4. Поняття й особливості адміністративного примусу

Юридична наука повинна сприяти розвиткові нових, заснованих на гуманістичних принципах, методів управління; виробленню чітких правових механізмів переходу від командно-адміністративної моделі керівництва соціально-економічними та політичними процесами до демократичної; підвищенню ефективності застосування адміністративно-правових засобів впливу. Одним із засобів впливу на волю й свідомість громадян є застосування державного примусу, тобто психологічного або фізичного впливу державних органів (їх посадових осіб) на окремих осіб з метою спонукати їх виконувати вимоги чинного законодавства. Зважаючи на поставлену задачу, значної актуальності в сучасних умовах набуває проблема застосування державними органами адміністративно-правових засобів впливу, зокрема, адміністративного примусу.

Адміністративний примус – це застосування органами державного управління (а також судами, суддями), а у випадках делегування відповідних державно-владних повноважень – громадськими організаціями передбачених законом заходів, що виявляються в спонуканні до виконання громадянами, посадовими особами юридичних обов’язків з метою припинення протиправних дій, притягнення до відповідальності за адміністративні правопорушення або забезпечення громадської безпеки.

Відзначимо, що адміністративний примус є примусом правовим. Застосування примусових заходів суворо регламентовано законом, здійснюється на підставі й на виконання закону. Незаконне застосування примусових заходів є антиправовими діями, тобто фактичним свавіллям.

Адміністративний примус є одним з видів державного примусу, а тому йому притаманні ознаки примусу в цілому, сутність яких зводиться до використання державними органами, а в окремих випадках і громадськими об’єднаннями засобів примусового характеру з метою забезпечення належної поведінки людей.

Адміністративний примус має ряд особливостей, що дозволяє індивідуалізувати його та відмежувати від інших форм правового примусу.

1. Адміністративний примус є управлінським примусом та у більшості випадків застосовується органами державного управління. Застосування заходів адміністративного примусу є прерога­тивою тільки тих органів управління і посадових осіб, що наділе­ні повноваженнями представників адміністративної влади.

2. Засобами адміністративного примусу охороняються переважно такі суспільні відносини, які урегульовані нормами адміністративного права, тобто тими правовими нормами, що регулюють суспільні відносини у сфері управлінської діяльності та відносин, регламентованих нормами цивільного, трудового, земельного й іншої галузей права.

3. Адміністративний примус застосовується до осіб, не пов’язаних відносинами підпорядкованості. Особи, що мають право застосовувати адміністративний примус, не є носіями дисциплінарної влади стосовно тих, до яких адміністративний примус застосовується. Особи, що вступають в адміністративні правовідносини з приводу застосування до них примусових заходів, не є членами того самого колективу, а замість відносин службового підпорядкування в даному випадку присутні відносини підпорядкування позаслужбового, при якому суб’єкти відносин, що застосовують адміністративний примус, діють в офіційному порядку як носії державно-владних повноважень, є представниками влади.

Таким чином, відносини між тим, хто примушується і тим, хто примушує є владними стосунками, що ґрунтуються на нормах адміністративного права. Так, накладення стягнення керівником на свого підлеглого працівника регламентується правовим інститу­том державної служби, а не є видом адміністративного примусу.

4. Адміністративний примус застосовується до осіб за правопорушення, що не представляють значної суспільної небезпеки.

5. Для адміністративного примусу характерна і множинність органів і посадових осіб, уповноважених на його застосування. Значна кількість органів і посадових осіб володіє в процесі застосування примусових заходів юрисдикційними повноваженнями, є носіями адміністративної юрисдикції, що мають право розглядати і вирішувати конкретні справи про адміністративні проступки. Досить широкою масштабною та різноманітною є адміністративно-юрисдикційна діяльність міліції.

6. Для адміністративного примусу характерно і те, що заходи впливу, застосовувані в процесі його використання, є засобами профілактики злочинності. Тому всі примусові заходи носять превентивний, попереджувальний характер стосовно злочинності.

7. Примусові заходи можуть застосовуватися як до осіб, що вчинили адміністративні правопорушення, так і до осіб, які правопорушень не вчиняли, наприклад, застосування запобіжних заходів з метою забезпечення інтересів громадської безпеки в особливих умовах (застосування карантину при епідемії).

8. Механізм правового регулювання державного примусу може визначатися нормативними актами вищих органів державної влади. Підзаконні акти рідко регламентують питання застосування примусових заходів. Виключенням є загальнообов’язкові рішення місцевих рад, що у ряді випадків передбачають адміністративні санкції за їхнє невиконання.

Процесуальний порядок застосування примусових заходів також деталізується і роз’яснюється у відомчих інструкціях, прийнятих окремими міністерствами й іншими центральними органами галузевого управління.

9. Адміністративний примус може бути застосований лише у ви­падку порушення правових норм у сфері державного управління.

10. Адміністративний примус проявляється, насамперед, як юридична відповідальність, яку несуть особи, що допустили пра­вопорушення перед державою в особі уповноважених нею органів управління (посадових осіб).

11. Додержання принципу законності при застосуванні адмініс­тративного примусу.

12. Примусові заходи застосовуються з потрійною метою:

а) для попередження різних антигромадських проявів, недопущення створення протиправної ситуації;

б) для припинення протиправного прояву, який уже відбувся;

в) для покарання осіб, що вчинили правопорушення.

Зважаючи на викладене адміністративний примус можна визначити як систему заходів психологічного або фізичного впливу на свідомість і поведінку людей з метою досягнення чіткого виконання встановлених обов’язків, розвитку суспільних відносин у межах закону, забезпечення правопорядку й законності.

Таким чином можемо зробити висновок, що примусові заходи застосовуються в силу державної або суспільної необхідності і призначаються для захисту правопорядку, забезпечення суспільної безпеки, прав і законних інтересів громадян. Примус здійснюється за допомогою індивідуальних актів управління, що породжують правовідносини з абсолютно конкретними суб’єктами. Тому примусові заходи варто відрізняти від правових обов’язків, що забезпечуються не тільки реальним примусом, але і можливістю його застосування.