6. Застосування вогнепальної зброї як спосіб попередження та припинення правопорушень

Найчастіше використання вогнепальної зброї пов’язано з припиненням злочинів. Вогнепальна зброя застосовується суб’єктами адміністративної влади і тільки ними, а всі інші суб’єкти права (посадові особи, громадяни) використовують її не для реалізації владних повноважень, а для необхідної оборони.

Варто відзначити, що застосування вогнепальної зброї не має прямого зв’язку з порушенням кримінальної справи і може мати місце до порушення справи, після її припинення, а також для припинення суспільно небезпечних дій.

Єдиного правового акта, що регламентує застосування вогнепальної зброї, немає. Про використання зброї з метою припинення говориться в ряді законів, але найбільше докладно це питання регламентується в законі «Про міліцію», прийнятому 20 грудня 1990 р.

Право застосовувати зброю мають усі службовці, яким видається на законній підставі вогнепальна зброя і які наділені правом використовувати її для припинення протиправних діянь. До них не належать особи, яким доступ до зброї дозволений з іншою метою (працівники стрілецьких тирів, воєнруки шкіл, лаборанти військових кафедр, особи, які здійснюють ремонт зброї і т.д.), і керівники, що одержують зброю для самооборони.

У залежності від цілей можна виділити такі види застосування вогнепальної зброї:

1. Не на поразку людей:

- використання не для припинення правопорушення (для захисту громадян при загрозі нападу небезпечної тварини, для подачі сигналу чи тривоги, виклику допомоги);

- з метою припинення правопорушення (для попередження про намір застосувати зброю, для зупинки транспортного засобу шляхом його ушкодження, якщо водій створює реальну небезпеку життю і здоров’ю людей і відмовляється зупинитися, незважаючи на кількаразові вимоги співробітника міліції).

2. На поразку людей:

- з метою необхідної оборони:

а) для захисту громадян від нападу, небезпечного для їхнього життя чи здоров’я;

б) для відвернення нападу на співробітника міліції, коли його чи життя здоров’я піддаються небезпеці, а також для припинення спроби заволодіння його зброєю;

в) для відвернення групового чи збройного нападу на житла громадян, приміщення державних органів, громадських об’єднань, підприємств, установ і організацій;

- в умовах крайньої необхідності:

а) для звільнення заручників;

б) для затримання особи, захопленої при здійсненні тяжкого злочину проти життя, здоров’я і власності, яка намагається сховатися, а також особи, що здійснює збройний опір;

в) для припинення втечі з-під варти осіб, затриманих за підозрою в здійсненні злочину;

г) для припинення втечі з-під варти осіб, у відношенні яких запобіжним заходом обрано взяття під варту;

д) для припинення втечі з-під варти осіб, засуджених до позбавлення волі;

е) для припинення спроб насильницького звільнення осіб, що перебувають під вартою, затриманих за підозрою у вчиненні злочину, засуджених до позбавленні волі тощо.

Закон допускає застосування вогнепальної зброї проти будь-яких осіб незалежно від їхньої осудності, віку і громадянства, наявності депутатського, дипломатичного й інших імунітетів, службового, соціального стану й інших обставин, що характеризують особу. Разом з тим встановлено і ряд обмежень щодо застосування вогнепальної зброї. Так, за загальним правилом заборонено застосовувати вогнепальну зброю у відношенні:

а) вагітних жінок (якщо це очевидно чи відомо співробітнику міліції);

б) осіб з явними ознаками інвалідності (до таких ознак відносяться, зокрема, відсутність кінцівки, неможливість самостійного пересування чи крайня її утрудненість, сліпота і т.п.);

в) неповнолітніх, якщо їхній вік очевидний чи відомий співробітнику міліції.

Як виняток, до вище вказаних осіб може бути застосована зброя, якщо вони:

а) поодинці чи в складі групи чинять збройний опір;

б) поодинці чи в складі групи здійснює збройний напад;

в) у складі групи (діє спільно хоча б ще з одним співучасником, незалежно від його статі, віку і стану здоров’я) здійснює напад, що загрожує життю людей.

Варто відзначити, що обмеження щодо застосування вогнепальної зброї можуть бути встановлені не тільки за суб’єктивними, але і за об’єктивними ознаками. Зокрема, забороняється застосовувати зброю:

- при значному скупченні людей, коли від цього можуть постраждати сторонні особи. Наприклад, якщо проводиться звільнення заручників, то вогонь ведеться так, щоб не вразити заручників;

- якщо затримувана особа знаходиться на багатолюдній зупинці громадського транспорту, біля багатоквартирного будинку, вогненебезпечного чи вибухонебезпечного складу, що потрапляють у сектор обстрілу, необхідно утриматися від застосування зброї і продовжувати переслідування до безпечного місця;

- якщо зброя застосовується для припинення масових безладь, то вогонь ведеться не просто по юрбі, а тільки по тих її учасниках, що безпосередньо здійснюють погроми, руйнування, підпали, самосуди й інші насильницькі дії, чинять збройний опір працівникам охорони порядку.

Поряд із загальними принципами законності і професіоналізму при застосуванні спеціальних засобів припинення, а тим більше зброї, повинен дотримуватися принцип мінімізації шкоди. Міліція має право застосовувати вогнепальну зброю тільки у випадках і порядку, передбачених законом. Співробітники міліції зобов’язані проходити спеціальну підготовку, а також періодичну перевірку на придатність до дій в умовах, пов’язаних із застосуванням фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї.

При застосуванні вогнепальної зброї співробітник міліції зобов’язаний:

— попередити про намір їх використовувати, надавши при цьому досить часу для виконання вимог співробітника міліції, за винятком тих випадків, коли зволікання створює безпосередню небезпеку життю і здоров’ю громадян і співробітників міліції, може спричинити інші тяжкі наслідки, чи коли таке попередження в обстановці, що створилася, є недоречним чи неможливим;

— прагнути в залежності від характеру і ступеня небезпеки правопорушення, щоб будь-який збиток, заподіюваний при цьому, був мінімальним.

Застосування вогнепальної зброї – серйозний запобіжний захід, що може спричинити заподіяння тілесних ушкоджень і навіть смерть. Співробітник міліції зобов’язаний про кожен випадок застосування вогнепальної зброї протягом 24 годин з моменту її застосування представити рапорт начальнику органу міліції за місцем своєї служби чи за місцем застосування вогнепального, зброї.

Правомірність застосування зброї встановлюється в результаті службової перевірки начальником ОВС. Про усі випадки смерті чи поранення внаслідок застосування вогнепальної зброї має бути негайно попереджений прокурор.