іншими актами про адмі­ністративні правопорушення.

2. До­даткові стягнення (оплатне вилучення і конфіскація предмета) можуть накладатися лише у випадках, коли їх за­стосування прямо передбачено законом. Не допускається незастосування додаткового стягнення, якщо санкція статті передбачає обо­в’язковість його накладення разом з основним стягненням.

3. Не допускається застосування стягнення нижче нижчої межі, передбаченої санкцією відповідної статті, а також перевищення його максимального розміру. Разом з тим, у випадках, коли правопорушення було вчинено неповнолітнім, до нього, як правило, застосовуються не заходи адміністративної відповідальності, передбачені тією чи іншою статтею, а заходи впливу до неповнолітніх, які виконують превентивну функцію, але не є покаранням.

4. При накладенні адміністративного стягнення слід додержуватися вимог законодавства щодо наявності складу проступку, відсутності обставин, що виключають адміністративну відповідальність, підвідомчості справ, строків давності, недопустимості застосування деяких видів стягнень до певних категорій громадян (військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ та ін.).

5. З метою індивідуалізації відповідальності закон (ч. 2 ст. 33 КУАП) вимагає від органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справу, при накладенні стягнення враховувати характер вчиненого правопорушення (об’єкт посягання та зовнішній прояв об’єктивної сторони проступку), особу порушника (вік, стать, службовий, соціальний стан, протиправна поведінка в минулому), ступінь його вини (умисел чи необережність, а також мотив, мету вчинення правопорушення), майновий стан (дозволяє визначити реальну можливість особи сплатити визначену законом суму штрафу; крім того при оцінці майнового стану правопорушника слід оцінювати наявність чи відсутність зв’язку між майновим статусом особи та вчиненим проступком, ступінь впливу можливого стягнення на матеріальний стан правопорушника), обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність (наявність пом’якшуючих обставин дозволяє застосовувати більш м’які санкції з числа визначених відповідною правовою нормою, тоді як обтяжуючі обставини завжди підвищують відповідальність правопорушника).

Деякі обставини, що свідчать про характер проступку, підвищують адміністративну відповідальність за його вчинення, тобто визнаються кваліфікуючими. Такими обставинами є, наприклад, повторне вчинення правопорушення. В деяких випадках тільки грубе порушення правил тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 108 КУАП). Іноді правопорушенням визнається тільки злісне діяння — порушення порядку (ч. 1 ст. 194), злісна-непокора (ст. 185), злісне ухилення (ст. 185). Про злісність свідчить невиконання певних обов’язків, розпоряджень, вимог після неодноразового, настійливого їх повторення.

Обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, перелічені відповідно в ст. ст. 34 і 35 КУАП.

До загальних належать також правила накладення адміністративних стягнень при вчиненні кількох адміністративних правопорушень. У ст. 36 КУАП передбачено, що при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнен­ня накладається за кожне правопорушення окремо. Такий порядок призначення стягнень обумовлений тим, що справи про адміністративні правопорушення однієї й тієї ж особи вирішують частіше за все різні державні органи (посадові особи) в межах підвідомчості.

Якщо справу про кілька адміністративних проступків розглядає один орган (посадова особа), то в таких випадках накладається одне основне стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. При цьому до основного стягнення може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

У разі заподіяння адміністративним правопорушенням майнової шкоди громадянинові, підприємству, установі або організації при накладанні адміністративного стягнення одночасно може бути вирішено питання про її відшкодування. Відшкодування заподіяної шкоди мають право здійснювати лише перелічені в ст. 40 КУАП органи — адміністративна комісія, виконавчий орган селищної і сільської ради, а також суддя. Розмір шкоди, що стягується цими органами, не може перевищувати суми двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суддя місцевого суду може призначити відшкодування шкоди незалежно від її розміру, крім випадків заподіяння шкоди неповнолітньою особою, що досягла шістнадцяти років і має самостійний заробіток. У такому разі, якщо сума шкоди не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, судця має право покласти на неповнолітнього відшкодування заподіяної шкоди або зобов’язати своєю працею усунути її (хоча відповідна санкція і відсутня в адміністративному законодавстві).

Накладання адміністративних стягнень не тягне за собою судимості, однак винна особа вважається такою, що має стягнення протягом року з дня закінчення виконання стягнення. Після закінчення цього строку особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.