Питання для самоконтролю

1. Що таке адміністративні правовідносини?

2. Які розрізняють види адміністративних правовідносин?

3. Які є підстави виникнення, зміни та припинення адміністративних правовідносин?

4. Хто може виступати в якості суб’єктів адміністративних правовідносин?

5. Чому адміністративні правовідносини, як правило, є за своєю природою владовідносинами?

Тема 5: загальна характеристика окремих груп суб’єктів адміністративного права

1. Поняття і класифікація суб’єктів адміністративного права

2. Громадяни як суб’єкти адміністративного права України

3. Адміністративно-правовий статус іноземців та біженців

4. Право притулку як адміністративно-правова гарантія захисту прав іноземців

5. Підприємства і установи – колективні суб’єкти адміністративного права

6. Об’єднання громадян як суб’єкти адміністративного права

7. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування

1. Поняття і класифікація суб’єктів адміністративного права

Суб’єкти адміністративного правовідношення — це учас­ники суспільних відносин, які мають суб’єктивні права та виконують юридичні (суб’єктивні) обов’язки, встановлені адміністративно-право­вими нормами.

Суб’єкти права – це потенційні учасники правовідносин, які не обов’язково вступатимуть у адміністративне правовідношення (наприклад, особа, маючи право на освіту, не завжди його бажає реалізувати), в той час як суб’єкти правовідносин, це визначені особи, що беруть участь в конкретному правовідношенні (маючи право на пенсію, особа звертається до відповідного державного органу за призначенням конкретного виду пенсійного забезпечення).Якщо суб’єкт адміністративних правовідносин — це фактичний носій правових зв’язків, тобто він обов’язково в них бере реальну участь, то суб’єкт адміністративного права є, так би мовити, претен­дентом на цю участь. Але для того, щоб визнаватися таким претенден­том, відповідна особа повинна бути наділена адміністративною правосуб’єктністю.

Суб'єктивні права якоїсь особи — це надана і гарантована державою шляхом закріплення в правових нормах міра можливої (дозволеної) по­ведінки цієї особи. При цьому слід мати на увазі, що стосовно громадян діє принцип „дозволено все, що прямо не заборонено законом”.

Ознаками наявності в учасників адміністративних правовідносин суб’єктивних прав є:

• можливість певної поведінки з метою задоволення своїх інте­ресів, тобто нормативне визначення кола прав, свобод і обов’язків;

• наявність адміністративної правосуб’єктності (право-, діє- і деліктоздатності);

• закріплена у правових актах можливість реалізації поведінки в адміністративних правовідносинах, що передбачає не лише закріплення власне права, але й порядку його реалізації;

• обмеженість поведінки рамками адміністративно-правових норм, вихід за які є порушенням правових приписів.

Протилежністю суб’єктивних прав є юри­дичні обов’язки — це покладена державою і закріплена в пра­вових нормах міра належної поведінки особи. Причому їх ре­алізація забезпечена можливістю застосування державного примусу, включаючи й заходи адміністративної відповідальності.

Суб’єктами адміністративного права та адміністративного правовідношення можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства. Правове становище суб’єктів однієї кате­горії неоднакове і залежить від різних обставин:

- статі – так, суб’єктом адміністративної відповідальності за неявку на виклик у військовий комісаріат (ст. 211-1 КУАП) можуть виступати лише особи чоловічої статі;

- віку – зокрема, суб’єктом адміністративної відповідальності за порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних судах (ст. 116 КУАП) можуть виступати особи, яким виповнилося 18 років;

- стану здоров’я, зокрема, суб’єктом адміністративної відповідальності за ухилення від обстеження і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу (ст. 45 КУАП) може виступати лише особа, яка хвора на таку хворобу; наявність у правопорушника І або ІІ групи інвалідності не дає можливості застосовувати до нього таке покарання, як адміністративний арешт (ч. 2 ст. 32 КУАП);

- наявності чи відсутності факту вчинення протиправних діянь у минулому, оскільки до обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення (п. 2 ст. 35 КУАП) належить і повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

– наявності постійного доходу, або ж офіційного місця роботи – зокрема, ці обставини можуть бути враховані при визначенні виду покарання. Так, до особи, яка офіційно ніде не працює не може бути застосоване таке стягнення, як виправні роботи;

- наявності дітей – зокрема, адміністративний арешт не може бути застосований до жінок, що мають дітей до 12 років (ч. 2 ст. 32 КУАП);

- наявності спеціального правового статусу: посадова особа, механізатор, керівник підприємства тощо.

Серед іноземців особливим адміністративно-правовим статусом наділяються біженці (згідно із Законом України «Про біженців»).

Суб’єктами адміністративно-правових відносин є органи держави, насамперед органи виконавчої влади, а також внутрішні частини їх апарату, органи громадських організацій, діяльність яких регулюється правом, адміністрація підприємств, установ, організацій, а також ор­гани місцевого самоврядування. До суб’єктів цих відносин треба віднести і структурні підрозділи підприємств, установ, організацій (на­приклад, цех, факультет, відділення в лікарні тощо).

Суб’єктів адміністративного права та адміністративних правовідносин є дуже багато, внаслідок чого доцільно їх класифікувати, тобто умовно поділяти на споріднені групи. Особливо це стосується суб’єктів адміністративної відповідальності. Така класифікація має не тільки теоретичне, але і велике практичне значення. По-перше, для індивідуалізації покарання, а по-друге, для полегшення роботи правозастосовчих органів.

Зважаючи на кількісний склад суб’єктів, їх можна поділити на індивідуальних та колективних. Суб’єкти правовідносин поділяються також і за іншими підставами, наприклад, російський вчений Д. Бахрах вважає доцільним поділ суб’єктів на дві групи: фізичні особи, до яких належать громадяни; іноземці й особи без громадянства; посадові особи й особи, що займаються визначеною діяльністю та організації, до яких він відносить юридичних осіб та інші організації.

Окремі дослідники, серед суб’єктів фізичних осіб виділяють умовно самостійні підгрупи:

1) загальний суб’єкт – громадянин, що володіє правосуб’єктністю, необхідною для вступу у правовідносини;

2) спеціальний суб’єкт – особа, наділена спеціальними ознаками (виборець, державний службовець, член виборчої комісії тощо);

3) особливий суб’єкт – особа, що притягується до відповідальності на підставі окремих нормативних актів (дисциплінарних статутів, спеціальних положень про дисципліну (2 ст. 15 КУАП)).

Поняття загального, спеціального й особливого суб’єкта – це абстракція. Мова насправді йде про ті ознаки, що характеризують ці групи осіб відповідно. Загальні ознаки характеризують загальний суб’єкт, спеціальні ознаки характеризують спеціальний суб’єкт, а є суб'єкт, що володіє до того ж і особливими ознаками. Наприклад, загальним суб’єктом адміністративної відповідальності є осудна фізична особа, яка досягла 16-літнього віку.