Тема 4.Естетика як метатеорія мистецтва

1.Мистецтво як об'єкт естетичного аналізу. Худож­ньо-образна природа мистецтва.

2.Мистецтво як творчий і комунікативний процес.

3.Видова специфіка мистецтва.

1.Мистецтво як об'єкт естетичного аналізу. Художньо-образна природа мистецтва

Мистецтво можна розглядати як психологічний феномен, як ет­нографічний фактор з його фольклорними та етнічними рисами, як елемент історіографії і аксіології, як суспільне явище. Мистецтво вивчається багатьма науками, зокрема психологією, культурологі­єю, етнологією, соціологією, мистецтвознавством і, звичайно, есте­тикою. Всю теорію мистецтва поділяють на дві сфери:

•Вивчення мистецтва як внутрішньої цілісної систе­ми;

•Дослідження входження і функціонування мистецтва у світі культури

Естетика виконує інтегративну функцію накопичення синтетич­ного знання про мистецтво, здійснює макроаналіз буття мистецтва. Це є її філософсько-методологічна здатність бути своєрідною мета­теорією мистецтва. Філософська естетика не замінює собою теоре­тичні дисципліни мистецтвознавчого циклу, вона вбирає в себе їхні здобутки і узагальнює отримані знання на рівні філософсько-понятійних структур і забезпечує кожну з окремих дисциплін про мистецтво найзагальнішими теоретичними набутками, лишаючись цілісною філософською наукою.

Мистецтво − це вищий прояв естетичної свідомості, оскільки його ціллю і змістом виступає саме естетичне.Мистецтво — вид духовно-практичної діяльності людини по освоєнню і перетворенню світу шляхом формування людської чут­тєвості, розвитку творчої уяви, фантазії, інтуїції.

Мистецтво починається там, де ціллю естетичної діяльності є не пізнання чи перетворення світу, не викладення системи норм і пе­реконань, а сама художня діяльність, в процесі якої створюється людський естетичний світ, сама людина як істота духовна.

Починаючи з епохи Відродження формується підхід до вияв­лення естетичної сутності мистецтва. З середини XVIII століття за­кріплюється термін „витончені мистецтва", а з ним і естетичний зміст мистецтва: не утилітарність, орієнтація на прекрасне і підне­сене, естетичну насолоду. Значний вклад в осягнення естетичної специфіки мистецтва, його самоцінності внесли романтики, Кант, Гегель, Шопенгауер, М.Дессуар (поєднав естетичний та мистецтво­знавчий підходи).

Естетична природа мистецтва закріплюється в понятті худо­жнє, яке відображає те загальне, що властиве мистецтву у всіх його видах і жанрах, особливостях художньої творчості і специфіці ху­дожнього сприйняття. Також художнє виступає як міра естетичної досконалості твору через поєднання відображальної, виражальної та творчої сторін мистецтва.

Однією з найважливіших властивостей у визначенні мистецтва є його відображальна сутність. У відображенні неодмінно фіксуєть­ся процес взаємодії відображуваного об'єкта і його відбиття. Філо­софією відзначається також вторинність відбиття щодо предмета відображення, і залежність від нього. Існує дистанційність і поєдна- ність між художньою картиною і реальним світом явищ та речей. Про схожість зображення і самої реальності створено міфи і леген­ди. Як скульптор Пігмаліон оживив свою скульптуру, а до худож­ника Зевксіса прилітали птахи клювати грона намальованого вино­граду. Отже, мистецтво, піднімаючись на недосяжну височінь у зо­браженні ідеалу, мрії набирає сили у земному. І завжди виникало питання міри наслідування живої природи, схожості, або несхожос­ті. Існує можливість, або уподібнення мистецтва реальному світу,або вихід з будь-яких міметичиих систем у світ суб'єктивної фан­тазії, абстрактного формотворення.

Щодо структури художнього відображення, і дещо тотожних понять : мімезис, вираження, зображення, то в кожному з зазначе­них понять є спільним необхідна наявність першоелементу — про­образу. Міметичність — в мистецтві бере за зразок в узагальненому розумінні природу, яку воно досліджує. Навіть в мистецтві абсурду присутній міметичний принцип наслідування логіки життя.

Вираження — у цьому понятті увага більше акцентується на суб'єктивній оцінці митця і ставленні до зображуваного. Воно не обмежується лише виражальною сферою. Без вираження ідеї і сенсу факт зображення залишився б пасивною копією, яка нічого не про­мовляє і не служить засобом естетичної інформації і спілкування.

Зображення — включає в себе і наслідування, і вираження. Це образотворення нової реальності.

І мистецтво реалізується в синтезі наслідування, вираження і зображення, тут важливу роль відіграє талант, висока майстер­ність в умінні реальний чи уявний предмет, даний у відчуттях і пе­реживаннях, перевести в інший онтологічний статус буття.

Мистецтво у своїй зображувальній практиці дотримується принципу вибірковості та узагальнення одиничного і тим самим за­лишається умовним, як наявність достовірності і досвіду нашої уяви.

Відображувальна сутність мистецтва передбачає здатність ху­дожності відокремити себе з реальної системи буття в самостійну визначеність.

Образ і чуттєве споглядання у мистецтві тісно пов'язані між со­бою. Образ без чуттєвої конкретизації взагалі може не відбутися. Мистецтво доводить до свідомості істину у вигляді чуттєвого обра- зу.

Мистецтво — це тип духовної культури, що виступає як естети­чне освоєння світу в процесі художньої творчості в системі худож­ніх образів.

Художній образ − це образ мистецтва, конкретно-чуттєвий спосіб осягнення дійсності в мистецтві з позицій певного світо­гляду, цінностей та ідеалів.

Художній образ називають живою клітиною мистецтва. Худож­ній образ — це також символічний знак, що через знаково − предме­

тну форму втілює зміст культури, стає елементом культури і вияв­ляє ідеальність внутрішнього стану суб'єкта сприймання мистецтва.

Риси художнього образу:

• єдність відображення, творчості і сприйняття;

• єдність абстрактного і конкретного. В конкретних художніх, образах, персонажах по-різному виявляються і розгортаються у їх вчинках абстрактні цінності, риси, чесноти;

• єдність раціонального та емоційного. Почуття і розум тісно взаємопов'язані в процесі творення і сприйняття художніх образів;

• єдність загального та індивідуального. Індивідуальне — це оригінальність, самобутність і неповторність художнього образу, що при цьому втілює загальне, типове, характерне, яке належить до цілого класу явищ і виражає собою їх суттєві риси;

• цілісний художній образ має свою логіку розвитку;

• оригінальність.

Художній образ має різні масштаби (тропи в поезії, персонаж в романі, музична тема в симфонії, образ твору в цілому чи, навіть, цілісний образ творчості митця) і свої особливості в різних видах мистецтва (див.р. 7.3).