Міністерство Аграрної політики України
Харківський національний аграрний університет імені В.В. Докучаєва
Індивідуальна робота
з дисципліни: «Аграрна політика»
на тему:
«Особливості правового статусу та охорони земель сільськогосподарського призначення»
Виконала:
Студентка 4 факультету
2 Курсу 1 групи
Чередникова А.С.
Перевірила:
Лозинська Т.М.
Харків – 2013
ПЛАН
Правовий статус земель сільськогосподарського призначення.
Поняття і зміст правової охорони земель.
Нормування і стандартизація.
Рекультивація і консервація земель.
ВСТУП
Охорона земель є одним із основних конституційних положень,яке врегульоване земельним та іншими галузями законодавства України. Це обумовлено тим,що земельні ресурси становлять майже половину природо ресурсного потенціалу нашої країни, а українські чорноземи за їх характеристикою мають високі якісні показники. Але аналіз використання земельного фонду свідчить, що в Україні спостерігається погіршення якісного стану сільськогосподарських угідь у зв’язку з ерозійними та іншими негативними процесами ,у деяких випадках необґрунтовано вилучаються землі природо-заповідного фонду ,сільськогосподарського,оздоровчого та іншого призначення для різних видів комерційного будівництва ,не повністю виконуються заходи з формування національної екологічної мережі . Усе це обумовлює об’єктивну необхідність належного правового забезпечення охорони земель не лише в кількісному ,а і в якісному відношенні.
Вагомий внесок у вирішення питань правової охорони земель внесли такі вчені як: І. Аксеньонок , В. Андрейцев, М. Краснов ,П. Кулинич, В. Мунтеє, В. Носік, Н. Титова, Ю. Мемнеученко, В. Янчук та інші.
Метою моєї індивідуальної роботи є висвітлення питань, що стосуються поняття і змісту правової охорони земель, деяких із законодавчо закріплених форм такої охорони.
Правовий статус земель сільськогосподарського призначення.
Конституцією України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Так, законодавець одночасно визначає і особливий статус земель і суб’єктів права власності. Земельним кодексом розширено цю норму. Особливе значення надається землям сільськогосподарського призначення. Так, визначено, що землі сільськогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Ст. 22 Земельного кодексу уточнено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
Більше того, у Перехідних положеннях Земельного кодексу встановлено мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, а також передачу їх до уставного капіталу юридичної особи. З одного боку це спосіб забезпечення схоронності земель даної категорії, передача її лише за рішенням компетентних органів державної влади чи місцевого самоврядування лише певному колу осіб, які здатні забезпечити ефективне їх використання. З іншого, обмеження доступу до земель сільськогосподарського призначення, штучне встановлення цін та досить тривала і дорогомістка процедура виділу земельної ділянки для оброблення.
Поєднання мораторію з такою моделлю приватизації землі, яка залишила мільйони дрібних землевласників із крихітними паями, а також економічна політика (наприклад, квотування експорту зерна), що відлякує довгострокових інвесторів, призвели до того, що величезні земельні ділянки в Україні залишаються необробленими.[13].
Загалом, віднесення земель до відповідних категорій здійснюється органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках ─ органами,які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного та іншого призначення. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства,проводиться на підставі даних державного земельного кадастру.
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства.
ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
У літературі зазначається, що правовий режим земель сільськогосподарського призначення спрямований на виконання двох головних завдань: забезпечення грунтової родючості земель, тобто охорони якості сільськогосподарських угідь (якісний аспект), і збереження кількості цих земель, запобігання зменшенню площ сільськогосподарських угідь (кількісний аспект)
Перше завдання вирішується здійсненням заходів: щодо збереження і підвищення родючості грунтів; щодо захисту земель від водної і вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення та інших процесів, що призводять до деградації земель (меліорація); щодо захисту від зараження сільськогосподарських угідь бактеріально-паразитичнйми та карантинними шкідниками й хворобами рослин, заростання бур'янистими рослинами, чагарником і дрібноліссям, від інших видів погіршення стану земель; щодо рекультивації порушених земель, відновлення їх родючості, своєчасного залучення до господарського обігу, щодо збереження і використання родючого шару грунту та консервації земель.
Розв'язання другого завдання забезпечується регулюванням надання й вилучення земель, встановленням обмежень для їх переведення в несільськогосподарські. Забезпеченню виконання цього завдання сприяють основні принципи, закріплені в ЗК: пріоритет використання земель сільськогосподарського призначення планування використання земель і відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва. Безперечно, виконання зазначених завдань здійснюється в основному державою, яка встановлює стандарти, норми, нормативи, правила, per-' ламенти в галузі забезпечення родючості земель.
Проблема збереження й підвищення родючості земель вирішується здебільшого на рівні управління використанням і охороною земель. Це управління здійснюється спеціально уповноваженими державними органами, основними функціями яких є: облік; планування; розподіл і перерозподіл земель; регулювання порядку експлуатації земель; контроль і правове забезпечення правового режиму використання земель; охорона земель.
Усі землі, придатні для сільськогосподарського виробництва, мають пріоритетний режим використання. Це означає, що:
По-перше, вони надаються, насамперед, для сільськогосподарського використання. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, здійснюється на підставі даних державного земельного кадастру.
По-друге, земельним законодавством встановлені певні обмеження на угоди із земельними ділянками, призначеними для сільськогосподарських цілей. Вимоги полягають передусім у встановленні земельним законодавством переліку видів земель сільськогосподарського призначення, цілком вилучених із цивільного обігу, тобто тих, котрі не можуть бути об'єктами права приватної власності. До них належать, зокрема, техногенно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечується одержання продукції, що відповідає установленим вимогам (нормам, правилам, нормативам), а також деградовані й малопродуктивні землі, які вилучаються з цивільного обігу . [13].
Земельним кодексом передбачено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть набуватися у власність за цивільно-правовими угодами, такими як купівля-продаж, дарування (але не раніше 1 січня 2016 року ), та шляхом безоплатної передачі із земель комунальної або державної власності. Так, установлено норми безоплатної передачі земель сільськогосподарського призначення. Однак, таку привілегію мають лише громадяни України:
для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;
для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.