4. Вимоги, що висуваються до актів управління

Вище вже відзначалося, що акти державного управління є підзаконними документами, тобто повинні прийматися на вимогу та на виконання закону в межах компетенції відповідних владних суб’єктів. Тому для забезпечення якісного державного управління, з метою недопущення зловживань з боку владних органів та для зменшення так званої необґрунтованої відомчої нормотворчості акти управління мають відповідати ряду вимог, що дозволяє не лише забезпечити реалізацію державних інтересів, але й реалізовувати права та законні інтереси інших учасників адміністративних правовідносин, в тому числі й права та інтереси фізичних та юридичних осіб.

Вимоги, що висуваються до актів управління, поділяються на вимоги загального характеру, спеціально-юридичні та організаційно-технічні:

До загальних вимог відносять їх об’єктивну необхідність, актуаль­ність та стабільність. Акти управління повинні бути об’єктивно необхідни­ми в даний історичний момент, корисними з точки зору державних інтересів, тобто логічно виправданими, вони не повинні дублювати норми вже існуючих актів вищої юридичної сили. Ігнорування політичної та юридичної доцільності може призвести до дестабілізації законодавства.

З іншого боку, недостатня база юридичних регуляторів та заборон є такою ж небезпечною, як і їх надмірність, і може призвести до таких нега­тивних наслідків, як дезорганізація, розбалансованість, свавілля, некеро­ваність, корупція тощо. Акт якої б юридичної сили не видавався, він має бути впроваджений в життя, тобто виконуватися, інакше його видання стає недоцільним, невиправданим, таким, що лише веде до нагромадження правових актів та породжує хибну точку зору про безкарність тих осіб, які не виконують їх вимог чи приписів.

Акти управління повинні також відповідати вимозі інформаційного змісту, що означає оперативність, актуальність та повноту інформації, що включається до акта управління.

Спеціальні юридичні вимоги до актів управління базуються на поло­женнях Конституції, законах України, указах Президента, актах Кабінету Міністрів, міжнародних актах та угодах. Зокрема, правильність акта управління залежить від порядку його проходження та правильності оформлення. Проект нормативно-правового акта має пройти декілька стадій: підготовка проекту акта; погодження проекту (візу­вання); прийняття; реєстрація; доведення до виконавців; оприлюднення.

Для визначення доцільності прийняття документа, його обґрунтованості та відповідності чинному законодавству здійснюється погодження норматив­ного акта, яке буває внутрішнім і зовнішнім. Внутрішнє погодження – це пого­дження із заінтересованими структурними підрозділами суб’єкта нормотворення (посадовими особами, які відповідно до їх компетенції займаються питаннями, порушеними в документі), у тому числі з юридичною службою. Внутрішнє погодження оформлюється на зворотному боці останнього аркуша документа шляхом візування і включає в себе візи: заступника керівника органу виконавчої влади, до компетенції якого входить вирішення питання, що регламентується актом, керівника підрозділу, що готує акт, керівників ін­ших зацікавлених підрозділів, юридичної служби та літературного редактора. Зовнішнє погодження здійснюють заінтересовані органи виконавчої влади з відповідним оформленням розпорядчого документа. У разі потреби органи виконавчої влади можуть видавати спільні нормативно-правові акти.

Нормативно-правовий акт та додатки до нього підписує керівник структурного підрозділу установи на лицьовому боці останнього аркуша акта та додатків.

Суть організаційно-технічних вимог полягає у дотриманні правил оформлення актів управління, які мають відповідати техніко-юридичним вимогам та мовним і термінологічним стандартам, узгоджуватися з раніше прийнятими актами, викладатися грамотно, згідно з правописом.

Дотримання форми актів – одна з необхідних умов їх чинності. Правова форма акта управління – це спосіб зовнішнього вира­ження приписів органів виконавчої влади, а також викладення юридичних норм у цих актах. Вище вже відзначалося, що акти управління можуть мати письмову, усну або ж конклюдентну форми.

Набуття чинності відомчих нормативно-правових актів тісно пов’язане з їх державною реєстрацією та регулюється Указом Президента України „Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” та Порядком проведення державної ре­єстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду, якщо в них є одна або більше норм, які:

• зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують існуючий організаційно-правовий механізм їх реалізації;

• мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів державного управління та місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

На державну реєстрацію подаються акти, що містять правові норми (правила поведінки), розраховані на невизначене коло осіб, підприємств, установ, організацій і неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами „Особ­ливої важливості”, „Цілком таємно”, „Таємно” та іншими, а також при­йняті в порядку експерименту.

Нормативно-правові акти подаються на державну реєстрацію не пізні­ше 5-денного терміну після їх прийняття державними органами. Державна реєстрація нормативно-правового акта здійснюється шляхом проведення його правової експертизи з метою забезпечення якості та обґрунтова­ності нормативно-правового акта, своєчасності його прийняття, виявлення можливих позитивних і негативних наслідків його дії. Завданням експер­тизи є: об’єктивний всебічний розгляд акта; перевірка відповідності акта вимогам і нормам чинних нормативних актів, правилам нормотворчої тех­ніки; прогнозування соціально-економічних, правових та інших наслідків реалізації акта; підготовка обґрунтованих експертних висновків.

Термін проведення державної реєстрації акта становить 10 робочих днів, а якщо акт має великий обсяг, – 15 робочих днів з дня, наступного після надходження його до реєструючого органу.

Залежно від результатів правової експертизи у межах установленого терміну виконання реєструючий орган:

а) готує, за встановленою формою, висновок щодо державної реєст­рації нормативно-правового акта;

б) повертає нормативно-правовий акт на доопрацювання на прохання органу, що його видав;

в) готує мотивовану відмову в державній реєстрації пра­вового акта.

Організаційно-технічні вимоги включають також дотримання обов’яз­кових реквізитів і стабільного порядку їх розміщення: найменування уста­нови, автора документа, назву виду документа, дату і номер, заголовок, текст, підпис, візи, напис про державну реєстрацію акта, печатка, інші зна­ки автентичності акта управління.

Важливим етапом набуття чинності нормативно-правових актів є по­рядок їх оприлюднення. Відповідно до статті 57 Конституції України за­кони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечинними. Нормативно-правові акти, які визначають права і обов’язки громадян та зареєстровані у Міністерстві юстиції України, ма­ють бути оприлюднені у встановленому порядку.