Спадкові хвороби обміну ліпідів

Розрізняють дві групи хвороб ліпідного обміну:

1. Гіперліпідемії – характеризуються підвищенням вмісту ліпідів у сироватці крові.

2. Ліпідози – характеризуються внутрішньоклітинним накопиченням ліпідів (амавротична ідіо­тія, хвороби Німана-Піка, Гоше, Фабрі) або порушенням метаболізму ліпідів (лейкодистрофії).

Гіперліпідемія має 5 форм:

1. Сімейна гіперхілонікронемія – розвивається внаслідок дефіциту ліпопротеїнліпази. Зростає відсоток холестерину та тригліцеридів крові. Збільшуються печінка і селезінка, болі в животі, на шкірі ксантоми з запальною реакцією, які залишають пігментні плями. Успадкування – аутосомно-рецесивне.

2. Сімейна гіперхолестеринемія – високий вміст холестерину та фосфоліпідів у крові. Атеро­скле­роз, ін­фар­кт міокарда в молодому віці. Ксантоми шкіри та сухожилків. Неповно-домінантний тип успадкування. У гомозигот – прояви в ранньому віці (до 20 років).

3. Сімейна гіперхолестеринемія і гіпертригліцеридемія – характеризується підвищеним вміс­том у крові β-ліпопротеїнів, холестерину та тригліцеридів. Провокується ця форма прийомом ву­гле­водів. Ранній атеро­скле­роз, коронарна недостатність, ксантоматоз. Можливий цукровий діабет.

4. Ендогенна гіперліпідемія – підвищений вміст у крові пре-β-ліпопротеїнів. Атеросклероз, ксан­то­матоз.

5. Змішана гіперліпідемія – поєднує ознаки першої та четвертої форм гіперліпідемій. Прояв­ляє­ть­ся хво­ро­ба в зрілому віці збільшенням печінки, селезінки, ксантозом та абдомінальними кри­зами.

Хвороба Німанна-Піка

Хвороба Німанна-Піка – це захворювання, зумовлене спадковим порушенням обміну ліпідів (сфінго­фос­­фоліпідів), при якому відбувається нагромадження сфінго­мієліну в печінці, головному мозку, селезінці, наднирниках, нирках, лімфатичних вуз­лах, шкірі і мононуклеарних клітинах крові. Це спадкове захво­рю­ван­ня з автосомно-рецесивним типом успадкування. Частота захворю­вання хлопчиків і дівчаток однакова. Па­то­генез його пов'язаний з недостатністю у тканинах сфін­гомієлінази – кислої лізосомної гідролази, що здійс­нює гідролітичне розщеплення сфінгомієліну.

Клінічна картина проявляється в грудному віці, переважно в першому півріччі. Початковими симпто­ма­ми є відмова дитини від їжі і періодичне блювання. Потім настає різке зниження маси з розвитком гіпо­тро­фії, відзначається затримка психофізичного розвитку. Поступово збільшуються розміри печінки і селезінки, при пальпації вони щільні, із гладенькою поверхнею, безболісні; піз­ні­­ше розвивається асцит. Шкірні покри­ви мають восковий відтінок з ділянками посиленої пігмен­та­ції. Відмічаються ураження нервової системи. Надалі розвивається гіпотонія м'язів, ідіотія, слі­пота, глухота, виражене різке відставання дитини в пси­хіч­но­му розвитку, в багатьох хворих – атрофія зорового нерва. Захворювання може супроводжуватися пере­важ­ним ураженням нервової системи, печінки, селезінки.

Специфічне лікування не розроблене. Прогноз несприятливий. Захворювання швидко призво­дить до вис­наження і летального результату. Виживання пізніше п'ятирічного віку вкрай рідкісне.

Можлива пренатальна діагностика за допомогою дослідження клітин амніотичної рідини.

Хвороба Тея-Сакса

Хвороба Тея-Сакса (амавротична ідіотія) належить до групи внутрішньоклі­тинних ліпідозів. Це зах­во­рю­вання з автосомно-рецесивним типом успадкування. Відмічається збільшення в мозку гліколіпіду – ган­гліо­зиду та гангліозидів у печінці й селезінці, що свідчить про генералізовані по­ру­шення обміну гангліо­зи­дів. Гістологічно проявляється картина генералізованого розпаду ган­гліоз­них клітин нервової системи. Хво­ро­ба починається у віці 4-6 місяців. Часто це захворювання носить сімейний характер. У хворих на амавра­тич­ну ідіотію рано виявляється зниження зору. Ди­тина не може фіксувати погляд, не стежить за іграшками. Досить рано на очному дні виявляється симптом "вишневої кісточки" – вишнево-червона цятка в макулярній ділянці, заокруглена сіру­ва­то-білим кільцем. Згодом розвивається атрофія зорових нервів і повна сліпота. Зникають орієнту­ва­льні й захисні реакції, порушення призводять до повної нерухомості. При хворобі Тея-Сакса спос­терігається симптом підвищеної реакції на звукові подразники – діти різко здригаються від звичайного звуку, можуть відмічатися судоми. Смерть настає в середньому через 1-2 роки від по-чат­ку зах­во­рювання.

Специфічне лікування амавротичної ідіотії не розроблено. Можливе встановлення гетерози­гот­ного но­сія мутантного гена в батьків хворих. У випадку вагітності жінки, гетерозиготної за геном амавротичної іді­о­тії Тея-Сакса, доцільне дослідження гексоамінідази-А в амніотичній ріди­ні, отриманої на 18-20-й тиждень вагітності. При значному зниженні гексоамінідази-А показане штучне переривання вагітності.