5. Види заходів адміністративного примусу

Примусові засоби адміністративного характеру застосовують органи державної виконавчої влади, суди (судді) для впливу на громадян і посадових осіб з метою виконання ними юридичних обов’язків, припинення протиправних дій, притягнення до відповідальності правопорушників. такі заходи є досить різноманітними, тому їх прийнято поділяти на три умовно самостійні групи: заходи адміністративного попередження (превентивні заходи), заходи адміністративного припинення та заходи адміністративної відповідальності.

Адміністративно-попереджувальні заходи примусового характеру застосовуються з метою попередження можливих правопорушень у сфері державного управління, запобігання інших, шкідливих для режиму громадської безпеки, явищ. Наприклад, вони застосовуються при стихійних лихах, нещасних випадках для того, щоб забезпечити безпеку здоров’я і життя громадян, нормальні умови роботи підприємств і установ. Найчастіше під заходами адміністративного запобігання розуміють дії уповноважених органів або посадових осіб, спрямовані на примусове виконання громадянами обов’язків перед суспільством, забезпечення суспільної безпеки й громадського порядку, недопущення та боротьбу зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями й ліквідацію їх наслідків.

Як справедливо відзначає Битяк Ю.П., незважаючи на яскраво виражений профілактичний характер, заходи подібного роду здійснюються в примусовому порядку, тобто в процесі однобічної реалізації владних повноважень і тому безпідставними є спроби представити їх як заходи, позбавлені елементів адміністративного примусу. Виражаються вони, як правило, у вигляді певних обмежень і заборон, що досить показово характеризує їхню примусову природу. Слід при цьому врахувати, що адміністративно-попереджувальні заходи не пов’язані зі здійсненням правопорушень. Вони їм запобігають і передують застосуванню інших примусових заходів, спрямованих проти винних у здійсненні адміністративних правопорушень. Законодавчою основою застосування примусових заходів запобігання правопорушенням є КУАП, Митний кодекс України, закони України про міліцію, оперативно-розшукову діяльність, Службу безпеки в Україні, державний кордон, пожежну безпеку та інші.

До адміністративно-попереджувальних заходів належать:

• перевірка документів. Вона здійснюється з метою визначення: особистості конкретної особи; якісних характеристик товарів, виробів, послуг; належності документа його пред’явникові; обґрунтованості та законності застосовуваних дій; справжності пред’явленого документа;

• вимога припинення окремих дій, зокрема, вимога припинення правопорушення;

• здійснення адміністративного нагляду за особами, щодо яких він встановлений, а також контролю за засудженими до кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі;

• безперешкодний вхід у житлові приміщення громадян, які перебува­ють під адміністративним наглядом;

• огляд речей і особистий огляд;

• закриття окремих ділянок державного кордону;

• відвідання підприємств, закладів, організацій для виконання профілактичних функцій;

• опечатування приміщень, використовуваних як каси, місця зберіган­ня документів, товарно-матеріальних цінностей; опечатування вимі­рювальних приладів і пристроїв;

• вилучення для проведення аналізу проб продукції, яка призначена для реалізації населенню;

• введення карантину при епідеміях і епізоотіях;

• заборона або обмеження у встановленому порядку руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів з ме­тою забезпечення громадської безпеки;

• огляд медичного стану осіб і санітарного стану підприємств громадського харчування;

• ревізування;

• заборона експлуатації транспортних засобів, технічний стан яких загрожує безпеці руху;

• тимчасова заборона (обмеження) доступу громадян на окремі ділян­ки місцевості або об’єкти з метою забезпечення громадського поряд­ку і громадської безпеки тощо.

Підставою застосування заходів адміністративного попередження може бути реальне припущення про намір особи скоїти правопорушення, антигромадська, протиправна дія, виникнення обставин, що загрожують громадській та особистій безпеці громадян.

Протиправна поведінка осіб інколи не обмежується вчиненням однієї протиправної дії, вона може бути проявлятися і як неодноразове, систематичне вчинення адміністративно караних дій. Відповідно уповноважені органи й посадові особи мають вжити заходи щодо припинення відповідної протиправної поведінки. Таким чином, застосування примусових заходів припинення правопорушень обумовлено потребою швидкого й ефективного припинення посягань на інтереси держави. суспільства чи окремих осіб.

Як різновид адміністративного примусу припинення має всі його ознаки, але в той же час містить і ряд особливостей. Мета заходів припинення – зупинити протиправні діяння і не допустити нових. Воно повинно бути оперативним, а тому часто здійснюється в умовах дефіциту інформації про обстановку, характер протиправного діяння.

Якщо фактичною підставою відповідальності є правопорушення, винна протиправна дія, то заходи припинення використовуються і для припинення об’єктивно протиправних, невинних дій, вчинених особами божевільними, неделіктоздатними. А з іншого боку, застосування вогнепальної зброї й інші засоби адміністративного припинення можуть бути використані й у зв’язку зі злочинами. Іншими словами, коло підстав припинення є більш широким, ніж в адміністративної відповідальності.

Варто відзначити, що заходи припинення застосовуються як в інтересах громадян, суспільства, держави, так і в інтересах самого правопорушника. Насамперед владне припинення антигромадської діяльності дозволяє запобігти дії або події, що збільшили б відповідальність винного. Примусове лікування, а в деяких випадках і інші заходи, прямо мають на меті надання допомоги громадянинові, що вчиняє протиправні дії.

При цьому слід враховувати те, що заходи припинення можуть порушувати і фізичну недоторканність громадян. Використання таких заходів часто пов’язано із ситуацією необхідної оборони або крайньої необхідності, в яких опинилися представники виконавчої влади. І цілком можливо, що співробітник міліції змушений буде скористатися не названим прямо в законі засобом, а, наприклад, мотузкою замість наручників, застосувати інші засоби, що диктуються екстремальною ситуацією.

Щодо самих припинювальних заходів, то виходячи з цілей впливу, вважаємо за доцільне розрізняти серед них загальні, спеціальні і процесуальні.

До загальних відносяться: попереднє затримання, примусове лікування, вилучення речей і документів; відсторонення від роботи інфекційних хворих; заборона експлуатації, припинення робіт та заборона експлуатації механізмів тощо. Деякі з них застосовуються тільки до громадян, інші – тільки до колективних суб’єктів.

Наведений перелік заходів адміністративного припинення загального призначення не є вичерпним. Зокрема, Ю.П. Битяк відносить до них також анулювання дозволів на придбання, зберігання та носіння зброї і боєприпасів громадянами, підприємствами й організаціями, перевірку місць їх зберігання; проведення огляду виробничих, складських та інших приміщень; вилучення у громадян і посадових осіб предметів і речей, заборонених чи обмежених у обігу; припинення дії ліцензій на здійснення окремих видів господарської діяльності; застосування заходів антимонопольної політики, впорядкування фінансової системи тощо.

До заходів спеціального призначення належать:

• заходи фізичного впливу;

• спеціальні засоби;

• використання вогнепальної зброї.

Спеціальні припинювальні заходи застосовуються тільки до громадян, вони порушують їхню фізичну недоторканність для того, щоб оперативно припинити протиправну поведінку. У тому числі: засоби простого фізичного впливу (прийоми бойової боротьби, використання службових собак), вплив за допомогою технічних засобів (гумові кийки, сльозоточивий газ, наручники, водомети і т.п.), використання вогнепальної зброї.

Процесуальні припинювальні заходи визначені у ст. 260-263, 267 КУАП України. Головна мета їхнього застосування – забезпечити нормальний хід провадження у справах про адміністративні правопорушення: не дозволити винному ухилитися від відповідальності, зібрати необхідні докази, забезпечити виконання постанови. До процесуальних заходів відносяться: доставлення, затримання, привід, особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, відсторонення від керування транспортними засобами.

Адміністративні стягнення як вид адміністративного примусу виражаються, як правило, або в моральному, або матеріальному впливі на правопорушника. Деякі адміністративні стягнення сполучають у собі водночас і моральний осуд, і матеріальний вплив, і тимчасове обмеження прав порушника (наприклад, адміністративний арешт, позбавлення спеціальних прав, виправні чи громадські роботи й ін.).

Адміністративним законодавством України передбачено санкції, які містять такі заходи:

а) накладення адміністративних стягнень на фізичних осіб за вчинен­ня адміністративних правопорушень;

б) накладення дисциплінарних стягнень на фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень (ст. 15 КУАП);

в) застосування до фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень заходів впливу, які не визначаються законодавцем як адміністративні стягнення (ст. 24-1 КУАП);

г) накладення на юридичних осіб за порушення адміністративно-правових установ стягнень, які не визначаються законодавцем як адміністративні стягнення (притягнення до відповідальності в адміністративному порядку);

д) застосування до юридичних осіб за порушення адміністративно-правових установлень заходів адміністративного впливу, які не визнаються законодавцем як стягнення.

До адміністративних стягнень належать наступні: 1) попередження, 2) штраф, 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); 6) громадські роботи; 7) виправні роботи; 8) адміністративний арешт; 9) адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок. Щоправда включення останнього виду стягнення до переліку заходів адміністративного стягнення є спірним, тому що, за своєю природою він ближче до попереджувальних заходів, бо не спричиняє всіх правових наслідків, викликаних застосуванням адміністративних стягнень.

Адміністративні стягнення мають яскраво виражений санкційний характер, чим відрізняються від інших видів примусових заходів. Виховний вплив від їх застосування є найбільш високим, оскільки досягається простим, швидким і наочним способом.

Під час використання заходів адміністративного примусу органи державного управління повинні суворо додержуватися принципу законності. Це забезпечується систематичним контролем з боку вищих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом адміністративного та судового оскарження дій і рішень державних органів, іншими способами, що передбачені законодавством.