Зміст заняття. Вступ.

Питання цінності права досліджує аксіологія права – наука, яка входить до складу загальної теорії права (Аксіологія (від грецької – цінність) — теорія цінностей, розділ філософії. Аксіологія вивчає питання, пов’язані з природою цінностей, їх місце в реальності та про структуру ціннісного світу, тобто про зв’язок різних цінностей між собою, з соціальними та культурними факторами і структурою особистості).

Правову аксіологію визначають як учення про цінності права і правові цінності, про їхню ієрархію і види.

Цінність права – це його значущість, роль у задоволенні потреб суб’єктів соціальної активності.

Розділ аксіології, який стосується одного із системних утворень права, досліджує питання, що відносяться до цінностей саме цього системного утворення (тобто що є цінним для конкретної галузі чи іншого компонента права, всередині цього утворення, цього компонента) і їх ціннісного відтворення у соціальному бутті (тобто цінність конкретного системного утворення права для суспільства). Відтак, ми можемо говорити про цінності публічного права і публічно-правові цінності, про цінності конституційного права і конституційно-правові цінності, про цінності цивільного права і цивільно-правові цінності, про цінності військового права і військово-правові цінності тощо.

Кожний компонент системи національного права демонструє власні цінності та несе у собі власні правові цінності, які не можуть вийти за межі загальноправових цінностей, а лише конкретизують їхні прояви у тій чи іншій сфері, де діє право, відповідно до місця того чи іншого компонента у системі права. Більш того, завдяки особливостям аксіологічного походження компоненти системи права, до яких відноситься і військове право, проявляються за межами цієї системи через функціонування у соціальному просторі, власне – через дію права.

У розрізі цього актуалізується питання щодо особливостей, які притаманні власне аксіології військово-правової сфери (військово-правовій аксіології).

1. Військове право у формуванні основ національної безпеки України.

Військово-правову аксіологію розглядають як учення про досягнення соціального компромісу у військово-правовому регулюванні, про цінності і цілі військового права, про військово-правові та юридичні засоби їх досягнення.

Військово-правова аксіологія за своїм змістом відповідає загальній формулі ціннісного підходу до права і правовим явищам – військово-публічна сфера де зосереджуються усі механізми Військової організації держави, які мають відповідати вимогам права. Саме тому важливим, у зв’язку з цим, є визначення військової діяльності та усіх її елементів, які підлягають правовому регулюванню.

Військово-правова аксіологія є достатньо складним концептом, який поєднує у собі юридичні та військові характеристики. Військова складова, як окрема сфера, де здійснюють правове регулювання норми військового права, домінує у визначенні військово-правових цінностей. Військова організація суспільства, військова діяльність є першопричиною існування військово-правових норм. Водночас, без урегулювання нормами військового права військова сфера взагалі позбавляється будь-якого сенсу. Телеологічність (призначення) військового права формує основні вимоги щодо цінностей цієї комплексної галузі права у системі українського права.

(Телеологія (від грецької «заключний, довершений» + логос «вчення») — онтологічне вчення про доцільність буття. Має завдання відповісти на запитання «навіщо, з якою метою?» без аналізу причинно-наслідкового зв’язку явищ. Телеологія обумовлює «несвідому» доцільність, яка надається світові Творцем. Теорія космології, навпаки, обумовлює свідому доцільність явищ).

Фактично ціннісні установки військового права надають мотивацію та необхідне обґрунтування для визначення мети військово-правового регулювання, а також – для встановлення правових важелів у досягненні цієї мети. За таких умов телеологічність військового права набуває чітких ознак ціннісного орієнтування.

Необхідно відрізняти цінності військового права та військово-правові цінності.

Цінності військового права – це ті цінності, які зберігаються і розвиваються за допомогою військового права. До таких цінностей належать:

суверенітет держави, її незалежність;

недоторканність державного кордону;

безпека суспільства;

Збройні Сили держави, утворені відповідно до вимог законів військові формування, стан їхньої боєздатності;

управління військ;

мобілізація і мобілізаційна готовність;

внутрішня та гарнізонна служби військ;

військові містечка;

життя, здоров’я військовослужбовців;

безпека військової діяльності;

непорушність принципів міжнародного гуманітарного права та ін..

Військово-правові цінності – цінності, які сутнісно-змістовно містить у собі військове право. Такими цінностями є:

джерела військового права, військовий наказ;

військовий обов’язок;

військова служба;

військові звання і посади;

військова дисципліна;

військовий правопорядок;

військово-правові відносини та їх склад, статутні військові відносини;

права і законні інтереси військовослужбовців, членів їх сімей;

гарантії правового статусу військовослужбовців, у тому числі щодо їхнього соціального забезпечення;

правовий режим військового майна та ін..

Перелік цінностей військового права і військово-правових цінностей не може бути вичерпним. Цінності у військово-правовому регулюванні мають певну стабільність свого існування, непорушність форм і, водночас, піддаються зміні відповідно до міжнародної і соціальної практики, яка відповідає викликам часу.

Об’єктивізація ціннісних установок започатковується їхньою матеріалізацією у військово-правових нормах з подальшою реалізацією у поведінці учасників військово-правових відносин.

Цінності військового права розраховані на захист існуючих у правовій системі інституціональних механізмів і засобів, серед яких головними є відповідні органи державної влади, органи військового управління, військові правоохоронні органи, органи судової влади.

Важливим для розуміння змісту військово-правової аксіології є розмежування концептів особистісної та соціальної цінностей військового права.

Особистісна цінність військового права полягає у визначенні його направленості на вирішення загальносоціальних, тобто соціоцентричних (а не персональних – антропоцентричних) завдань, насамперед – на забезпечення військової безпеки, що є гарантією безпечних умов існування як суспільства в цілому, так і особистості.

Отже, реалізація військово-правових ціннісних установок відбувається у напрямку – від соціальної спрямованості військово-правового регулювання до особистісного мотивування діяльності громадян у публічній та приватній сферах.

Проте, військово-правові цінності є похідними від загальнолюдських цінностей, які захищає право. Антропоцентризм права по-своєму проявляється у військово-правовій сфері, забезпечуючи гуманістичне обґрунтування та справедливу компенсаційну дію військово-правових норм. Ось чому право на захист життя, здоров’я військовослужбовців, на необхідний рівень забезпечення не лише військовослужбовців, але й членів їхніх сімей відносяться до основних цінностей військового права.

Соціальна цінність військового права зосереджується у його інструментальній та власній цінностях.

Під інструментальною цінністю військового права розуміють його організаційну, узгоджувально-інтегративну, управлінську, комунікативну, охоронну, пізнавальну значущість у суспільному житті.

Інструментальну цінність військового права супроводжують регулятивна і охоронна функції, які виконує ця комплексна галузь права.

Військове право, як регулятор військово-публічних відносин, виконує важливі завдання стосовно узгодження дій учасників військових відносин, забезпечення комунікативних зв’язків між ними та з іншими учасниками публічної діяльності. Суттєве значення має військово-правове виховання, формування правосвідомості громадян, військовослужбовців.

Власною цінністю військового права є його здатність оптимізувати соціально прийнятні шляхи і засоби задоволення потреб суб’єктів військово-публічних відносин. Сутність військового права формує його власну цінність, яка зводиться до нормативності найвищого рівня та якості. Військове право систематизує у своєму змісті формули поведінки учасників військово-публічних відносин. Повинність – основна ознака нормативних приписів військового права, яка поширюється на усіх без винятку учасників військових відносин у тій частині, що їх стосується.

Нормативність військового права, як його цінність, реалізується у тісному зв’язку з державою і у своєму існуванні обґрунтовується саме цим. Державна складова у військовій діяльності є основною, оскільки поза державними інституціями така діяльність у розвинутому суспільстві не може існувати взагалі.

Якщо аксіологія права стосовно його власної цінності визначає необхідний мінімум нормативності, то у військовому праві ми знаходимо максимум нормативності і в цьому вбачається одна з визначальних його (військового права) цінностей (!).

Соціальна цінність військового права суттєво впливає на формування механізмів та засобів військово-правового регулювання. Загальна значущість благ, які декларує і захищає військове право, є очевидною і такою, що об’єднує зусилля громадян та держави у вирішенні військових питань організації суспільного життя. Військово-правова аксіологія зосереджується на визначенні ієрархії цінностей військового права.

Серед ієрархії цінностей військового права, враховуючи особливості правового режиму цієї галузі права, визначальне місце займає військова безпека, як елемент національної безпеки.

Законом України «Про основи національної безпеки України» (від 19.06.2003 року) визначено, що національна безпека – це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Серед об’єктів національної безпеки виділяють суспільство у цілому, його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище, природні ресурси; державу, її конституційний лад, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність; та насамперед – людину і громадянина, її конституційні права і свободи.

Суб’єктами забезпечення національної безпеки є: Президент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Рада національної безпеки і оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Національний банк України; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; громадяни України, об’єднання громадян.

Військова безпека, як складова національної безпеки суспільства, відіграє стабілізуючу роль, забезпечуючи ліквідацію загроз суспільству зовнішнього характеру, якими, згідно Воєнної доктрини України (затверджена Указом Президента України від 15.06.2004 р.), зокрема являються: можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами; нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося; поширення зброї масового ураження і засобів її доставки; недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності.

На існування загроз військовій безпеці впливають також внутрішні фактори, до яких відносяться рівень забезпечення військовою та спеціальною технікою, озброєнням нового покоління; володіння технікою, озброєнням навчених людських ресурсів, тощо.

Відповідно до Воєнної доктрини України військова безпека держави визначається як стан захищеності національних інтересів, її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності від посягань із застосуванням воєнної сили.

Головною метою забезпечення військової безпеки України є усунення зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці України у воєнній сфері та створення сприятливих умов для гарантованого захисту національних інтересів.

Воєнною доктриною визначаються також умови забезпечення воєнної безпеки України, серед яких: зміцнення довіри між державами, послідовне зниження загрози використання воєнної сили, проведення політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої є вступ до НАТО, як основи загальноєвропейської системи безпеки; виконання міжнародних договорів України у сфері національної безпеки і оборони, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; підтримання на належному рівні оборонної достатності держави, боєздатності Збройних Сил України, інших військових формувань; запобігання можливій збройній агресії через її стримування воєнними і невоєнними засобами; запобігання соціально-політичним, міжнаціональним, міжконфесійним конфліктам усередині держави та їх своєчасне розв’язання; готовність держави до захисту населення від наслідків застосування звичайної зброї та зброї масового ураження.

Складові забезпечення воєнної безпеки є різними в залежності від мирного часу або ж періодів воєнної загрози чи війни. Серед таких складових у мирний час варто назвати прогнозування й оцінку загроз воєнній безпеці України; прискорення реформування Збройних Сил України, інших військових формувань; охорона державного кордону, повітряного простору держави та підводного простору в межах територіального моря України, її суверенних прав у виключній (морській) економічній зоні і на континентальному шельфі та боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними; виконання міжнародних договорів України у воєнній сфері; розвиток воєнної науки, формування науково-технічної і технологічної бази для створення високоефективних засобів збройної боротьби; впровадження системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією держави та правоохоронними органами; забезпечення соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей, військово-патріотичне виховання громадян України, підготовка молоді до військової служби у Збройних Силах України, інших військових формуваннях.

Складовими забезпечення воєнної безпеки у загрозливий період або ж на період війни є використання можливостей Ради Безпеки ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС, інших структур колективної безпеки; своєчасне введення воєнного стану в державі або в окремих її місцевостях, проведення загальної або часткової мобілізації, повного або часткового стратегічного розгортання Збройних Сил України, інших військових формувань і приведення їх у готовність до виконання завдань; здійснення заходів щодо територіальної оборони; посилення охорони та захист державного кордону України; локалізація збройного конфлікту і недопущення його переростання в локальну або регіональну війну; координація відповідно до законодавства діяльності і зосередження зусиль всіх органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування і громадян в інтересах ліквідації воєнного конфлікту і відсічі збройній агресії; переведення національної економіки, окремих її галузей, підприємств на функціонування в умовах особливого періоду; відсіч збройній агресії, завдання ударів по найважливіших об’єктах і військах агресора з метою примушення його до відмови від дальшого ведення воєнних (бойових) дій на початковій стадії агресії і укладення миру на умовах, які відповідають національним інтересам України.

При цьому військова безпека передбачає високий рівень соціального захисту військовослужбовців і, насамперед, їх забезпеченість усіма видами грошового, речового, житлового, медичного та іншими видами забезпечення під час проходження військової служби, а в подальшому – якісний стан пенсійного, соціального забезпечення. Насамкінець, без належного фінансового супроводження усіх процесів, що стосуються організації діяльності військових формувань, без своєчасного та повного фінансування програм реформування Воєнної організації, оборонно-промислового комплексу вирішення питань забезпечення військової безпеки суспільства унеможливлюються.