Тема 2. Моральні проблеми людської діяльності і спілку­вання. Моральний світ і моральний розвиток особи в су­часній культурі

1. Моральні проблеми людської діяльності і спілку­вання.

1.1.Проблеми моральної діяльності: її практичні і моральні виміри.

1.2. Вчинок як першоелемент моральної діяльності.

1.3. Співвідношення мети і засобів у людській діяльності.

1.4. Спілкування як царина людської моральності

1.5.Проблеми моральної свободи: її практичні і моральні виміри

2. Моральний світ і моральний розвиток особи в су­часній культурі

2.1. Проблеми життя і смерті та їх моральний зміст.

2.2. Проблеми прикладної етики.

1.1.Проблеми моральної діяльності: її практичні і моральні виміри.

Концепція моральної діяльності − одна з основних складових чистин етики. Саме з практичних справ, реальної поведінки ми зде­більшого дізнаємось про справжню вартість поглядів та ідей людсь­кої особи.

Щодо моральної діяльності існує два підходи:

1) широкий − коли діяльність є моральною, якщо узгоджується з вимогами моралі, її нормами та цінностями (тобто коли люди­ни сумлінно виконує свій обов'язок, з повагою ставиться до близь­ких, дотримується правил порядності, тому є всі підстави вважити її діяльність моральною) і аморальною, якщо ці принципи та норми порушуються.

2) у вузькому — моральною є лише така діяльність, яка ґрун- густься на усвідомленому виборі її суб'єкта і має на меті активне

V твердження певних моральних цінностей.

Проблема, з якої починається етика як теорія моральної діяльності, це проблема свободи. Адже саме свобода зумовлює можливість вибору і передбачає відповідальність людини за свої вчинки та за своє буття загалом.

Свобода − в широкому сенсі відсутність тиску або обмеження. Стоїки стверджували, що свобода полягає в розумності. А Спіноза і Гегель — що свобода є необхідність. Тобто, свобода полягає в розумінні об'єктивних меж дії і зусиль по їх розширенню. Ці обме­ження можуть полягати і в незнанні, і невмінні, і у страху. Це страх свободи.

Свобода — це характеристика дії здійсненої:

• із знанням і врахуванням об'єктивних обмежень;

• за власним бажанням без будь-якого примусу;

• в умовах вибору можливостей.

В етиці виокремлюють наступні виміри свободи (різновиди сво­боди):

• свобода дії;

• свобода творчості;

• свобода самореалізації;

• свобода вибору;

• свобода хотіння;

• свобода волі.

Свобода дії — це свобода реалізувати свої наміри, досягти влас­ної мети, одне з основних прагнень людини (право робити, те що хочеш).

Свобода творчості − право людського суб'єкта втілювати свої мрії і задуми, створювати щось нове, підвладне лише власним зако­нам. Від «свободи дії», «свобода творчості» відрізняється не утилі­тарною спрямованістю (творчість має на меті внутрішню доскона­лість, а не задоволення життєвих потреб) і передбачає зосередже­ність в науці, мистецтві, філософії.

Свобода самореалізації − як самоздійснення і самореалізації, адже діючи і створюючи нове, людина тим самим виконує і здійс­нює саму себе. Свобода самореалізації виступає як щось спільне для «свободи дії» та «свободи творчості», як можливість бути собою, реалізувати своє життєве призначення. Але ні свобода дії, ні свобода самореа­лізації, ні свобода творчості не мають безпосередньо етичного хара­ктеру. Вони звичайно породжують моральні проблеми. Однак, суто моральна проблематика свободи починається саме там, де ідеться про вибір тих або інших вимірів, цінностей, цілей, варіантів поведі­нки, тобто вибір виявлень людської волі.

Свобода вибору — це вибір між добром і злом, наявність якого і дає можливість відповідальності.

Свобода хотіння — це етична категорія, яка передбачає наскіль­ки шодина є вільною в своєму хотінні на основі якого і виконує власний вибір.

Свобода волі — здатність людини вільно визначати власну житттєво- практичну спрямованість як ціле. Проблема волі має свою філософську розробку. Існує термін «волюнтаризм» − воля як вища засада буття і вищий принцип мора­льності. Поля − даний людині простір у вчинках, це сила і влада, могут­нії и», простір в бажаннях, що досить часто на практиці трансфор­муй п»ся в свавілля.

Воля може проявлятися:

• у самоволі − як така, яка ґрунтується на власних спо­нуках до дії;

• у сваволі — не підпорядкованість порядку, яка поро­джує егоїзм, розбещеність, що веде до бунтарства, до заміни будь-якого закону.

«Роблю, що хочу», що нерідко приводить до тиранії − самочин­ному зведенні своєї волі в ранг закону для інших. В прагненні до свободи людина повинна залишатися в межах ле- гітимності, тобто в межах визнаних і практично прийнятих норм.

Повноцінна в моральному відношенні свобода передбачає свідо­ме ставлення людської суб'єктивності до власної волі, вміння під­порядковувати її загальнолюдським смислам і цінностям.

Мірою свободи задається і міра відповідальності людини. В моралі людина відповідальна перед самою собою і перед іншими тією мірою, наскільки вони визнає їх своїми, яких людина приймає як продовження самої себе. Свобода людини не може бути абсолютною, оскільки впирається в інтереси і волю іншого. Інші − не лише межа нашої свободи, але і ті з ким ми взаємодіємо, ставимо цілі, ділимо обов'язки і кого ба­жаємо зберегти. Ми відокремлені від іншого тілом, іншим поло­женням в просторі, своєю неповторністю і в цьому смислі — ми є не­залежними від нього. Але, поряд з тим ми глибоко залежні і невіль­ні, оскільки потребуємо іншого для того, щоб вижити і жити, щоб створювати культуру, щоб спілкуватися і не відчувати вселенської самотності. Людина може жити лише постійно виходячи за свої межі до інших.

Глибоко-моральна відповідальність перед іншими ґрунтується на соціокультурній і психологічній залежності від них. Виникає де­який парадокс: відповідальна людина, яка вільно прийняла рішення і в той час залежна від інших. Але парадоксу тут немає, оскільки ві­льне рішення приймає індивід, який живе в суспільстві і в межах цього суспільства формує свої орієнтири, цілі, ідеали, в тому числі і ідеал свободи.