Питання для самоконтролю

2. Чому громадяни являються пріоритетними суб’єктами адміністративного права?

3. Дайте поняття, визначте структуру та особливості адміністративно-правового статусу громадян.

4. Які нормативно-правові акти визначають зміст адміністративно-правового статусу громадян?

5. В чому особливості правового статусу іноземців?

6. Хто такі біженці?

7. Що розуміється під підприємством та установою?

8. Які форми некомерційних організацій ви знаєте?

9. В чому зміст права громадян на об’єднання?

10. Які принципи створення та діяльності громадських об’єднань?

11. Які функції держави по відношенню до громадських об’єднань?

12. Чому профспілки відіграють особливу роль серед розмаїття форм громадських організацій?

Тема 6: правове регулювання проходження державної служби в україні

1. Поняття, види та принципи державної служби

2. Класифікація державних службовців

3. Обов’язки і права державних службовців

4. Обмеження для державних службовців

5. Правовий статус державних службовців та особливості проходження державної служби

6. Матеріальне та соціально-побутове забезпечення державних службовців

7. Відповідальність державних службовців

8. Припинення державної служби

1. Поняття, види та принципи державної служби

У будь-якому державно організованому суспільстві неможливо обійтись без державного управління, а відтак, і без державних службовців, їх послуги потрібні будь-якій країні незалежно від державного устрою, форми правління, політичної системи або правлячого режиму. Саме державні службовці виконують практичні завдання, котрі усі цивілізовані суспільства світу поклали на свої держави. Держава як політично організована сила, здатна проводити у життя владні приписи, здійснює управлінський вплив на весь процес і спрямованість суспільних перетворень. Провідником державного управління є державна служба. Вона виступає основним засобом практичної реалізації завдань і функцій держави, забезпечує функціонування її структур, створює умови для нормальної життєдіяльності суспільства і людини.

Сьогодні у науковій літературі немає єдиної точки зору щодо з’ясування суті та визначення поняття державної служби. З точки зору Г.В. Атаманчука та М.М. Казанцева, державна служба – це практична і професійна участь громадян у здійсненні цілей і функцій держави через виконання вимог державних посад, заснованих у державних органах. З даним визначенням важко погодитись, оскільки термін «участь», на відміну від постійної планомірної цілеспрямованої діяльності передбачає також суто періодичне, епізодичне здійснення вказаних цілей та функцій. На думку А.П. Альохіна та Ю.М. Козлова, розглядуване поняття можна розуміти у широкому та вузькому значеннях. Державна служба в широкому розумінні зводиться до виконання службовцями своїх обов’язків (роботи) в державних організаціях; в органах державної влади, в установах, інших організаціях; у вузькому значенні – це виконання службовцями своїх обов’язків у державних органах.

Іноді вказують, що державна служба – це: 1) соціально-правовий інститут, через який реалізуються цілі й функції держави у суспільстві; 2) професійна діяльність у сфері забезпечення повноважень державних органів. Л. Коваль вважає, що державна служба – це професійна служба, це адміністративно-правове відношення службовця, який перебуває на посаді в державних органах за призначенням, обранням, конкурсом, контрактом до цих органів, що має своїм змістом обов’язкову діяльність по реалізації управлінських функцій.

Державна служба, – зазначає Н.Р. Нижник, – це професійна діяльність громадян щодо здійснення цілей і функцій держави. Державна служба охоплює: формування управлінських, процесуальних і соціально-психологічних основ діяльності державного апарату; побудову та правовий опис ієрархії посад; виявлення, підбір, підготовку, розвиток, просування, оцінку, стимулювання та відповідальність державних службовців. Тобто, державна служба існує для того, щоб конструктивно та ефективно виконувались повноваження державних органів, щоб повністю здійснювалась сутність правової, демократичної держави, її призначення служити потребам та інтересам своїх громадян.

О.В. Петришин визначає державну службу як професійну діяльність осіб, що займають в установленому порядку посади в державних органах та інших державних організаціях по практичному здійсненню їх функцій і завдань, яка оплачується з державного бюджету.

Державну службуслід розглядати як систему суспільних зв’язків і відносин, а не як суму службовців та установ, адже державна служба – це механізм досягнення цілей та виконання завдань держави, і в такому разі їй належать функції, що відобpaжaють загальні завдання державної служби як частини механізму державного управління.

Характеризуючи державну службу як одну з найважливіших сфер державного управління і як явище соціальне, професор Г.В. Атаманчук вказує на наступні її ознаки: по-перше, державний апарат являє собою складну ієрархічну структуру, в якій сотні тисяч людей займають різне посадове (функціональне) становище і виконують різні соціальні ролі. По-друге, апарат управляє, спрямовує, організує і регулює суспільні відносини. По-третє, стосовно суспільства, представницької влади, громадян, апарат реалізує обслуговуючі функції.

Поняття державної служби теоретично формулюють як:

- спеціальну діяльність службовців, що здійснюється ними професійно у складі державного апарату, а також підлеглих йому організацій, підприємств, установ з метою створення господарсько-виробничих, соціально-культурних, адміністративно-політичних передумов, необхідних для функціонування та розвитку суспільства;

- трудову діяльність у ролі співробітника державної установи або підприємства в галузі управління, організації та інших сферах розумової праці, включаючи відповідні спеціальні функції;

- суспільно корисну діяльність держави в галузі організації і правового регулювання особового складу державних органів та інших державних організацій і саму діяльність цього особового складу – державних службовців – у галузі практичного здійснення завдань і функцій держави;

- виконання службовцями державних організацій (органів, об’єднань, підприємств, установ) трудової діяльності, передбаченої займаними посадами, спрямованої на здійснення завдань і функцій держави та оплачуваної нею;

- державний соціально-правовий інститут, який здійснює в рамках своєї компетенції реалізацію цілей та функцій органів влади та управління шляхом професійного виконання службовцями своїх посадових обов’язків і повноважень, що забезпечують взаємодію держави і громадян у реалізації їх інтересів, прав і обов’язків;

- одну із сторін (або частин) діяльності держави з організації і правового регулювання діяльності особового складу державних органів та інших державних організацій, а також діяльність цього особового складу – державних службовців – по практичному й безпосередньому здійсненню задач і функцій держави;

- вид соціальної діяльності, сутність якої полягає у виконанні службових обов’язків (функцій) особами, які займають за виборами або за призначенням постійну чи тимчасову посаду в державному апараті, на підприємстві, в установі, організації;

- служіння державі, тобто виконання за її дорученням і за плату від неї діяльності по реалізації завдань та функцій держави в державних органах;

- професійну діяльність, яка полягає у виконанні державними службовцями органів державної влади; компетенцію цих органів, встановленої в законодавчих або інших нормативних актах.

Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів (ст. 1 Закону України Про державну службу).

Поняття державної служби поєднує найголовніші елементи змісту службової діяльності:

а) державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, що займають посади в державних органах та їх апарат, тобто це сукупність осіб, які мають спеціальну підготовку та освіту (закон не передбачає наявність у державних службовців обов’язкової вищої освіти);

б) державна служба являє собою організаційну діяльність держави, тобто держава на законодавчому рівні визначає сукупність органів, які необхідні для її нормального функціонування та визначає перелік посад, на яких працюють державні службовці;

Посада – це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено визначене коло службових повноважень.

в) ця організа­ційна діяльність спрямована на комплектування особового складу державних органів та інших організацій і правове регулювання ро­боти державних службовців;

г) зміст діяльності державних служ­бовців полягає в практичному виконанні завдань і функцій держа­ви;

д) робота державних службовців винагороджується з коштів державного бюджету.

Аналіз наукової літератури спонукає до висновку, що в силу багатоаспектності діяльності державних органів, неоднаковості їх статусів, дублювання виконуваних ними завдань, функцій, повноважень – неможливо виділити єдиний критерій, що дозволив би чітко розмежувати особливості та специфіку державної служби за видами.

Зважаючи на це, поділяють державну службу на два види: цивільну й мілітаризовану. До мілітаризованої державної служби належать у першу чергу власне військова служба у збройних силах, а також служба в інших військових формуваннях, якими на прикладі України є прикордонні війська, внутрішні війська, органи внутрішніх справ, Служба безпеки та деякі інші воєнізовані підрозділи.

Для мілітаризованої служби характерні наступні відмінні від цивільної служби ознаки: професійним обов’язком службовців цієї категорії є захист життя і здоров’я людей, забезпечення безпеки громадян та встановленого порядку управління, основних прав громадян і публічних інтересів, матеріальних цінностей, охорони громадського порядку й правопорядку; вступ на державну службу мілітаризованого характеру здійснюється особами, які досягли вісімнадцятирічного віку; наявність спеціальних особливих дисциплінарних статутів, положень про дисципліну, обумовлених специфічними особливостями посадових функцій мілітаризованих службовців; ці службовці мають особливі умови вступу на службу, її проходження, присвоєння спеціальних звань, проведення атестації й припинення служби; наявність встановленого у спеціальних адміністративно-правових нормативних актах особливого правового статусу мілітаризованих службовців (права, обов’язки, відповідальність, спеціальні пільги); особливий порядок притягнення до юридичної відповідальності.

Усі інші види державної служби віднесено до цивільної. Головною відмінністю цивільної державної служби від мілітаризованої є використання цивільних (невійськових) методів управління, які спираються переважно на авторитет, а не на застосування примусу. Цивільна служба включає до свого складу різні підвиди, які об’єктивно необхідні державі й створені нею для реалізації спеціальних функцій та особливої внутрішньогалузевої компетенції

Служба в державних органах та їх апараті може бути розділена, відповідно до конституційного принципу поділу державної влади, на службу в: органах законодавчої влади; органах виконавчої влади; органах судової влади.

Закон України «Про державну службу», прийнятий у грудні 1993 р., встановлює основні принципи державної служби, розвиває конституційне положення про рівне право громадян на доступ до державної служби (ч. 2 ст. 38). В ст. 4 цього Закону встановлено, що право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів Ук­раїни. В Законі нічого не говориться про можливість та порядок пе­ребування на державній службі в Україні іноземних громадян, досвід яких широко використовується в різних галузях управління.

Основними принципами державної служ­би є: служіння народу України; демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет прав людини і громадянина; професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових обо­в’язків, дисциплінованість; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого самоврядування, прав підприємств, установ.

Уперше в законодавстві України про державну службу сфор­мульовано етику поведінки державного служ­бовця, відповідно до якої державний службовець повинен сумлінно виконувати свої службові обов’язки, шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкуван­ня, не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам держав­ної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службов­ця. Це має велике як теоретичне, так і практичне значення.