1.4.Спілкування як царина людської моральності

Морального значення будь-яка людська дія або вчинок можуть набути тільки в контексті певних стосунків між людьми, тобто в контексті спілкування.

Представниками філософії діалогу вважають: Ф.Розенцвейга, М.Бубера, Є.Левінаса. У слов'янському регіоні ці ідеї розвивав Бахтін (ХІХ-ХХ ст.), який вважає, що бути, означає бути лише для іншого, а тому "Я" не може існувати без "Ти".

У широкому вжитку спілкування і комунікація виступають як синоніми, але у вузькому розумінні комунікація — це є суто інфор­маційним процесом, тобто переданням тих чи інших повідомлень. ( піл кування ж здатне набувати практично-матеріального і духовно­го- цінніснолюдського характеру. Комунікація означає інформаційний зв'язок суб'єкта-передавача з будь-ким (людиною, твариною, машиною), хто є приймачем повід­омлення, здатний його прийняти, діяти відповідно до нього.

В спілкуванні не просто передаються інформація, а циркулює між партнерами, метою яких є пошук певної спільної позиції, спі­льної системи цінностей. В справжньому спілкуванні кожен з його учасників звертається до свого партнера як до даного суб'єкта, єди­ного і неповторного співбесідника і саме спілкування, а не комуні­кація здатна поєднувати людей у реальну спільність.

Діалог, безперечно ближчий до спілкування і є його істотним рі­зновидом. Діалог − зустріч двох смислів, двох розумових позицій, котрі цілком можуть співіснувати і взаємовідображуватись у свідо­мості лише одного суб'єкта. Тому зустріч двох я, двох неповторних суб'єктів виходить далеко за межі діалогу. Може існувати спілку­вання без слів, яке є ні діалогом ні комунікацією, але при цьому може бути змістовним і морально-насиченим.

Людина спілкується з представниками світу природи, з релігій­ними святинями, пам'ятниками історії і культури. Досить вагомим у спілкуванні є доброчесність. Важливо, щоб у спілкуванні його уча­сники дотримувались загальних норм моралі, втілювали відповідні етичні цінності, вносили в свої взаємини засади культури. Інколи вступ до спілкування стає святом, радістю. Іноді ми змушуємо себе прислухатися до тієї чи іншої людини, вступаючи з нею в контакт, або проходимо повз.

Вкорінена в цілісному існуванні людини здатність до спілкуван­ня, до прийняття у свій внутрішній світ надлишкових цінностей і смислів інших я, буття загалом і до відповідної цьому перебудови власної суб'єктивності називається відкритістю.

Навпаки, відсутність такої здатності, виключна зосередженість на внутрішніх цінностях і проблемах у своєму життєвому аспекті постає як замкненість.

Головне багатство діалогу — його творчий потенціал.

Монологізм − коли існує лише одна логіка, один смисл, один го­їте його власний.

Моральними передумовами людського спілкування є: повага; співчуття; милосердя; любов.

Повага − таке ставлення до людини, що реалізує на практиці (в певних діях, поведінкових актах) визнання людської гідності. Повага як практична реалізація визначення людської гідності знаходить доповнення в пошані, що реалізує визнання особистих: чеснот індивіда та його належність до певних спільнот.

Співчуття — це здатність поділяти радість чи тугу, пристрасть! або стаждання, захоплюватися успіхами. Тобто здатність реагувати з приводу власних невдач, але й щиро радіти досягненням інших.

Милосердя — діяльне прагнення допомогти кожному хто має по­требу.

Має відмінність від співчуття. Якщо співчуття пов'язане з тим, що особа переймається турботами і стражданнями інших, розчиня­ючи в них власне я, то милосердя, навпаки, передбачає чітко окрес­леного суб'єкта, який керуючись моральними прагненнями, чинить добро тим, кого усвідомлює як інших, від'ємних від себе − хоча і не без сердечної схильності до них.Це діяльна допомога іншому.

Любов − любов є відповідальність я за ти (Бубер)

В релігії «як жертовна вона до повної самовіддачі». Тобто існу­ють: любов-утіха і любов-самопожертва; любов-пристрасть і лю- бов-інтерес; любов-небесна і любов-земна.Існує любов подружня, дочірня або синівська, любов до спільно­ти, до особи, ідеї або системи цінності.

Типологія любові зафіксована давньогрецькою мовою.

Ерос − любов-захват, любов-закоханість, стихійна й пристрасна самовіддача заради когось.

Філія − любов-приязнь, любов-дружба, що зумовлена як соціа­льними стосунками, так і особистим вибором людини.

Сторге — любов-прихильність, особливо в родинних зв'язках.

Агапе − жертовна і вибачлива любов, що сходить до ближнього і сповнення жалю до нього (смирення; прагнення всіх простити і утішити). Саме в такій любові вбачається сутність Бога. Сенс любо­ві − пошук і віднайдення людиною жаданої цілісності − тілесної, духовної.