4. Система адміністративного права

Поряд із предметом та методом правового регулювання, третьою особливістю самостійної галузі права є її цілісність. Ця риса досить чітко виражена в адміністративному праві.

Адміністративне право – цілісна система правових норм та інститутів. Їх поєднують предмет, цілі, принципи, методи регулювання. Вони повинні бути максимально узгоджені один з одним (хоча в реальній правовій системі можлива і внутрішня неузгодженість, оскільки всередині галузі існує субординація норм різної юридичної сили, загальних і спеціальних), спиратися на єдині визначення, використовувати єдину термінологію, яка була б загальною не лише для адміністративного, але й інших галузей права.

Система адміністративного права – це послідовне розподілення норм всередині даної галузі права за окремими адміністративно-правовими інститутами, залежно від специфіки змісту суспільних відносин, що регулюються цими нормами.

Доктринального бачення системи адміністративного права немає. Окремі вчені вважають, що ця галузь права включає в себе лише Загальну та Особливу частини. При цьому загальна частина об’єднує норми, що регулюють:

• загальні принципи державного управління;

• правове становище суб’єктів адміністративного права;

• форми і методи управлінської діяльності;

• адміністративно-правові режими;

• адміністративну відповідальність;

• адміністративний процес;

• засоби забезпечення законності в державному управлінні.

Особлива частина включає норми, які регулюють управління в окремих галузях народного господарства (економіці, сільському господарстві, транспорті, підприємницькій діяльності, адміністративно-політичній діяльності тощо).

Проте беручи за основу систему адміністративного законодавства, а також враховуючи розвиток законодавчої техніки, збільшення маси правових актів, що виступають в якості джерел адміністративного права можна виокремити крім Загальної та особливої також і Спеціальну частину. Виходячи з такої позиції поділу норм адміністративного права, можна виокремити наступні інститути в межах названих складових.

Зокрема, загальна частина містить декілька правових інститутів:

• інститут регулювання адміністративно-правового статусу громадян;

• інститут регулювання адміністративно-правового статусу юридичних осіб;

• інститут регулювання адміністративно-правового статусу державних органів вищого, центрального та місцевого рівнів;

• інститут регулювання адміністративно-правового статусу об’єднань громадян, що не мають статусу юридичної особи;

• інститут регулювання основ організації і діяльності виконавчої влади;

• інститут регулювання адміністративно-правових статусів недержавних організацій.

• інститут забезпечення законності управління.

Особлива частина включає в себе правоохоронні норми, спрямовані на забезпечення громадської та державної безпеки від протиправних посягань та об’єднує кілька інститутів, які регулюють:

• забезпечення безпеки громадян, суспільства, держави, адміністративно-політичної діяльності;

• інститут адміністративної відповідальності за правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення;

• інститут адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на власність;

• інститут адміністративної відповідальності за правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури;

• інститут адміністративної відповідальності за правопорушення у промисловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів;

• інститут адміністративної відповідальності за правопорушення в сільському господарстві, на транспорті тощо (глави 5 – 15-А Кодексу про адміністративні правопорушення).

Норми Спеціальної частини визначають порядок провадження справ про адміністративні правопорушення. До Спеціальної частини адміністративного права належать розділи ІІІ-У Кодексу про адміністративні правопорушення, а також норми Кодексу адміністративного судочинства України, частина норм Митного кодексу України. Зокрема, в межах Спеціальної частини можна виокремити:

- інститут правового статусу державних органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення;

- інститут забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення;

- інститут виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Норми Загальної, Особливої та Спеціальної частин між собою дуже тісно пов’язані. Притягнення особи до адміністративної відповідальності неможливе з використанням лише норм однієї з названих частин, оскільки кожна з них відіграє самостійну роль у адміністративному процесі.

Не всі інститути адміністративного права повністю передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення, частина їх вміщена в інших нормативних актах. Так, наприклад, інститут державної служби передбачений Законом України „Про державну службу”, а також низкою законів, які регулюють службові відносини окремих груп державних службовців (наприклад, Законами України „Про міліцію”, „Про прокуратуру”, „Про Службу безпеки України”, „Про державну податкову службу” тощо), специфіка статусу Уряду України визначається Законом України „Про Кабінет Міністрів України” тощо. Варто також відзначити, що велика кількість норм, які визначають особливості адміністративно-правового статусу окремих категорій посадових осіб містяться у Конституції України.

Окремі вчені не ділять норми адміністративного права на частини, а виходячи з особливостей предмета адміністративного права, поділяють його на управлінські та норми про відповідальність. До першої групи норм належать всі правила поведінки, що визначають статус, повноваження та особливості взаємодії між собою різних державних органів. Ці норми, як правило, регулюють позитивну поведінку наділених владними повноваженнями суб’єктів. Норми про відповідальність передбачені як Кодексом про адміністративні правопорушення, так і іншими правовими актами, зокрема, спеціальними законами: „Про міліцію”, „Про прокуратуру” тощо.

Деякі дослідники переконані, що виходячи з суб’єктного складу учасників адміністративних правовідносин систему адміністративного права можна представити у вигляді норм, що регулюють взаємовідносини держави та фізичних осіб, держави і юридичних осіб, а також відносини між державними органами різних рівнів, адже всі ці відносини, власне процес їх регулювання та реалізації належить до предмета правового регулювання адміністративного права..

Переконані, що кожна з названих точок зору має право на існування, вони взаємодоповнюють одна одну, хоча й відображають різні аспекти систематизації адміністративно-правових норм.