2. Громадяни як суб’єкти адміністративного права України

Бути суб’єктом адміністративного права означає мати права та обов’язки у сфері державного управління, і в передбачених законом випадках бути учасником відносин у сфері державного управління.

Коло суб’єктів адміністра­тивного права досить різноманітне. Суб’єктів адмі­ністративного права можна поділити на два види: індивідуальні та колективні.

Громадяни – найбільша група індивідуальних суб’єктів адміністративно-правових відносин, які виступають як приватні особи, та реалізують свої особисті, загально громадські права і обов’язки у сфері державного управління, а не права та обов’язки посадових осіб, державних органів тощо.

За своєю юридичною природою права, свободи, обов’язки та відповідальність громадян у сфері державного управління нічим не відрізняється від інших прав, свобод, обов’язків та відповідальності, якими громадяни володіють у всіх галузях економічного, політичного, соціального й культурного життя. Всі громадяни рівні перед законом незалежно від соціального, майнового стану, расової й національної приналежності, статі, освіти, мови, релігійних переконань, роду й характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Для реалізації деяких прав, свобод та виконання обов’язків важливе значення має грома­дянство – постійний правовий зв’язок особи та Української держа­ви, що проявляється у їх взаємних правах та обов’язках.

Правовий статус громадянина включає до себе:

а) основні права (або права і свободи людини і громадянина);

б) комплекс прав та обов’язків, що закріплюються Конституцією України, нормами різних галузей права, в тому числі адміністратив­но-правовими нормами;

в) гарантії реалізації цих прав та обов’язків, а також механізм їх охорони державою.

До основних прав, крім невід’ємних (на життя, здоров’я, честь, гідність та ін.), можна віднести: свободу слова, міграції, зборів, влас­ності, користування засобами транспорту, будовами, політичні пра­ва (участь у законодавчій, виконавчій та юрисдикційній діяльності держави) та ін.

Комплекс прав та обов’язків у різних галузях виконавчої діяль­ності складають права на підприємництво та створення підприємств, на землю, на освіту, на користування досягненнями культури та ін.

Гарантії реалізації цих прав та обов’язків, а також механізм за­безпечення їх державою знаходять своє відображення в Конституції та законодавчих актах України.

Адміністративно-правовий статус громадянина України визначається обсягом його правоздатності, дієздатності, прав та обов’язків, визначених адміністративним законодавством.

Здійснюючи свої права та обов’язки, громадянин вступає з державою у адміністративно-правові відносини, які виникають у зв’язку з:

• Реалізацією громадянином належних йому прав (призначення пенсії).

• Виконанням покладених на нього обов’язків (військового обов’язку, дотримуватися паспортного режиму).

• Порушенням органами управління чи їх посадовими особами прав і свобод громадян (ухилення від укладання колективного договору, відмова прийняти скаргу на підпорядкованого суб’єкта), або ж створення штучних перешкод для реалізації громадянами своїх обов’язків.

• Порушенням громадянином своїх обов’язків (вчинення адміністративно-караних правопорушень).

• Поданням громадянином скарги, заяви чи пропозиції з приводу недоліків у роботі державних закладів чи їх посадових осіб.

Права громадянина, визначені в адміністративному законодавстві – це визнані державою і закріплені в нормах адміністративного права можливості діяти в певних межах.

Виділяють соціально-економічні (право на працю, охорону здоров’я), політичні (свобода думки, зборів, мітингів, демонстрацій тощо) та особисті права і свободи (необхідні для задоволення її особистих потреб).

Адміністративні обов’язки – це визначені державою вимоги до громадян, в яких регламентується їх поведінка.

Обов’язки громадян виникають у зв’язку з настанням певних юридичних фактів: досягнення визначеного віку, перебування у вказаному місці, заняття визначеним видом діяльності, укладання і виконання адміністративно-правових угод тощо.

Варто підтримати точку зору й тих дослідників, які відзначають, що права громадян можна поділити за ступенем можливості їх реалі­зації на абсолютні й відносні.

Абсолютними вважаються такі права, реалізація яких залежить лише від волевиявлення громадянина. До них, наприклад, нале­жить право громадян: на загальну шкільну освіту, на особисту недоторканність, право брати участь в управлінні справами держави безпосеред­ньо або через представників тощо.

Відносними є такі права, реалізація яких залежить не тільки від волевиявлення громадян, а й від наявності фактичних мож­ливостей для їх реалізації у даному місці і в даний час. До них, наприклад, належить право громадян на вступ до вищого навчаль­ного закладу (його реалізація залежить від результатів складання вступних іспитів, наявності конкурсу); на водіння транспортного засобу (залежить від стану здоров’я, складання іспитів), право на отримання пенсійного забезпечення (необхідна наявність визначеного законом віку і страхового стажу особи) тощо. Реалізація відносних прав часто залежить від особис­тих якостей громадянина (стану здоров’я, наявності фахової освіти тощо), від часу (черговості) задоволення правомірного прохання (наприклад, установка телефону, надання житлової площі).

Обов’язки громадян розрізняють за таким самим принципом. Абсолютні обов’язки — це ті обов’язки, які покладені на гро­мадянина в сфері державного управління та виконання яких не залежить від будь-яких обставин, оскільки вони зумовлені норма­ми чинного законодавства. До них можна віднести: загальний обов’язок дотримуватись вимог закону, сплачувати податки, не завдавати шкоди природі, культурним та історичним пам’яткам, не зловживати своїми права­ми, тим самим порушуючи права інших суб’єктів.

Відносні обов’язки — це обов’язки громадян у сфері державного управління, виконання яких залежить від набуття особливого статусу громадян (військовослужбовця, державного службовця, абітурієнта) або певних обставин (в період надзвичайного стану — обов’язок обмежити пересування тощо).

Особливу групу обов’язків становлять ті, які виникають із деліктних правовідносин, деліктні обов’язки, тобто покладені на громадянина у зв’язку з його протиправною поведінкою. Вони полягають в обов’язку суб’єкта зазнати певних обмежень своїх прав та свобод як покарання (не в кримінальному його значенні) за вчинений проступок.

Способи виконання обов’язків різні. Одні виконуються за до­помогою активних дій, інші — утриманням від дій, заборонених нормами права. Методом забезпечення дотримання громадянами обов’язків є виховання, формування правосвідомості, а також заходи суспільного впливу. Відхилення від виконання обов’язків може спричинити застосування уповноваженим на те органом або посадовою особою до порушника заходів державного примусу (адміністративну чи дисциплінарну відповідальність). Випадки й порядок їх застосування визначені законодавством.

Права й обов'язки громадян у сфері реалізації виконавчої влади поділяються також на загальні й спеціальні.