2. Види адміністративних правовідносин

Управлінська діяльність держави супроводжує людину практично все життя. Реалізовуючи свої права, обов’язки, відповідаючи за свої протиправні вчинки тощо, людина вступає у правові відносини. Існує велика кількість адміністративно-правових відносин. Тому в науці адміністративного права їх поділяють на окремі відносно самостійні групи.

В залежності від мети управлінської діяльності відносини можуть бути регулятивними або охоронними, різновидом останніх є деліктні правовідносини.

Регулятивні правовідносини передбачають правове регулювання організа­ційних, управлінських відносин у суспільстві, пов’язаних з реаліза­цією позитивних завдань виконавчої влади. Регулятивні правові відносини спрямовані на регулювання позитивної поведінки суб’єктів.

Охоронні правовідносини регулюють правоохоронну діяльність шляхом встановлення правових заборон (наприклад, заборона віддавати паспорт у заставу) і застосування до поруш­ників адміністративного примусу, наприклад, заходи адміністратив­ного припинення (затримання правопорушників), адміністративної відповідальності (застосування визначених законом санкцій) та інших заходів адміністративного впливу. Деліктні правовідносини мають місце тоді, коли є адміністративне правопорушення – делікт. Так, заходи адміністративного примусу можуть бути застосовані до законослухняних осіб – введення комендантської години передбачає заборону вільного пересування всіх осіб, незалежно від наявності чи відсутності конфлікту із законом. В той же час заходи адміністративної відповідальності застосовуються лише до тих осіб, які винуваті у вчиненні адміністративного правопорушення і відсутні обставини, які б давали можливість звільнити особу від відповідальності (крайня необхідність, неосудність чи необхідна оборона).

За змістом адміністративно-правові відносини поділяють­ся на матеріальні та процесуальні. Матеріальні адміністративно-правові відносини виникають на основі матеріальної норми. Адміністративно-процесуальні відносини – це відносини, що складаються у зв’язку з вирішенням індивідуальних справ у сфері управління та регулюються адміністративно-процесуальними нор­мами.

За характером дій зобов’язаного суб’єкта адміністративно-правові відносини можуть бути активними, тобто зобов’язаний суб’єкт повинен вчинити певні дії (громадянин, якому виповнилося 16 років, зобов’язаний одержати паспорт, з одержанням повістки з’явитися у військкомат), або пасивними – зобов’язаний суб’єкт мусить утриматися від вчинення певних дій (від вчинення правопорушення: дисциплінарного, адміністративного).

Залежно від розподілу прав і обов’язків між сторонами адміністративно-правових відносин вони можуть бути як односторонні (кожна із сторін має або ж права, або ж обов’язки, що не обумовлюються обов’язками/правами іншої сторони), так і двосторонні (взаємно обумов­лені права та обов’язки суб’єктів правовідносин).

За складом учасників розрізняють внутріапаратні та поза апаратні. У першому випадку обов’язковий суб’єкт (носій адміністративної влади) вступає у відносини з іншими представниками державного апарату. В поза апаратних відносинах обов’язковий суб’єкт взаємодіє з громадянами, недержавними організаціями, державними підприємствами, установами.

Значна частина адміністративних правовідносин – це вертикальні відносини, при яких один суб’єкт – носій державної влади підпорядковується іншому суб’єкту – носію державної влади. Все більше зростає питома вага горизонтальних відносин, учасники яких не мають владних повноважень стосовно один одного, або хоча і мають такі повноваження, та з окремих питань виступають як рівноправні суб’єкти (укладання адміністративно-правових договорів).

Серед відносин, що виникають у сфері здійснення виконавчої влади В.Б. Авер’янов виділяє:

• відносини у сфері загального управління (сфера відання Кабінету Міністрів України, обласних і районних державних адміністрацій);

• відносини у сфері галузевого управління (сфера відання галузевих органів влади – як правило, міністерств);

• відносини у сфері міжгалузевого управління (сфера відання міжгалузевих органів виконавчої влади – Міністерства фінансів, Державної митної служби України, Державного комітету статистики, Служби безпеки України тощо).

За станом взаємної підпорядкованості суб’єктів, що беруть участь у правовідносинах вони проходять:

1. Між підпорядкованими суб’єктами, тобто між вище стоячими та нижче стоячими органами виконавчої влади (наприклад, між Кабінетом Міністрів України та Міністерством освіти і науки України);

2. Між непідпорядкованими суб’єктами одного ієрархічного рівня: між міністерствами, державними адміністраціями районів, областей тощо.

3. Між непідпорядкованими суб’єктами різного ієрархічного рівня: між обласною адміністрацією однієї області та райдержадміністрацією іншої області.

4. Між органами виконавчої влади і організаціями, які їм організаційно не підпорядковані: між податковою адміністрацією і підприємством.

5. Між адміністрацією підприємства та керованим персоналом тощо.

Адміністративно-правові відносини можна поділити також на майнові і немайнові, такі, що захищаються в адміністративному і судовому порядку, відносини субординації і координації тощо.