2. Військово-правове регулювання діяльності Воєнної організації держави.

Якщо суб’єктами діяльності щодо забезпечення національної безпеки є усі центральні органи законодавчої, виконавчої влади, органи судової влади, правоохоронні органи, то суб’єкти забезпечення військової безпеки мають спеціальні ознаки, що дозволяє визначити такими суб’єктами:

Збройні Сили України,

Службу безпеки України,

Службу зовнішньої розвідки України,

Державну прикордонну службу України

інші, утворені відповідно до законів військові формування.

Суб’єкти діяльності щодо забезпечення військової безпеки утворюють певну систему органів, якою є Воєнна організація держави.

Воєнна організація держави – сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх та внутрішніх загроз.

З урахуванням специфіки підготовки студентів кафедри за визначеною військово-обліковою спеціальністю, зосередиму увагу саме на діяльності Збройних Сил Української держави.

Збройні Сили України – це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України.

Правовою основою діяльності Збройних Сил України є Конституція України, Закон України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про Збройні Сили України», Статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері.

Відповідно до Закону України “Про оборону України” оборона держави – це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Оборона держави визначається її обороноздатністю, тобто здатністю до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Обороноздатність складається з матеріальних і духовних елементів; є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації.

Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Для організації оборони держави Президент України за поданням Кабінету Міністрів України затверджує військово-адміністративний поділ території України.

З метою запобігання збройній агресії та збройному конфлікту, забезпечення національних інтересів і реалізації власної воєнної політики Україна, дотримуючись норм відповідальної і заснованої на співробітництві поведінки в галузі безпеки, бере участь у міжнародних системах безпеки та міжнародному співробітництві у сфері оборони на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Також, відповідно до Закону України «Про Збройні Сили України» з’єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України в межах, визначених указами Президента України, що затверджуються Верховною Радою України, можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, посилення охорони державного кордону України і виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України та їх правового оформлення, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» забезпечує регулювання усіх механізмів, задіяних у процесах мобілізації, а також відносин публічного характеру, які при цьому виникають, проте положення закону на сьогодні не упроваджено у практичну діяльність органів державної влади, що унеможливлює його ефективну дію та застосування.

Вирішення комплексу питань відмобілізування сил та ресурсів держави є складовою забезпечення військової безпеки, а отже – національної безпеки, однак лише урегулювання порядку дій щодо мобілізації військовими спеціалістами та за їх безпосередньої участі може реально вплинути на ефективне вирішення цієї складної проблеми.

Військове право демонструє зближення таких категорій як військова безпека суспільства і оборона держави. Проте, маючи свої власні сутнісні ознаки, військова безпека і оборона не ототожнюються у публічно-правовому просторі.

Можна стверджувати, що військова безпека як характеристика стану захищеності суспільства від загроз воєнного характеру, визначається обороноздатністю держави і напряму залежить від її складових (територіальна оборона, цивільна оборона, мобілізаційна підготовка, мобілізація).