3. Об’єктивна сторона адміністративного правопорушення

Кожен елемент адміністративного правопорушення відіграє самостійну та вирішальну роль при притягненні особи до відповідальності, відсутність хоча б одного з них не дозволяє накладати на винних адміністративні санкції. Проте, незважаючи на цю обставину, визначення юридичного змісту кожного з елементів складу правопорушення є необхідним для належного вирішення справи по суті, встановлення істини по справі та покарання саме тих осіб, які винуваті у вчиненні конкретного правопорушення. Однією з ознак будь-якого правопорушення є ознаки об’єктивної сторони, тобто зовнішній прояв тих діянь, в яких власне і виявилося порушення, протиправна поведінка особи: сукупність дій, вчинків, які порушують вимоги чинного законодавства України та є достатніми для кваліфікації відповідного діяння як адміністративного проступку; це відповідний процес дії протягом визначеного часу.

Об’єктивна сторона являє собою систему передбачених нормами адміністративного права ознак, які характеризують зовнішню сторо­ну адміністративного проступку. Найважливішою серед них є та, що характеризує саме діяння (крадіжка, торгівля, збереження і т.п.), різновидами якої можуть бути дія і бездіяльність.

Діяння — це сукупність адміністративно караних дій чи бездіяльності, це стрижень, навколо якого групуються інші риси об’єктивної сторони (спосіб, час, місце й ін.). Дуже часто в складі присутні ознаки місця (громадське місце, прикордонна зона, залізнична колія, аеродром, вантажний двір, приміський потяг, дах вагона й ін.) і часу (нічний, заборонений і т.п.).

Спосіб здійснення правопорушення являє собою порядок, форму, метод, послідовність дій, прийоми, застосовувані правопорушником. Так, дрібне розкрадання чужого майна є лише тоді адміністративно караним, коли воно було вчинено шляхом крадіжки, присвоєння, розтрати, зловживання службовим становищем, шахрайства (ст. 51), але не шляхом грабежу чи розбою. В окремих випадках для здійснення певних дій, особа має отримати дозвіл від державних органів. Відсутність такого дозволу і є способом вчинення правопорушення, тобто спосіб – це форма, в якій виражаються протиправні дії. Зокрема, для публічної демонстрації кінофільмів потрібне прокатне свідоцтво, відсутність якого тягне за собою відповідальність за ст. 164-6; самовільне проведення гідротехнічних робіт тягне за собою відповідальність за ст. 61 тощо.

Часто в числі ознак об’єкта називаються засоби здійснення правопорушень (транспортні засоби (самовільне використання з корисливою метою транспортних засобів – ст. 132), вогненебезпечні, вибухові, отруйні речовини, вогнепальна зброя (стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і в невідведених для цього місцях або з порушення установленого порядку – ст. 174), спиртні напої (зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору – ст. 164-5), засоби зв’язку (використання засобів зв’язку з метою порушення громадського порядку – ст. 148-3), засоби вимірювання (застосування засобів вимірювання, що мають відхилення від гранично допустимих значень, для використання результатів вимірювання у сферах, що підлягають державному метрологічному наглядові – ст. 171) й ін.).

Розкрадання, порушення правил дорожнього руху, браконьєрство й інші правопорушення кваліфікуються як правопорушення чи як злочин у залежності від заподіяного збитку, тобто розмір шкоди іноді обумовлює застосування або адміністративної, або кримінальної відповідальності, а тому прямо чи побічно вводиться до складу ознак правопорушення.

Однією зі складових об’єктивної сторони є ознака „іншої особи”, що у тій чи іншій формі бере участь у відносинах із правопорушником. Серед „інших осіб” розрізняють:

1) потерпілих, наприклад, осіб, щодо яких вчинено хуліганські дії (ст. 173), осіб, які постраждали внаслідок ненадання транспортних засобів медичним працівникам і працівникам міліції (ст. 124-1), осіб, які постраждали внаслідок споживання радіоактивно забруднених продуктів харчування (ст. 42-2) чи в ході отримання допомоги від народних цілителів (ст. 46-2) тощо;

2) учасників правопорушення, до яких можна віднести неповнолітніх, доведених до стану сп’яніння (ст. 180), осіб, які незаконно навчаються карате (ст. 196), осіб, які користуються послугами повій (ст. 181-1), громадян, які здали паспорт у заставу (ст. 202); осіб, які постраждали від участі в азартних іграх у громадських місцях (ст. 181);

3) правопорушників, яким винний посприяв (наприклад, прийом на роботу осіб, що проживають без реєстрації (ст. 200), прийом на роботу військовозобов’язаних і призовників, які не перебувають на військовому обліку (ст. 211-3) тощо).

4) представників органів держави, які виконують виконавчо-розпорядчі повноваження. Так, в окремих статтях КУАП йдеться про невиконання розпоряджень командира повітряного судна, працівника міліції, військовослужбовця, народного дружинника (ст.ст. 112, 185, 185-9, 185-8).

Обов’язковими ознаками об’єктив­ної сторони виступають: протиправне діяння (дія чи бездіяльність), протиправний результат, причинний зв’язок між діянням та наслід­ками — для проступків з матеріальним складом; протиправне діяння (дія чи бездіяльність) — для проступків з формальним складом. При цьому слід мати на увазі, що переважна більшість адміністративних проступків з формальним складом, тобто об’єктивна сторона харак­теризується тільки протиправним діянням.

Варто відзначити, що протиправне діяння може бути простим і складним. Просте діяння утворене короткочасним актом протиправної поведінки: знищення межових знаків (ст. 56), придбання самогону (ст. 177), неправдивий виклик спецслужб (ст. 183).

На відміну від простого, складене противне діяння може бути розтягнуто в часі або ж складатися з кількох самостійних дій. Виходячи з цього, вченими в галузі адміністративного права розрізняють такі види складних проступків: такі, що складаються з альтернативних дій (збірні), триваючі, продовжувані.

1) правопорушення, що складаються з альтернативних дій – становлять досить велику групу порушень. Їх особливістю є те, що правопорушенням може вважатися вчинення як однієї дії, визначеної законом, так і групи передбачених відповідною статтею протиправних діянь, причому кількість таких дій не впливає на кваліфікацію. Зокрема, ст. 154 КУАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил тримання собак і котів, що може проявлятися у таких протиправних вчинках: 1) тримання собак і котів у місцях, де це заборонено відповідними правилами; 2) тримання собак і котів понад встановлену кількість; 3) тримання незареєстрованих собак; 4) приведення собак у громадські місця; 5) вигулювання собак без повідків; 6) вигулювання собак без намордників; 7) вигулювання собак у невідведених для цього місцях. Для притягнення особи до відповідальності немає значення, чи вона вчинила одну із вказаних протиправних дій (наприклад, тримання незареєстрованих собак), чи певну їх сукупність (наприклад, вигулювання незареєстрованих собак без повідків і намордників у невідведених для цього місцях). До числа альтернативних правопорушень можна віднести проступки, передбачені статтями 156 – порушення правил торгівлі спиртними напоями; 150 – порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями; обман покупця чи замовника – ст. 155-2; порушення законодавства з фінансових питань – ст. 164-2 тощо.

2) триваючі правопорушення починаються як вчинення протиправного діяння, яке не переривається в часі та здійснюється як невиконання обов’язку. До триваючих правопорушень належать проживання без паспорта (ст. 197), самовільне заняття земельної ділянки (ст. 53-1), самовільне бідівництво будинків або споруд (ст. 97) тощо. Триваюче правопорушення може бути припинено як фактично, так і юридично. Фактичне припинення має місце як в результаті зміни обстановки, так і шляхом виконання обов’язку. Юридичне припинення означає, що винна особа притягнута до відповідальності, але свого обов’язку ще не виконала.

3) продовжувані адміністративні правопорушення складаються з низки тотожних, тісно пов’язаних між собою, але окремих вчинків. Наприклад, особа тримає кілька незареєстрованих собак (ст. 154), або ж протягом певного часу незаконно навчає різних людей карате (ст. 196). У такому випадку дії особи утворюють один проступок, але не низку тотожних правопорушень. Для продовжуваних правопорушень характерним є те, що кожна протиправна дія (бездіяльність) утворює самостійний склад правопорушення, але і їх сукупність утворює такий же склад. Вже перше діяння особи можна визнати правопорушенням та притягти її до відповідальності. Проте якщо цього не сталося, вчинення в подальшому аналогічних вчинків істотно не змінять ні юридично значимих властивостей, ні юридичної оцінки вчиненого, вони лише збільшують тривалість правопорушення в часі, розмір заподіяної шкоди тощо.

Попри те, що адміністративні правопорушення можуть бути вчинені як одним суб’єктом, так і групою осіб, в КУАП відсутнє поняття та нормативне визначення співучасті у вчинення адміністративного проступку. Разом з тим, окремі норми Кодексу вказують на наявність співучасті. Зокрема, у ст. 181 ч. 1 передбачається відповідальність за участь в азартних іграх на гроші; ст. 122-1 передбачає відповідальність кількох власників транспортних засобів за участь у груповому (більш як два) пересуванні, зупинці чи стоянці, що створюють перешкоди дорожньому руху в містах та інших населених пунктах та ін.