2.1 Загальна характеристика і класифікація го­ловних етичних категорій

В основу етичних досліджень покладено вічні проблеми людсь­кого існування: добра і зла, обов'язку і відповідальності, щастя, совісті, сорому та ін. Саме вони є головними поняттями (категоріями) моральної свідомості.

Вони виражають особливість моральнісного життя суспільства, особистості і висту­пають критерієм оцінки самих різноманітних вчинків, оскільки синтезують знання про реальність моральнісного життя з одного боку і бажане й належне з іншого. В історії філософії першу систему категорій запропонував Аристотель. Категорії тлумачились ним, як форми і структури упоряд­кування буття і найзагальніші ідеї і структури мислення. Аристотель здійснив спробу класифікації категорій, зокрема етичних. Він розрізняє етичні категорії двох видів:

- діаноетичні − чесноти, які людина творить усвідомлено, ба­зуючись на розумі;

- душевного складу − такі чесноти, коли людина керується не лише розумом, а певними чуттєвими спонуками.

Епоха середньовіччя здійснила свої підходи до класифікації етичних категорій, зокрема Іоан Ліствичник створює своєрідну сис­тему етичних категорій, як певних сходинок морального вдоскона­лення людини. Це лествиця (драбина) духовного і морального під­несення людини, це шлях який піднімає людину до неба. На найви­щу сходинку цієї ціннісної ієрархії Іоан Ліствичник ставить катего­рію любові, яка набуває не психологічного (не чуттєвого), а онтоло­гічного статусу. Адже сам Бог розглядається не як Той, що має лю­бов, чи проявляється в любові, а Бог є любов. А звідси випливає ро­зуміння людини як образу і подоби Божої, яка повинна прагнути саме до такої любові, відкритості до буття, до людей, до світу.

У філософії Нового часу, а отже і в етиці, велика роль належить розуму, керуючись яким людина діє як свідомий суб'єкт. І діючи згідно з законами розумного, людина виявляє себе як високомора­льну істоту. Ці погляди найбільшою мірою проявилися в етиці Спінози та в Канта. Так Кант в "Критиці практичного розуму", виокрем­лює розум в статусі найвищого законодавця. Адже людина, за поглядами філософа, діє не згідно з зовнішніми чи внутрішніми настановами, а відповідно до повелінь самого розуму людини, імперативу, який виступає як все загальний моральний закон.

У Т.Гоббса головною етичною категорією виступає категорія "взаємної корисливості", адже морально-цінним вважається не те, що є цінним саме по собі, а те, що викликає повагу для інших. Тож орієнтація на практичність та діяльність приводить до утвердження корисності як домінуючої етичної категорії в XIX ст. у етиків-утилітаристів Бентама та Джемса Мілля. Корисність розглядається як основа розуміння будь-яких вчинків, з якої виводять всі моральні і законодавчі норми.

Проаналізувавши історико-філософські та сучасні етико-філософські підходи (В.Малахова, В.Мовчан, А.Гусейнова та ін.), щодо систематизації етичних категорій, запропонуємо наступну класифікацію етичних категорій:

Структурні етичні категорії − фіксують головні компоненти моралі (норми, принципи, етична оцінка, цінності, моральний іде­ал).

Сутнісні етичні категорії − виражають головний зміст і специ­фіку моралі (категорії моральної свідомості, категорії моральної са­мосвідомості),

Етичні категорії охоплюють увесь спектр морального життя людства. В них відображена не лише потреба людства усвідомити буття в його ціннісних вимірах, але і наявні спонуки до морального самомовдосконалення.