2. Методи правового регулювання адміністративного права

Управлінський характер суспільних відносин, що регулюються нормами адміністративного права, дістає своє вираження в методах адміністративно-правового регулювання. Таким чином, крім предмета правового регулювання, кожна галузь права відрізняється від інших і тими практичними прийомами, засобами, з допомогою та шляхом використання яких забезпечується правове регулювання конкретних груп суспільних відносин. Тобто визначивши як саме відбувається регулювання окремих груп відносин: чи шляхом видання наказових приписів, чи з допомогою рекомендацій, чи на основі надання дозволів тощо, – з певною долею умовності можна визначити і галузь права, норми якої покликані регулювати вказані відносини.

Методи правового регулювання адміністративного права як методи будь-якої іншої галузі являють собою сукупність прийомів, способів та засобів, за допомогою яких держава скеровує поведінку учасників правовідносин у потрібному для себе руслі.

Метод правового регулювання адміністративного права визначається як сукупність загальних та специфічних способів, що використовуються відповідними державними органами для забезпечення регулюючої дії норм адміністративного права, забезпечення правопорядку й спокою в суспільстві.

Методи правового регулювання адміністративного права не є сталими, раз і назавжди визначеними. Залежно від політичної та економічної ситуації в державі, рівня й напрямку розвитку правової системи, співвідношення юридичної й фактичної конституції, а також інших обставин вони можуть змінюватися, використовуватися або ж в роботі всього державного апарату, або лише окремих його елементів. Проте є ряд умовно універсальних прийомів та засобів, що найчастіше використовуються в ході адміністративно-правового регулювання суспільних відносин: це методи влади і підпорядкування, субординації, координації та інші.

Варто відзначити, що будь-який метод правового регулювання вказує на такі ознаки:

1. Яким є юридичне положення сторін (сторони є рівними чи присутня юридична нерівність, якщо є юридична нерівність, то вона є горизонтальною чи вертикальною). У ході застосування більшості адміністративних методів має місце саме юридична нерівність типу „керівник – підлеглий” або ж „уповноважений – підпорядкований суб’єкт”, хоча в ході судового розгляду адміністративної справи сторони можуть виступати і як юридично рівні суб’єкти.

2. З якими юридичними фактами пов’язано виникнення, зміна чи припинення правовідносин: з протиправними чи правомірними діями – вчинення адміністративно караного правопорушення, оскарження незаконно прийнятого рішення в суді, подіями – досягнення 16 років та отримання паспорта, з одностороннім волевиявленням – подання документів для отримання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності.

3. Яким чином визначаються права, обов’язки та відповідальність учасників правовідносин: шляхом укладання договору, шляхом владного впливу.

4. Яким чином учасники правовідносин можуть захистити свої права: в судовому, позасудовому порядку, шляхом звернення до третейського суду. Слід зазначити, що в адміністративному праві права учасників правовідносин захищаються, як правило, в адміністративному порядку шляхом вирішення справи вище стоячим органом чи посадовою особою, а у виняткових випадках – у судовому порядку, в тому числі й шляхом розгляду справ в порядку адміністративного судочинства. Так, якщо особа звертається до управління праці та соціального захисту населення для призначення пенсії, але спеціаліст з призначення пенсій відмовляє в прийомі документів, чи не здійснює нарахування, чи вимагає додаткові документи, які не передбачені законодавством тощо, відповідні дії можуть бути оскаржені або ж шляхом звертання до вище стоячої посадової особи (наприклад, начальника відділу з призначення пенсій і допомог) або ж шляхом звернення до суду.

Відзначимо, що методи правового регулювання, якими послуговується адміністративне право, не є автентичними для цієї галузі права, вони достатньо універсальні й можуть бути використані в ході правового регулювання відносин, що не належать до сфери дії адміністративного права. Проте найбільш повно характеризують управлінські відносини методи субординації та координації, що, однак, не перешкоджає використанню інших методів в ході здійснення управлінської діяльності держави.

Метод субординації полягає у наданні прямих вказівок вище стоячими владними суб’єктами нижче стоячим, відносини між якими характеризуються підпорядкованістю. Така підпорядкованість може бути тривалою (наприклад, керівник державного органу та його заступник) чи тимчасовою (наприклад, тимчасове підпорядкування на час здійснення операції по забезпеченню безпеки дорожнього руху).

Метод субординації може появлятися шляхом застосування:

- припису, при якому на уповноважений суб’єкт покладає на підпорядкованого суб’єкта прямий юридичний обов’язок здійснити визначені дії (наприклад, голова обласного адміністративного суду здійснює розподіл адміністративних прав між суддями);

- заборони, при якій керівний орган чи посадова особа зобов’язує підпорядкованого суб’єкта утримуватися від вчинення визначених дій (так, стаття 16 Закону України Про державну службу забороняє державним службовцям приймати участь у страйках, Закон України Про нотаріат забороняє державним нотаріусам поєднувати свою професійну діяльність з будь-яким іншим видом діяльності крім викладацької та наукової тощо);

- дозволу, при якому керівний орган чи посадова особа не заперечує проти здійснення підпорядкованим суб’єктом визначених дій на свій розсуд (так, санкція статті 173 КУАП України (дрібне хуліганство) передбачає накладення на порушника громадського порядку штрафу від 3 до 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або залучення до виправних робіт на строк від 1 до 2 місяців, а при недостатності вказаних заходів – адміністративний арешт на строк до 15 діб).

Крім методу субординації адміністративні правовідносини регулюються також і іншими методами, чільне місце серед яких займає метод координації. Суть його полягає в закріпленні можливостей узгодження управлінських дій між кількома органами одного або різних структурних рівнів для досягнення загальної мети. Цей спосіб використовується переважно в регулюванні суспільних відносин, учасники яких знаходяться на одному організаційно-правовому рівні. Між цими органами відсутні субординаційні відносини. Прикладом методу координації може бути погодження та відпрацювання плану заходів щодо забезпечення правопорядку працівниками органів внутрішніх справ та працівниками управління Служби безпеки України під час проведення масових заходів у обласних центрах України (святкування Дня незалежності України, проведення дня міста тощо).

Метод реординації полягає в тому, що нижче стоячий суб’єкт управління може вимагати від вище стоячого створення необхідних для його діяльності умов (матеріальних, організаційних, територіальних тощо). Цей метод має місце також там і тоді, коли вище стоячий суб’єкт делегує частину своїх повноважень нижче стоячому органу для забезпечення ефективності державного управління та його наближення до населення (наприклад, за відсутності начальника обласного управління праці та соціального захисту відповідні повноваження виконує його заступник).

Специфічним методом адміністративного права є метод влади і підпорядкування, при якому один суб’єкт має владні повноваження і спрямовує їх на інших суб’єктів, навіть якщо вони незалежні один від одного. Прикладом застосування цього методу можуть слугувати відносини типу „податкова інспекція – платник податків”.

Не завжди владний тиск може справити належний вплив на підпорядкованих суб’єктів. Проте це не означає, що регулювання відповідних відносин взагалі відсутнє. Саме в таких ситуаціях, коли прямий припис може мати негативні наслідки, застосовується метод рекомендації, суть якого полягає в наданні уповноваженим суб’єктом підпорядкованому необов’язкових вказівок, що набувають правової сили лише за умови прийняття їх підпорядкованим суб’єктом. Таким чином невиконання відповідних рекомендацій не є порушенням, держава від імені уповноважених органів висловлює свої „побажання” щодо специфіки регулювання окремих видів відносин.

Разом з тим, в адміністративному праві все частіше використовується і метод рівності сторін, хоча в цілому для адміністративно-правового регулювання він не є характерним адже у відносинах, що складаються в державі, громадянин не є лише суб’єктом, що чітко підпорядковується державним органам, він має також і певні права. Одним з таких прав є право на оскарження рішень і дій державних органів та їх посадових осіб; право на інформацію щодо діяльності конкретного державного органу тощо. Метод рівності має також місце у випадках, коли наділені владними повноваженнями суб’єкти, які знаходяться на одному рівні державного механізму, здійснюють спільні дії у формі адміністративного договору.

Таким чином, можна зробити висновки, що особливості предмета правового регулювання обумовлюють специфіку методів правового регулювання. Адміністративне право закріплює юридичну нерівність сторін, право носіїв адміністративної влади у поза судовому порядку впливати на громадян та організації. Разом з тим, адміністративно-правове регулювання забезпечує втілення в сферу управління демократичних начал, виходячи з конституційного постулату про найвищу цінність людини, її життя і здоров’я для суспільства.