3. Види актів управління

Акти управління можуть бути видані різними суб’єктами державної влади в межах їх компетенції при наявності для цього підстав. Відповідно кількість таких актів є досить значною, що викликало необхідність забезпечити їх класифікацію за різними критеріями.

Залежно від спрямованості їх поділяють на зовнішні та внутрішні, за рівнем самостійно­сті – на основні, що мають «самостійну» юридичну силу, та «залежні» (вто­ринні). Інколи розрізняють акти за змістом мети на установчі, регуля­тивні, контрольні; за масштабом дії – на акти територіального характеру і акти галузевого значення або на стратегічні й тактичні; за формою – на офіційні (що публікуються в офіційних виданнях) і неформальні (нефіксовані, усні); за причиново-наслідковою ознакою – на ініціативні (творчі, автор­ські), запрограмовані («пов’язані») та акти, що викликаються настанням юридичних подій (стихійним лихом, катастрофою тощо).

За строком дії розрізняють постійні, строкові та тимчасові акти. Безстрокові або постійні акти діють до того часу, поки не будуть відмінені; строкові – до завершення визначених у них строків, а тимчасові діють протягом невизначеного часу, проте їх тимчасовість може бути визначена вже назвою самого акта, наприклад, Тимчасове положення про вахтовий метод організації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Тимчасове положення про застосування мобільного платіжного інструмента в Національній системі масових електронних платежів тощо.

За порядком вираження волі владного суб’єкта акти державного управління поділяють на такі групи:

1. Письмові акти – є найбільш поширеною групою актів, які письмово оформлені відповідно до встановлених вимог. Такі акти є найбільш контрольованими з боку інших державних органів, досить легко перевірити їх зміст та спрямованість.

2. Усні акти найчастіше використовуються у мілітаризованих (воєнізованих) формуваннях: у Збройних Силах України, в ході роботи органів Служби Безпеки України, органів внутрішніх справ тощо для забезпечення управління та адекватного реагування на зміну обставин, коли прийняття письмових актів є недоцільним або ж невиправдано „затягує” процес управління.

3. Конклюдентні акти є не усними і не письмовими, вони виражаються як система спеціальних символів, сигналів, знаків, з допомогою яких виражаються воля учасників адміністративних правовідносин. Це можуть бути дорожні знаки, жести працівників державтоінспекції, позначки на транспортних засобах (небезпечний вантаж, сліпий пішохід та інші).

Але найбільш вживаним є поділ актів управ­ління на види залежно від: а) їх юридичних властивостей; б) суб’єктів права видання актів управління.

За першим класифікаційним підходом розрізняють такі акти управлін­ня: нормативно-правові, індивідуальні, змішані (різнорідні).

Нормативно-правові акти – основний вид актів управ­ління, які не тільки містять, а й безпосередньо встановлюють загальні правила поведінки (правові норми будь-якої галузево-правової спрямова­ності). Ці акти приймаються за власними повноваженнями органів вико­навчої влади і є за своїм характером підзаконними актами, тобто такими, що засновані на законі та не суперечать йому. Нормативні акти виконавчої влади встановлюють правила безособового характеру, вони розраховані на багаторазове використання до всіх передбачених ними випадків, наприклад, правила дорожнього руху, порядок військового обліку тощо.

Залежно від таких ознак, як компетенція правотворчого органу та сфера дії акта, підзаконні нормативні акти поділяються на загальні, міс­цеві, відомчі, внутрішні організаційні (локальні). Загальними підзакон­ними нормативними актами є акти, що видаються вищим органом у сис­темі органів виконавчої влади (урядом) і дія яких розповсюджується на всі об’єкти управління у межах держави, а місцевими – акти, що видаються місцевими органами виконавчої влади, дія яких поширюється на управ­лінські об’єкти у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Відомчі – це підзаконні нормативні акти, які приймаються органами спеціальної компетенції (відомствами) і поширюються на об’єкти управ­ління, що їм підпорядковуються.

Отже, нормативно-правовий акт – це офіційний письмовий доку­мент, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб’єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, який спрямований на регулювання суспільних відносин, містить нормативні приписи (має неперсоніфікований характер, розрахований на багаторазове застосування, і його дія не вичерпується одноразовим виконанням).

Нормативним актам притаманний загальний характер, адже сферою їх дії може бути територія всієї країни, окрема галузь, певна значна група на­селення тощо. Нормативним актам притаманна стабільність через юридич­ну силу, що зберігається незалежно від виконання приписів акта в часі.

Іншим видом у цій класифікаційній групі є індивідуальні акти. Їх ос­новним призначенням є вирішення конкретних управлінських справ і ситу­ацій, тобто вони не містять загальних вказівок і норм. Індивідуальні акти стосуються конкретних дій, випадків, організацій­них заходів, фактів та спрямовані до конкретних осіб, породжуючи при цьому індивідуальні правообов’язки. Ці акти базуються на нормативних актах, реалізуючи їх в умовах певних ситуацій. Тобто, індивідуальні акти мають одноразовий характер застосування, після чого просто вичерпуються. Індивідуальні акти часто виступають в якості юридичних фактів: породжують, змінюють чи припиняють конкретні адміністративні правовідносини. Так, з їх допомогою формується апарат управління, забезпечується оперативне усунення недоліків, забезпечується вплив на порушників тощо.

Специфічним різновидом юридичних актів управління є змішані, або різнорідні акти, що містять одночасно нормативні, індивідуальні та ненор­мативні приписи. Наприклад, розпорядження голови обласної державної адміністрації з питання подолання наслідків стихії може включати, поряд з нормативними приписами, також індивідуальні та процедурні правила, наглядово-контрольні приписи.

Тепер розглянемо види актів управління відповідно до суб’єктів права їх видання. До цієї групи відносять акти, що видаються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральними та місцевими органами виконавчої влади.

1. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території країни. Акти Президента, видані в межах повноважень, скріплю­ються підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання. Ця процедура називається контрасигнацією або контрасигнатурою.

2. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постано­ви і розпорядження, які також є обов’язковими до виконання всіма суб’єктами, яких вони стосуються.

Постанови з важливих і принципових питань державного управління приймаються у колегіальному порядку і є нормативними актами вищої юридичної сили. Акти Кабінету Міністрів підписує Прем’єр-міністр. Для доведення до відома населення ці акти оприлюднюються через засоби масової інформації.

3. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади видають накази, постанови, інструкції, правила, положення в межах своєї компете­нції, на підставі і на виконання чинних законів, а також урядових постанов і розпоряджень.

4. Рада міністрів Автономної Республіки Крим у межах своєї компетен­ції видає постанови, рішення і розпорядження, обов’язкові до виконання на всій території республіки. Ці акти не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання. Підписує постанови, рішення і розпорядження Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

5. Голови місцевих органів виконавчої влади (обласні, Київська і Се­вастопольська міські, районні державні адміністрації) з метою оператив­ного державного управління територією, реалізації програм економічного і соціального розвитку відповідної територіально-адміністративної одиниці в межах повноважень і відповідно до Конституції України, законів України, указів Президента України, актів Кабінету Міністрів України одноособово видають розпорядження.

Керівники підрозділів місцевих державних адміністрацій (управлінь, відділів, інших служб) видають накази, що є актами індивідуального характеру, та інструкції, що подають механізм реалізації актів нормативного характеру.

6. Керівники центральних та місцевих органів господарського управ­ління і контролю, а також підприємств, установ і організацій приймають накази, розпорядження, рішення, положення, інструкції тощо, що містять правові норми (правила поведінки), конкретизуючи застосування відповід­них нормативних актів.

За юридичною формою відрізняють такі акти:

1. Укази – видаються Президентом України, в межах його повноважень.

2. Постанови ­– колегіальні акти органів державного управління переважно нормативного характеру.

3. Розпорядження – акти органів державного управління (їх посадових осіб), що мають переважно індивідуальний характер.

4. Рішення – акти управління, що приймаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування в колегіальному порядку з питань місцевого значення.

5. Накази – єдиноначальні акти управління, видані у процесі діяльності посадових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування.

6. Інструкції – переважно нормативні акти управління, що визначають порядок здійснення певних дій, робіт тощо та розраховані на багаторазове використання.

В науці адміністративного права можуть мати місце й інші класифікації актів державного управління. Всі вони доповнюють одна одну, вказують на конкретні особливості окремих груп управлінських атків.