2.4.Категорії моральної свідомості

Для того, щоб простежити моральну свідомість в дії, які саме способи осмислення реальності, тобто форми ідеальної дії їй при­таманні необхідно звернутися до категоріального устрою моральної свідомості.

В деяких категоріях більше акумулюється об'єктивний зміст, в інших виступає — на передній план настроєність самого суб'єкта. Будь-які роздуми і суперечки про добро і зло передбачають добро саме по собі, яке намагаємося осягнути. Тобто існують категорії, які передбачають існування певної реальності, і прагнення до правиль­ного її розуміння.

До категорій моральної свідомості відносять:

• моральний обов'язок;

• відповідальність;

• справедливість;

• щастя (різноманітні уявлення про щасливе життя свідчать як і про складність його об'єктивної сутності, так і різноманітність суб'єктивних уподобань, від яких воно залежить)

Деонтологія − вчення про моральний обов’язок.

Обов’язок — таке моральне усвідомлення належного, яке передбачає конкретну вимогу, звернену до суб'єкта відповідно до його становища і ситуації, в якій він перебував в даний момент, й здійс­нення належного постає перед особою як її нагальне практичне завдання.

Відповідальність − це категорія, яка характеризує суб'єкта з то­чки зору виконання конкретного практичного завдання, виходячи з уявлення про належне. Категорія відповідальності тісно пов'язана з уявленням про сво­боду. Адже не маючи свободи, людська особистість не в змозі від­повідати за свої вчинки, оскільки вони поставали б як вираз чужої полі, знаряддям якої є дана особа. Людина здатна осмислено, з вра­хуванням можливих наслідків обирати той або інший варіант пове­дінки, а тому і нести відповідальність за обрання і вчинення його. Свобода — це існування в стані відповідальності за неповторний дарунок буття.

Ніцше відповідальність трактував як "волю до самокатування". Але, тенденція волюнтаризму приводить крок за кроком людство до страшної кризи, в результаті якої може загинути і сама людина. І знаки цієї кризи вже дають себе знати в світі.

Справедливість − це категорія, яка фіксує той належний поря­док людського співжиття, належний стан справ, який і має бути встановлений внаслідок відповідального виконання свого обов'язку.Справедливість передбачає не просто оцінку того чи іншого явища (добро чи зло), а співвідношення кількох моментів, між яки­ми необхідно встановити етичну відповідність (зло — покарано, гід­ному вчинку заслужена винагорода). Довго чільним принципом людської справедливості залишалося правило тальйону (лат. − "помсти") "око за око, життя за життя".

2.5.Категорії моральної самосвідомості

Самосвідомість − це свідомість, звернена на саму себе, це сві­домість власної свідомості. Самосвідомість — це не лише осмислення певних проблем та об­ставин життя з точки зору моральних цінностей, але це самооцінка людини, її спроба розібратися у справедливості і обґрунтованості моральних засад, якими вона керується.

Моральна самосвідомість − це така специфічна форма мораль­ної свідомості, предметом якої виступає вона сама, а також людина її носій.

Головними функціями самосвідомості є:

-осмислення, контролювання, санкціонування, критичний перегляд моральних настанов людської буттєвості.

Категорії, або форми, моральної самосвідомості:

• честь і гідність;

• совість;

• сором;

• розкаяння.

Честь − як форма самосвідомості санкціонує певний моральний статус людського індивіда, певний стандарт його оцінки згідно з належністю до тієї чи іншої конкретної групи людей — соціальної, професійної, національної, за тими чи іншими уподобаннями.Кодекс честі з розвитком історії змінюється.

Гідність — утверджує принципову цінність індивіда як людини взагалі, як представника людства, саме цим і визначає моральний стандарт самооцінки.

Наскільки є людяними задуми і вчинки − такою є проблема люд­ської гідності у її внутрішньому аспекті.Поняття про людську гідність пов'язане з творенням, захисту і роз­витком цих цінностей. Людська гідність принижується, коли зава­жають особі в пошуках істини, в розумовому розвитку, осягненні правди, коли обманюють, зневажають, пригнічують, чинять глум і насильство.Честь висвітлює площину особливого в моралі, гідність − пло­щину універсального; честь вчить солідарності з ближнім, гідність − відповідальності перед дальніми.

Совість − центральний чинник моральної самосвідомості люди­ни являє собою здатність людини критично оцінювати вчинки, думки, бажання усвідомлювати і переживати свою невідповідність належному.Совість незалежна від думки оточуючих, тоді як сором, − (такий контрольний механізм самосвідомості, в якому відображається невідповідність деяким прийнятим нормам, і відчуття вини, але повністю орієнтований на думку суспільства, яке може виразити своє засудження з приводу порушення норм).

Аристотель вважав, що совість — правдивий суд доброї людини. Совість болить, турбує, бентежить свого носія.

Каяття − являє собою зумовлений роботою совісті акт глибокого перегляду особистістю засад власної поведінки і свідомості. Це виправлення духовної похибки на основі внутрішньої переорієнта­ції людської особи.

• Розкаяння передбачає:

• визнання суб'єктом певних дій або помислів як таких, відповідальність за які він несе;

• відкрите засудження ним цих помислів або дій;

• вияв готовності зазнати за ним справедливого покарання;

• перебудова внутрішніх засад свого буття у світі позитивних духовних цінностей.

Отже, категорії моральної самосвідомості розкривають рівень опанування цінностями морального життя людства та творення вла­сної особи згідно з міркою людяності. Кожна з цих категорій відо­бражає унікальність розуміння людиною себе в сенсі суб'єкта мо­ральності. Вони виступають досить вагомими регуляторами людсь­кої душі, стимулюючи її інші моральнісні почуття і мотиви, спря­мовані на вищі позитивні етичні цінності і орієнтири.