Способи диференціювання завдань на уроках української мови та читання
Диференціацію розрізняють як внутрішню і зовнішню. Внутрішня диференціація - це розподіл дітей усередині класу на групи за рівнем їхнього інтелектуального розвитку. У педагогічній практиці звичайно поділяють на три групи (високий, середній, низький). При плануванні й організації діяльності дітей на уроці для кожної з груп може бути запропоноване завдання різного рівня складності, можуть застосовуватися різні методи навчаня при поясненні, закріпленні, контролі.
Зовнішня диференціація - це розподіл учнів на основі не тільки інтелектуального розвитку, але і по інтересах до якого-небудь виду діяльності, до предмета. У сучасних школах можна спостерігати формування класів, орієнтованих на вивчення гуманітарних, математичних, природних областей знань, орієнтованих на одержання допрофесійної підготовки по якій-небудь професії і т.д. Зовнішню і внутрішню диференціацію можна спостерігати паралельно.
Різні способи і прийоми диференціації можна звести до таких: диференціація за ступенем складності завдань і диференціація за ступенем самостійності учнів.
Диференціація за ступенем складності завдань – це добір різноманітних завдань , які можна класифікувати таким чином:
завдання , які потребують різної глибини узагальнення і висновків;
завдання, розраховані на різний рівень теоретичного обґрунтування роботи;
завдання репродуктивного і творчого характеру .
Диференціацію за ступенем складності використовують не лише як засіб систематичного і послідовного розвитку мислення учнів, а й для формування позитивного ставлення до навчання, бо розв’язання посильної задачі стимулює до подальшої праці і підвищує самооцінку своїх можливостей. Для цього добираються завдання з нарощуванням ступеня складності .
Ось приклад ускладнення завдань з розвитку мовлення:
Переказати зміст оповідання за малюнком.
Розмістити у певному порядку сюжетні малюнки , скласти оповідання .
Скласти оповідання за опорними словами.
Скласти оповідання за планом.
Користуючись малюнком, домислити, що було до і після зображених подій.
Скласти оповідання з власного життя.
Поступове ускладнення завдань відкриває учням можливість перейти на більш високий рівень пізнавальної діяльності.
Диференціація за ступенем самостійності передбачає, що всім дітям пропонується завдання однакової складності, але при цьому диференціюється міра допомоги різним групам школярів, зокрема, кількість інформації про хід рішення можна дозувати від найбільш повної до найменш повної. Інформацію можна варіювати і за характером:
конкретизації завдань;
розв’язання допоміжних завдань, що приводять до вирішення основного завдання;
вказівка на прийом розв’язання;
навідні питання;
наочне підкріплення.
У завданнях для першої групи зазначається лише мета, а шляхи її досягнення вони шукають самі. Учням другої групи дається підказка, на що слід звернути увагу, працюючи над завданням. З учнями третьої групи детально розбирається послідовність розумових операцій, необхідних для пошуку розв’язання. У завданнях з вказівками використовую різноманітні пам’ятки, зразки способу дій, опорні схеми, що відтворюють правила. Вони спрямовані на розвиток першого ступеня формування самостійності (наслідування, копіювання, перенесення за аналогією ) і разом з тим створюють умови до виконання завдань, які вимагають більш високого рівня пізнавальної активності і самостійності .
Робота над такими завданнями дає можливість учням оволодівати раціональними прийомами розумової діяльності. Поступово кількість необхідної інформації зменшується і учні працюють більш самостійно.
Індивідуалізація навчання
При розподілі учнів на групи по типологічних ознаках можна зустріти дітей, що випадають із груп, тому що в них яскраво виявляються індивідуальні риси. Це може бути дуже високе або дуже низький інтелектуальний розвиток, інтерес до якої-небудь вузької сфери діяльності, до якомусь одному предметові, особливості характеру школярі і т.д. До таких учнів потрібен індивідуальний підхід.
Індивідуалізація навчання - організація навчального процесу з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, дозволяє створити оптимальні умови для реалізації потенційних можливостей кожного учня.
Індивідуалізація завжди відносна, тому що в масовій школі немає умов для організації індивідуального навчання постійно, воно існує епізодично, як того вимагає обстановка. Часто враховуються якісь окремі особливості особистості, тоді як інші упускаються. Іноді відбувається облік деяких властивостей або стану особистості лише в тому випадку, якщо саме це важливо для даного учня. Багато учителів усе-таки багато уваги приділяють індивідуальній роботі з учнями. При цьому великою увагою користуються діти, що по різних причинах не засвоюють навчальний матеріал разом з усіма. Набагато меншою увагою користуються учні, що випереджають у своєму розвитку своїх однолітків. Це може привести до того, що дитина, не одержуючи поштовху до подальшого розвитку, може поступово зрівнятися з іншими.
Способи диференціювання навчальних завдань на уроках, якими має оволодіти вчитель, на рис. 1.
за ступенем складності: репродуктивні ,
продутивні, творчі
За обсягом: зменшення або збільшення кількості завдань
індивідуальні фронтальні, rpynовi, вільний вибіір, конструювання
підручник, дндактичний
матеріал, довідкова
література, спостереження,
особистий
досвід. телебачення