ФОРМИ СУСПІЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА

План:

1. Концентрація виробництва.

2. Спеціалізація виробництва.

3. Кооперування.

4. Комбінування виробництва.

5. Поняття про галузі виробництва.

6. Фактори розміщення підприємств промисловості.

1. Концентрація виробництва

Концентрація – форма суспільної організації виробництва, яка характеризується зростанням кількості великих підприємств, зосередженням на них дедалі більшої кількості засобів виробництва і працюючих на них людей, а отже і об'єму випуску продукції.

Концентрація не може бути безмежною, адже в цьому випадку вона буде суперечити територіальній організації та розміщенню промисловості.

В умовах ринку і науково-технічного прогресу зберігається необхідність існування окремих великих підприємств. Об'єктивними причинами їх існування є:

• необхідність поєднання всіх стадій технологічного процесу, що дає змогу комплексно використовувати сировину і матеріали;

• об'єднання взаємопов'язаних спеціалізованих виробництв, що дає можливість комплексно виготовляти кінцевий продукт;

• забезпечення повного циклу "наука—технічні розробки—інвестиції-виробництво— збут—споживання";

• масовість випуску продукції, стабільний асортимент, що значно скорочує витрати на одиницю продукції, здешевлює її, робить доступною для населення.

Названі переваги великого виробництва роблять його незамінним у таких галузях, як електроенергетика, нафтохімія, металургія, машинобудування і військово-промисловий комплекс.

Проте, мають місце й істотні недоліки:

- великі розміри підприємства призводять до зменшення його мобільності, до нездатності орієнтуватись у швидких змінах ринкової ситуації;

- велике підприємство дуже важко перепрофілювати на випуск нової продукції;

- великі підприємства мають громіздку, часто неефективну структуру управління;

- створення великих підприємств може призвести до погіршення сировинного та паливного постачання галузі з прилеглих територій, нестачі кваліфікованих трудових ресурсів, появи демографічних проблем, погіршення екологічного стану території.

Великі підприємства практично неефективні у легкій і харчовій галузях промисловості. В умовах командної економіки з метою економії капіталовкладень практикувалась гігантоманія, тобто будівництво надзвичайно великих підприємств, що призводило до нераціональних перевезень на значні відстані як сировини, так і готової продукції.

Тому зараз в Україні здебільшого спостерігається зворотній процес розукрупнення виробництва. Розукрупнення великих підприємств в Україні необхідне також з метою подолання монополізму і створення умов для конкуренції.

Поряд із великими повинні створюватися середні та малі підприємства, наближені до сировинних та паливно-енергетичних баз, центрів збуту готової продукції. Крім того, перевага підприємств малого та середнього бізнесу є однією з основних рис інформаційної ери розвитку виробничих сил суспільства.

2. Спеціалізація виробництва

Спеціалізація – процес зосередження роботи підприємства на виготовлення готового продукту, частини продукту або однієї технологічної операції. Згідно з цим виділяють три види спеціалізації:

- предметна (підприємство повністю випускає готову продукцію);

- подетальна (виготовлення деталів, вузлів, запасних частин);

- технологічна (виконання певних технологічних операцій).

Спеціалізація виробництва впроваджується внаслідок розвитку вузькоспеціалізованих технологій (сучасні машини, механізми, устаткування складаються з кількасот, тисяч і десятків тисяч деталей, які на одному підприємстві технологічно і економічно неможливо виготовити). Найбільш високі рівні спеціалізації характерні для найбільш складної та диференційованої галузі виробництва – машинобудування.

Одним із найважливіших аспектів спеціалізації виробництва є територіальне розчленування виробничого процесу на окремі стадії. При цьому підприємства первинної обробки сировини та виробництва напівфабрикатів тяжіють до сировинних баз, а підприємства, які завершують виробничий процес – розміщуються більш-менш вільно, але найчастіше їхнє місцеположення пов’язане з районами споживання готової продукції.

Спеціалізація являє собою форму суспільного поділу праці. Базою для поглиблення спеціалізації є науково-технічний прогрес. Спеціалізація дозволяє раціонально використовувати техніку, застосовувати прогресивні технології, впроваджувати передові методи організації виробництва. Головним економічним значенням спеціалізації є те, що вона призводить до випуску великої маси однорідної продукції. Найбільш прогресивними формами спеціалізації є подетальна та технологічна.

У зв'язку з інтеграцією України у світове господарство актуальною проблемою при спеціалізації виробництва є уніфікація вузлів і деталей згідно світових стандартів.