2.Естетика як система категорій. Сутність і струк­тура естетичних категорій

2.1.Класифікація естетичних категорій

Категорії — це поняття філософії і науки, які викорис­товують для позначення найзагальніших і найбільш суттєвих сто­рін, зв'язків і відношень відповідних явищ.

Категорії не є вродженими мислительними структурами, тому їх зміст певною мірою змінюється із зміною форм людського культуротворення. Тож вони складають систему, що історично змінюється.Багатоманітність естетичних сфер зумовлює багатоманітність категорій, що обумовило потребу їх класифікації.

Пропонуємо наступну класифікацію:

Система естетичних категорій

Прекрасне-потворне Піднесене-низьке Героїчне Трагічне Комічне		Естетичне почуття Потреба, смак Судження Естетичний ідеал
		Естетична діяль­ність
	Естетичне як уні­версальна категорія
	Художнє
Гармонія Дисгармонія Досконалість Цілісність		Мистецтво Художній образ Зміст і форма Стиль Метод Напрямок
Алегорія Метафора Символ
		Художня творчість

Естетичне − вихідна категорія естетики, оскільки, саме її сут­ність визначає специфіку предмета естетики, відображаючи загаль­не властиве всім естетичним явищам. Її зміст конкретизується через розгортання змісту інших категорій.

Існує три аспекти взаємовідносин, які дозволяють зрозуміти та розглянути багатоманітність естетичних категорій: об' єктивно-естетичне; естетична діяльність; суб'єктивно-естетичне (естетична свідомість);

2.2.Естетична діяльність та естетична свідомість: сут­ність та структура.

Естетична діяльність − доцільна діяльність по створенню есте­тичних цінностей і гармонізації світу, що виявляє і розвиває естети­чні здібності людей; діяльність за законами краси. Головною в естетичній діяльності є людина як носій естетичних здібностей, що виявляються, розвиваються і реалізуються в будь- яких видах людської життєдіяльності.

Естетична діяльність має продуктивний характер і втілюється в таких формах:

• Естетична діяльність по освоєнню природи.

• Естетична діяльність в сфері виробництва та дизайн

• Естетичні аспекти суспільних відносин і способу життя.

• Художня творчість і мистецтво.

Буття людини тісно пов'язане з предметно-практичною діяль­ністю, завдяки якій формується світ матеріальної культури. І тому суспільно-історична практика (праця) є вагомою причиною виник­нення і розвитку здатності людини до перетворення світу за зако­нами краси й формування у неї власних естетичних почуттів, смаків та ідеалів. Праця — це цілеспрямований процес, що відбувається між людиною і природою, в ході якого людина формує природу у відповідності зі своїми потребами, досвідом, уподобаннями. Вироб­лення найпростіших технологічних засобів виробництва не тільки помітно підвищило продуктивність праці, а й вивільнило час пра­цюючого для вдосконалення майстерності, для розвитку вигадки та фантазії. Орнаментування гончарних виробів, оздоблення зброї мо­заїчне і фрескове прикрашення споруд — усе це доповнювало утилі­тарну функцію естетичною, не рідко надаючи їй пріоритетного зна­чення Сам процес виробництва поєднував діяльність утилітарну і естетичну, репродуктивну і творчу.

З виникненням машинного виробництва, та з подальшим розви­тком техніки та технології докорінно змінюється сам характер пра­ці, що надає процесу виробництва суперечливого характеру: якби вилучає людину як людину з процесу діяльності і перетворює її у придаток машини.

І тому сучасне виробництво обумовлює появу таких феноменів: естетизація виробництва, яка передбачає потребу постій­ного внесення творчого елементу у трудовий процес, ліквідації од­номанітності;

Дизайн − це комплексний вид творчості, метод художнього пе­редбачення і проектування середовища людського буття, що спря­мований на задоволення матеріальних і духовних потреб людини.Дизайн − це соціально-культурне явище, в якому втілюється не лише здатність людини орієнтуватися в швидкозмінному світі, а й можливості до його регулювання через реалізацію її власної творчої свободи, сприяючи діалогу людини і світу.Функції дизайну в культурі: інструментальна; адаптивна; ре­зультативна; інтегративна. Єдність цих функцій і виявляє гуманіс­тичну спрямованість дизайну.

Розвиток дизайну, естетизація суспільного буття і потреба його теоретичного аналізу спричинили появу технічної естетики. (Термін «технічна естетика» виникає в 50-ті роки XX ст.)

Технічна естетика − це розділ естетики про закономірності ес­тетичної діяльності в сфері виробництва та естетизації всіх сфер людського буття.

Опираючись на інтеграцію різних наук, що пов'язані з вивчен­ням людини та її діяльності в технічній естетиці досліджуються на­ступні проблеми:

• природа і специфіка дизайну як виду естетичної діяльності; специфіка прояву естетичного в системі "людина-техніка- суспільство";

• особливості формотворчості в різних аспектах, що поєдну­ються в дизайні;

• співвідношення дизайну і мистецтва.

Життя людини і суспільства не обмежується однією лише пра­цею, воно різноманітне і всі його процеси підпорядковані соціалі­зації, доцільності, ціннісному виміру.

Природа як форма естетичної діяльності і предмет естетичної насолоди виявляє необхідність природи для людської життєдіяль­ності. Людина наближає природу до свого життя спочатку у формі садів і парків, надаючи їм форми, притаманної предметам культури: прямі алеї, рівні чагарники, підстрижені газони. З одного боку, сус­пільство все більше звертається до природи як джерела естетичних переживань і естетичних цінностей, з іншого — своєю діяльністю наносить непоправну шкоду природі, створюючи загрозу екологіч­ної кризи і тим самим загрозу власному існуванню. Вихід з такого протиріччя лежить на шляху до переходу від вузькоутилітарного використання природи до суто естетичного, духовного ставлення до природи як цілісності, через усвідомлення єдності і спорідненості людини і природи.

Специфіка естетичної свідомості полягає в охопленні дійсності як цілісності, як людського світу; в емоційно-чуттєво-образному переживанні світу та в ціннісно-смисловому індивідуальному став­ленні до дійсності.

Естетична свідомість виступає як цілісність естетичних почут­тів, потреб, смаків, суджень, ідеалів.Теоретичним рівнем естетичної свідомості виступає естетична наука (теорія).

Естетичне почуття − це емоційно-чуттєве переживання люди­ни викликане спогляданням естетичних цінностей.Естетичне почуття є не вродженим, а сформоване в процесі роз­витку людини та культури та виражає небайдужість людини до сві­ту, здатність людини до сприйняття і переживання світу як такого. Сфера почуттів у людини формується не лише як практичний, але й духовний зв'язок з багатоманітним світом.

Особливий вплив на розвиток естетичного почуття здійснює мистецтво. Саме художньо-мистецькі надбання розвивають здіб­ність чуттєво сприймати світ по-людськи, тобто у формах культур­но-розвиненого споглядання.

Естетичне почуття характеризується такими рисами: суб' єктивність, неутилітарність; здатність закріплювати позитивні естетичні емоції; активність.

На основі естетичних почуттів з'являються естетичні потре­би. Естетичне почуття визначає ступінь соціалізації індивіда, рівень піднесення його потреб до суто людських.

Естетична потреба − це потреба сприймати, оцінювати і ство­рювати естетичні цінності в житті і мистецтві, яка виступає осно­вою для творчого сприйняття і перетворення світу за законами кра­си, сприяє саморозвитку людини.

В естетичній потребі виділяють такі рівні: споглядальний і тво­рчий.

Естетичний смак − це здатність людини розрізняти і стало ви­значати естетичну цінність предметів і явищ дійсності та творів ми­стецтва.

Категорія естетичного смаку з'являється в європейській науці у XVII -ХУШ ст. і пов'язана з роботами ІІІ.-Л.Монтеск'є, Ф.Хатчесона, А.-Е.К. Шефтсбері, Е.Бьорка, Д.Юма. Вони ставлять питання про можливість суб'єктивної, самостійної оцінки худож­нього твору, яка ґрунтується на почутті естетичного задоволення або смаку, що здатні до сприйняття таких сторін дійсності, які не доступні розуму. Та особливе місце ця проблема займає в естетиці І.Канта. Кант вважав, що суттєвим естетичним фактором смаку є почуття задово­лення, яке супроводжує споглядання прекрасного. Тобто, почуття прекрасного лежить у підґрунті смаку. Смаку має бути притаман­ний незаінтересований характер, що і відрізняє його від утилітарно­го і морального почуттів. Ця незаінтересованість виражається в то­му, що суб'єкта цікавить не існування речі як об'єкта привласнен­ня, споживання, а почуття задоволення, що виникає при її сприй­нятті. В естетичному судженні смаку визначається не об'єкт, а суб'єкт і його почуття, безвідносно до пізнавального, корисного, практичного (морального) інтересу.

Естетичний смак — це оцінка дійсності у відповідності з естети­чними почуттями, потребами, інтересами та світоглядом людини, її ідеалами. Тому смак є чинником естетичного вибору людини, регу­лятором естетичної діяльності і сприйняття.

Естетичний смак, як виявлення активності естетичного світо- відношення, втілює властиві естетичній свідомості діалектичні су­перечності:

• суспільного та індивідуального (формуючись на основі су- спільно-історичного досвіду людства, смак виступає як неповторно- індивідуальний смак конкретної особи);

• раціонального і чуттєвого (розуміння оцінюваних предме­тів і явищ виражається в смаку в безпосередній емоційній реакції "подобається − не подобається");

• ідеального та почуттєвого (поєднання загальності ідеалу та особливості почуттів).

Естетичний смак проявляється і через художній смак, який формується у зв'язку з світом мистецтва, і визначається знанням іс­торії мистецтв, знайомством з творами мистецтва, художньою кри­тикою тощо.

Деформація смаку виникає як порушення єдності чуттєвого і раціонального, індивідуального та загальнолюдського, сталого та динамічного.

Естетичний смак тісно пов'язаний з естетичним ідеалом, як за- гальнозначущим еталоном почуттєвих уподобань людей, що вини­кає через конкуренцію різноманітних смаків з точки зору здатності відобразити естетичне. Про естетичний ідеал людини можна судити за її судженнями смаку, а розвинений естетичний смак, в значній мірі, обумовлений ідеалом.

Естетичний ідеал − історично зумовлений образ естетичної до­сконалості, конкретно-чуттєве уявлення про прекрасне в його най­вищому вияві. Виступає смисловою домінантою, що організовує структуру естетичної свідомості, характер та спрямованість естети­чної діяльності.

Самостійного значення поняття ідеал набуває в естетиці класи­цизму, де його тлумачення тісно пов'язане з вченням про насліду­вання. Естетика класицизму модернізувала античне вчення про на­слідування: мистецтво повинно не тільки відтворювати, наслідувати природу, а покращувати, ідеалізувати її. Відповідно до цієї концеп­

ції розширюються межі мистецтва, бо художник може створювати одухотворені образи, що не мають аналогу в природі. В естетичному ідеалі поєднується індивідуальне і загальне, пі­знання дійсного і передбачення майбутнього. Зміст ідеалу сприй­мається в чуттєвій формі і переживається як особисто значуще, що дає можливість через індивідуальні уявлення про досконале, есте­тичний смак піднятися до загальнолюдських естетичних цінностей. Ідеал мобілізує людську енергію, почуття і волю, вказуючи тен­денції майбутнього, напрямки діяльності. Ідеал виступає як прооб­раз, певний орієнтир, зразок, модель поведінки або системи ціннос­тей.

Естетична свідомість на певному етапі свого розвитку вимагає наукового аналізу естетичної діяльності і мистецтва, що породжує сукупність естетичних поглядів і теорій.

Можливість теоретичного дослідження здійснюється як через емпіричний підхід до об'єкта вивчення, створюючи мистецтвознав­ство і теорію мистецтва, так і через теоретичний підхід, що витікає з дослідження абстрактних ідей прекрасного, чуттєвого, художнього, на основі якого виникає філософія прекрасного, філософія мистецт­ва, а потім і естетика як окрема наукова дисципліна.

Естетичні погляди і теорії, що опиралися на виявлення законо­мірностей мистецтва, в своєму розвитку пройшли три послідовні фази: 1)канонічну; 2)нормативну; 3)загальнотеоретичну.

Канонічна — виникає в Греції і виражається у створенні сукуп­ності художніх зразків (на основі художнього досвіду) як певного закону, що вимагає наслідування. Відомий грецький скульптор По- ліктет створив статую "Канон", й став людиною, яка "з твору мис­тецтва зробила його теорію".

Нормативна — виробляє норми, які є загальними вимогами до мистецтва, які забезпечують йому художність, тобто якість, яка дає право віднести ці твори до мистецтва. Розробляється у класицизмі ("Поетичне мистецтво" Н. Буало).

Загальнотеоретична — охоплює весь естетичний досвід та його сутність і вимагає вироблення відповідного теоретичного апарату. Наявність загальнотеоретичних закономірностей щодо мистецт­ва дає змогу здійснювати оцінку художніх творів з позицій загально значимих вимог. При цьому не задаються ні канонічні, ні нормати­вні, ні стилістичні параметри, творчості, а навпаки, вони вільно обираються самим художником.

Естетичні погляди і теорії формують художній по­гляд і пов'язану з ним систему теоретичної художньої освіти, інсти­тут художньої критики і систему естетичного виховання.