4.Нерозуміння близьких

«Я хочу стати доглядальницею » , - вирішила Найтінгейл . Нарешті , з'явилося світло в кінці тунелю , але , на жаль , він ще не був яскравим.

У ті часи вважалося немислимим , щоб жінка - особливо з вищого світлі - працювала. Якщо Найтінгейл збиралася стати сестрою милосердя , їй неминуче належало зіткнутися з невдоволенням рідних і засудженням знайомих.

Незабаром захворіли кузини і бабуся , і Флоренс з натхненням доглядала за ними. Цей досвід виявився дуже цінним для неї. Найтінгейл зрозуміла , що для повноцінного догляду за хворим сестра милосердя повинна володіти професійними навичками і знаннями. Якщо так , то їй необхідно було пройти підготовку.

Для цього , вирішила дівчина , їй слід відправитися в знаходилася неподалік від її будинку міської лікарні у Солсбері і повчитися у професійних доглядальниць . Одного разу , коли до Найтінгейл у гості заїхав директор лікарні , який товаришував з її батьком , Флоренс при всіх розповіла йому про своє бажання . Підсумок був сумний : мати обурилася , сестра закотила істерику , а батько не бажав навіть думати про те , що його дочка може стати доглядальницею. Чи варто говорити , що ні директор лікарні , ні його дружина також не підтримали Флоренс .

Зросла в люблячої її і шанованою в суспільстві сім'ї , Флоренс Найтінгейл не могла ігнорувати думку близьких. Тому вона вирішила , що буде старанно вчитися і чекати , коли їй представиться випадок здійснити мрію.

5.Відмова від заміжжя

Займалася Найтінгейл ночами , бо не хотіла приносити додаткові засмучення родичам . Вона студіювала лікарняні звіти , доповіді про гігієну і заносила всю корисну інформацію в записники. Сім'я Найтінгейл мала великі зв'язки , і серед друзів батька було чимало лікарів , що полегшувало дівчині праці з добування необхідних їй знань .

Серед зібраних Флоренс матеріалів один документ служив для неї постійним джерелом натхнення. Це був щорічний звіт школи дьяконіс , присланий їй послом бароном фон Бунзеном . Школа знаходилася в німецькому містечку Кайзервер - ті на Рейні. У ній займалися підготовкою дьяконіс : жінки від 18 років і старше проходили тримісячний курс сестер милосердя , а потім три роки займалися практикою в лікарнях або відвідували хворих вдома . Найтінгейл дуже захотілося самій відправитися туди на навчання , але вона , побоюючись бурхливої ​​реакції рідних , не поспішала повідомляти їм про свої наміри.

У 1847 році дівчині довелося витримати серйозне випробування . Її руки попросив Річард Мілн , поет і подавав надії політик , з яким вона познайомилася п'ять років тому. З точки зору матері , це була блискуча партія. Самою Флоренс Мілн теж дуже подобався , але вона , побоюючись , що сімейне життя виявиться перешкодою для досягнення її мрії , відхилила пропозицію Мілнс . Слідом за цим стався найсильніший нервовий зрив.

Знаючи , що Флоренс переживає складний період у своєму житті , її паризька подруга Мері Кларк порадила їй відправитися в подорож з родиною Брейсбрідж , постійно подорожувати по Європі. Подружжя Брейсбрідж запросили Найтінгейл у піврічну подорож до Риму , і Флоренс прийняла їх запрошення.

Головним враженням цієї поїздки виявилися не краси Італії , а знайомство з Сідні Гербертом - аристократом , політиком і просто розумною людиною . Герберт і Найтінгейл відразу ж сподобалися один одному і на все життя стали близькими друзями. Далі дружби справу піти не могло , оскільки Герберт напередодні одружився і проводив в « Вічному місті» медовий місяць.