1.2 Головні концепції походження моралі.

Як стверджує сучасний італійський філософ Н.Аббаньяно: "Мораль є завжди вирішенням проблеми людини". Адже, мораль потребує звернення до самих глибин людського буття. І розуміння людини, а відповідно і моралі, залежить не лише від досягнень нау­ки, але й від світоглядних позицій, на яких розвивається етика. То­му, щодо цієї проблеми існують численні погляди, головними се­ред яких є:

1. релігійне трактування;

2. натуралістичне трактування;

3. соціологічна концепція.

Релігійне трактування походження моралі опирається на існування вимог, повелінь, заповідей, встановлених Богом.

Джерелом натуралістичної концепції моралі виступає при­рода людини.

Представниками натуралістичного підходу є Ч.Дарвін, Спенсер, ІІ.Кропоткін. Зокрема, Ч.Дарвін відзначав, що такі почуття як пам'ять, праця, любов можливо віднайти і в тваринному світі, на­віть у розвиненій формі (почуття поваги до господаря у собаки; ба­тьківський інстинкт, що проявляється навіть у самопожертві, заради спасіння малят, чи цілого стада). П.Кропоткін вважав, що мораль­ний процес розпочався у тваринному світі, перейшов до людини, де й набув найвищих ступенів.Своєрідну роль біологічного фактора в розвитку людської куль­тури відзначає З.Фрейд, який зводить буття людини до найрізномані­тніших інстинктів: інстинкту самозбереження, продовження роду й морального інстинкту.

Соціологічна концепція моралі ґрунтується на історичних по­діях, фактах, звичаях, традиціях, вдачі, намагається виявити суспільні інтереси, осмислити суспільство, взаємозв'язок особи і суспіль­ства при пріоритеті соціуму (Е.Дюркгейм, М.Вебер, марксистські теорії). В соціологічних теоріях моралі моральні цінності замінюються інтересами суспільства. Створюється грунт для етичного релятивізму, неповаги до моральних принципів інших соціальних груп. Утвер­джуються погляди, що мораль визначається лише культурними тра­диціями того чи іншого народу і не може мати універсального зага­льнолюдського характеру.

1.3. Мораль як соціальний феномен

Мораль, як і філософія, релігія, наука, мистецтво, є формою ду­ховності і виступає як цілісний прояв людини. Людина ж співвідно­ситься з усім буттям аж до Всесвіту і тому мораль за своєю сутніс­тю не може бул и зведена лише до соціуму (міжлюдських стосунків). Адже саме в моральній сфері люди знаходили протидію соціально­му тиску. Але в моралі є багато того, що перебуває в залежності від соціальних відносин й вона є вагомим регулятором суспільного буття. Суспільному життю притаманні певні форми нормативної регламентації, якими є звичаї, традиції, право, релігія.

Звичаї − це спосіб суспільної регуляції поведінки, що історично склйпся і поширився в суспільстві як форма дій, що повторюються в т ипих обставинах.

Дотримуючись звичаю необхідно діяти так, як діяли за подібних обставин діди-прадіди, оскільки так заведено, так узвичаєно,

Таким чином:

• звичаї поширюються на певні групи, певне суспільство, на „своїх";

• звичаї детально регламентуються, потребують конкретної дії (дарувати непарну кількість квітів);

• звичаї спираються на авторитет суспільної думки. Чужі звичаї можуть здаватися аморальними, оскільки ми не розуміємо їх суті;

• звичаї не вимагають від особи вибору чи самовизначення, а потребують дотримання.

Однак, звичаєм може бути освячена давня несправедливість (людські жертвоприношення, кровна помста, рабство).

Звичаї можуть не співпадати з існуючими нормами, які виходять з ідеї добра і обов'язку та й самі приймаються, залежно від обста­вин. Мораль в цілому може суперечити звичаю.

Традиція − транслятор культурного досвіду людства, що забез­печує цілісність людської історичності. Традиція вирізняється особ­ливою стійкістю і спрямованими зусиллями людей зберегти незмін­ними успадковані від попередніх поколінь цінності, норми, форми поведінки. Традиція не підлягає сумніву щодо її гуманності і справедливос­ті. Тобто, перебуваючи в традиції, неможливо її критикувати і за­перечувати. Людина − невільник зовнішнього припису. Мораль пе­редбачає прояв самої особистості, її внутрішніх установок і пере­конань. Вони можуть не співпадати з суспільними (не красти, коли всі крадуть, не зраджувати, коли всі зраджують, не доносити, коли всі доносять).

Специфічною формою суспільної регламентації виступає право. Правові норми носять примусовий характер, випливаючи з сили і авторитету держави. Існує санкції покарання при їх порушенні. Обов'язковість моральних імперативів має інші джерела − в людсь­кому сумлінні. Ми їх виконуємо з радістю, коли самі віримо в них, повністю емоційно і раціонально їх розуміємо. Немає необхідності примусу ззовні. Людина сама собі контролер і аналітик власних вчинків. І моральною є та людина, яка з власної волі дотримується моральної поведінки незалежно від думки чи контролю з боку ін­ших. Тобто, реалізує в поведінці власні моральні переконання.

Так в XI ст. в наших предків діяв правовий кодекс "Руська прав­да", яка мала досить глибокі моральні засади. Висока повага до гід­ності людини, поняття честі, відмова від тілесних покарань − за­мість них грошові стягнення. Всі ці особливості є свідченнями мо­рального рівня правової культури Київської Русі.

Релігія і мораль. Проблема взаємодії релігії і моралі цікавили багатьох мислителів, й тому підходи щодо цього взаємозв'язку сформувались самі різноманітні, а іноді цілком протилежні.

Загалом, взаємодію релігії і моралі можливо звести до наступних зв'язків:

1. Мораль має потребу в релігії. Прибічники цього погляду вважають, що мораль приводить до віри в Бога. Так, Кант відкидаючи онтологічні докази буття Бога, приходить до думки, що повною гарантією морального світопоряд- ку може бути лише Бог, через забезпечення відповідності вчинків і морального закону з обов'язковою відплатою у потойбічному світі.

2. Мораль присутня в релігії.Релігія завжди головним завданням вважала збереження святості моральних законів, пропонуючи найвищий взірець моральнісного ідеалу. Сама ж релігія розглядається як союз між людиною і Богом, який і спонукає людину до моральної вдосконалості з метою відно­влення втраченої внаслідок гріха богоподібності.

3. Мораль і релігія не мають суттєвих відмінностей між собою.

Тотожність релігії і моралі намагались констатувати Фіхте, Л.Толстой. Так, для Фіхте, живий і діючий моральний порядок і є Бог. Тобто, сутність релігії і моралі ототожнюється.

4. Мораль і релігія суперечать одна одній. Представник — датський філософ С.Кіркегор, який вважає, що релігійна віра відрізняється від моральних норм і навіть може їм су­перечити. Віра, на думку філософа, є тим абсурдом, що підви­щується над розумом і над мораллю.

Отже, мораль представляє людині досить важливі і глибинні орієнтири, духовні цінності, забезпечує смислове наповнення буття. Її специфічними особливостями є :

регуляція всіх сфер життєдіяльності;

грунтується на голосі власного сумління та на авторитеті су­спільної думки;

пред'являє людині вимоги, спрямовані на скерованість до морального ідеалу.

Етика як філософська дисципліна розширює духовний кругозір особистості, з'ясовує для неї зміст і смисл моральних цінностей і проблем, утверджує й розвиває культуру філософсько-етичного ми­слення, стимулює власний духовно-моральний пошук, власну мора­льну творчість людини.