2.3.Інтерпретація добра і зла

Добро вища цінність моральної свідомості і осердя моральності. Добро − це інтегрований зміст усієї сукупності моральних вимог, цілісний образ того, що моральність взагалі вимагає від людини.

В історії етики існують різноманітні підходи, щодо розуміння добра:

• гедоністична теорія добра − відповідно до яких вищим і єди­ним добром вважається задоволення (Арістіп − учень Сократа);

• утилітаристична (мета — користь, прагматизм) — ко­ристь нерідко тлумачать як задоволення, або відсутність страждан­ня (Бентам, Мілль, Чернишевський);

• евдемоністична концепція − сутністю добра і вищим принци­пом моральної поведінки проголошується щастя. Щастя не може досягнути, не подолати чуттєвого прагнення до насолод (Епікур).

• еволюціоністська теорія (етика) − (Спенсер), яка ототожнювала моральне добро з більш високим ступенем розвитку, який постававі в біологічному аспекті.

• метафізичні теорії − припущення про позаемпіричну, надчуттєву природу і зміст вищих моральних цінностей.

Протилежністю добру є зло, але не стільки антидобро, як антиблаго.

Зло − це знищення, приниження. Воно деструктивне, веде до розпаду і відчуження людей один від одного і від джерел буття.Повінь чи землетрус, що викликають людські жертви, це зло, але до моралі воно жодного відношення не має. Моральне зло − це зло, яке людина обирає. Коли негативні явища постають як наслідок свідомого волевиявлення суб'єкта.

Добро більш природне людині, воно пов'язане з позитивним роз­витком буття, реалізацією його цілісного призначення і цілісного призначення людини як частки буття. Але людина іноді обирає зло.

Існують такі види морального зла:

• ворожість ( як панування суб'єкта над людьми і навколишнім світом, таке їх використання, яке приводить до їх руйнації і загибе­лі). Це активне самоствердження за рахунок інших. Реалізується в таких почуттях: гнів, ненависть; таких особистих якостях: агресив­ність і жорстокість.

• розпущеність (таке підпорядкування суб'єкта зовнішнім об­ставинам і своїм власним нахилам і пристрастям, котре приводить до перетворення самого себе на пасивний предмет дії стихійних сил, засіб задоволення примх, що зумовлює деградацію суб'єкта, руйнування душевних і фізичних якостей). Проявляється як легкодухість, боягузтво.

Моральне зло − своєцентричне самоствердження суб'єкта всу­переч інтересам інших суб'єктів, а також цілого, до якого він нале­жить.

Вагомим питанням в історії світової етики є проблема субстанційності зла

• тобто чи зло позначає якусь особливу самодостатню реаль­ність, тобто субстанцію, що корелятивно співвідноситься з доб­ром, і має власні витоки в бутті

• чи зло є лише заперечення і руйнуванням добра.

Антисубстанційність концепції зла притаманні:

• античності (Сократ, Платон, Аристотель). Зло є чимось нега- імвним, як порушення порядку, гармонії.

• християнство (Аврелій Августин IV − V ст.) Зло − це небуття, порожнеча, пусте місце, відсугність Божого буття — ніщо.

Ніцше (XIX ст.) − намагався піднестися над добром і злом і вважав, що зло − краща сила в людині й закликав охороняти зло.

Поетика зла найбільшого прояву зазнала в XX ст., в найбезду- чоипішому варіанті (тоталітарні режими, гітлерівський нацизм, са- і щ пінські секти). Це і замкнені таємні товариства, які викладають теорію зла. Люди можуть репрезентувати зло, не підозрюючи про це. Фашизм, більшовизм як репресії проти певних груп людей, у яких вбачали носіїв зла, − євреїв, дворян і інтелігентів, священників. І все це чинилося заради перемоги добра, яке неможливо утвердити без деяких не зовсім гуманних засобів.

Добро і зло, як протилежності − передбачають одне одного. Щоб усвідомити себе як моральну особистість у світі, вона має відчути ризик незабезпеченості добра, яке не може утвердитися без її вибо­ру і її рішучого вчинку. Гегель у "Філософії права" обгрунтував не­обхідність зла, як принципу суб'єктивної індивідуальності, яку мо­ральність має здолати, використовуючи всі можливості духовного розвитку.

Особистість, що формується, має пережити досвід зла, відчути страх, сором, щоб усвідомити внутрішні межі виборів і вчинків на майбутнє. Бажано, щоб цей досвід зла був лише минущим момен­том духовно-морального розвитку і не накладав згубний відбиток на все подальше життя. Без можливості зла неможливий моральний вибір і гартування справжньої моральної доброти. Перед особистісхним вибором один із полюсів завжди буде злом і тому варто завжди правильно зробити свій вибір.

У Гегеля зло — реальний двигун суспільного прогресу — користо­любство, любов до влади та інші пристрасті людини рухають істо­ричний поступ, спрямовуючи до свободи і добра. Це уявлення вело до існування нерозбірливості у виборі засобів для досягнення ідеа­льних цілей, до виправдання насильства і жорстокості.

У XX ст. набула поширення інша альтернативна парадигма в ро­зумінні співвідношення добра і зла. А саме, в потребі актуального вибору між добром і злом на кожному етапі реалізації людських ці­лей і відповідальності за кожен акт вибору цілеспрямованої діяль­ності людини.

Добро повноцінне, коли роблячи його, особа забуває про мораль і переймається турботами, стражданнями і радощами своїх ближніх. Добро повноцінне, коли людиною, що його творить, рухає не абст­рактна ідея добра, не гола свідомість обов'язку, а живі почуття лю­бові, жалю, симпатії, безкорислива радість спілкування.