4. Види адміністративних норм

За змістом адміністративно-правові норми можна об’єднати у правові інститути, під якими розуміють сукупність певних правових норм, споріднених за змістом урегульованих ними правовідносин.

Зважаючи на те, що адміністративне регулювання має місце практично у всіх галузях і сферах державного і громадського життя (в науці, культурі, освіті, зв’язку, на транспорті, у медицині тощо), для забезпечення такого регулювання уповноважені суб’єкти наділені правом приймати управлінські акти, а також інші документи, що містять норми права. таким чином, кількість таких правових приписів є досить значною. Тому в науці адміністративного права прийнято класифікувати правові норми, тобто поділяти на групи за певними ознаками. Будь-яка класифікація адміністративно-правових норм, хоча і є умовною, має не лише суто теоретичне, але й велике практичне значення, адже дозволяє визначити коло суб’єктів, на яких поширюється та чи інша норма, строк її чинності тощо.

Адміністративно-правові норми можна поділити на групи за по­рядком дії у часі, просторі і за колом осіб. Варто відзначити, що дія адміністративної норми у часі включає в себе такі самостійні елементи:

1) набрання чинності правовим актом;

2) власне дія документа протягом певного періоду часу;

3) особливості втрати юридичної сили адміністративно-правової норми.

Характерно, що велика кількість адміністративних вступають у силу (набирають чинності) з часу їх доведення до відома вико­навців. В окремих випадках вони вступають у силу в строк, вказа­ний у нормативному акті або ж з часу їх офіційного оприлюднення (наприклад, законодавчі акти). Що стосується власне дії або ж строків чинності адміністративно-правових норм, то за цим критерієм розрізняють постійні та тимчасові адміністративно-правові норми. Якщо строк дії норми завчасно встановлений, то це означає, що норма тимчасова, строкова. Відповідно якщо вона не буде відмінена достроково, то втратить свою чинність автоматично, коли настане визначена дата. ДО числа тимчасових правових норм можна віднести Закон України „Про державний бюджет”, який зазвичай діє з 1 січня до 31 грудня відповідного року. Постійні норми діють невизначений час, аж поки не будуть відмінені у зв’язку з прийняттям нового нормативного акта або з інших причин. До числа постійних правових норм можна віднести норми Кодексу України про адміністративні правопорушення та норми більшості законів України, що є джерелами адміністративного права.

Дія адміністративно-правових норм у просторі пов’язана із правовим статусом органу, що видав акт. Тому розрізняють норми, які діють:

1) на всій території України (зазвичай це акти, які прийняті (видані) вищими органами державної влади: наприклад, закони України, прийняті Парламентом України, укази і розпорядження Президента України, що містять норми адміністративного права, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України);

2) на території визначених Конституцією та законами України адміністративно-територіальних одиниць (такі норми можуть прийматися або ж органами місцевої самоорганізації населення, місцевими органами виконавчої влади (державними адміністраціями) або ж центральними органами виконавчої влади з певних питань (наприклад, акти Державної податкової адміністрації України, що визначають порядок створення спеціалізованих податкових органів по роботі з великими платниками податків діють лише в тих місцевостях, де створюються відповідні органи));

3) місцеві або ж локальні норми, які є чинними на територіях відповідних установ, підприємств, організацій (наприклад, накази керівного органа чи керівника підприємства).

За колом фізичних осіб дія адміністративно-правових норм пов’язана з поширенням встановлюваних ними правил або на усіх гро­мадян, або на окремі їх групи (військовослужбовці, студенти, особи, звільнені з місць позбавлення волі, державні службовці та ін.).

За цільовим призначенням розрізняють норми регулятивні – містять правила, що регулюють звичайну, в межах закону управлінську діяльність. До числа таких норм можна віднести більшість норм правових актів, що визначають статус окремих державних органів, права та обов’язки людини і громадянина тощо: Закон України „Про Кабінет Міністрів України”, „Про державну податкову службу”, „Про свободу совісті та релігійні організації” та ін. Охоронні норми – покликані забезпечувати захист, охорону врегульованих адміністративним правом відносин. До таких норм доцільно віднести норми Кодексу України про адміністративні правопорушення, закон України „Про боротьбу з корупцією” тощо.

За змістом (за порядком реалізації) норми адміністративного права поділяються на матеріальні та процесуальні. Матеріальні визначають права, обов’язки та відповідальність суб’єктів правовідносин, а процесуальні закріплюють порядок, процедуру реалізації прав, виконання обов’язків та порядок притягнення до відповідальності.

Юридична сила норм адміністративного права залежить від того, який саме орган чи посадова особа прийняли цю норму, іншими словами, ієрархія норм відображає ієрархію органів, що їх приймають. Розрізняють норми законодавчі (приймаються виключно Верховною Радою України) та підзаконні. Останні можуть міститися в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, постановах відомчих органів, актах місцевих органів влади.

Адміністративне право поряд із загальними, містить дуже велику кількість спеціальних норм. Тому, незважаючи на те, що загальні та спеціальні норми можуть мати однакову юридичну силу, при їх конкуренції діє спеціальна норма. Спеціальна норма є своєрідним винятком із загального правила, встановленим для того, щоб при наявності додаткових, названих у гіпотезі фактів, діяло спеціальне, а не загальне правило. Так, наприклад, стаття 155 передбачає відповідальність за порушення правил торгівлі, а стаття 162 – за порушення правил торгівлі валютою. Якщо особа порушила правила торгівлі валютою, то вона відповідатиме не за ст. 155, а за ст. 162 КУАП України.

В теорії адміністративного права розроблені й інші класифікації адміністративно-правових норм, які органічно доповнюють одна одну.