Бароко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живопису, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку 16 — кінця 18 ст. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, йому спадкує Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму.
Маньєри́зм (італ. manierismo — від maniera — «манера», «стиль», буквально — примхливість, химерність, штучність) — течія в європейському мистецтві таархітектурі 16 століття, що відобразила кризу гуманістичної культури Відродження. Характеризується втратою ренесансної гармонії між тілесним і духовним,природою та людиною. Деякі дослідники (особливо літературознавці) не схильні вважати маньєризм самостійним стилем і вбачають у ньому ранню фазу бароко.
(Фонтан аква Феліче в Римі на замовлення папи римського Сикста V арх. Доменіко Фонтана (1543-1607))
Джерела архітектури бароко
Коріння бароко йде з архітектури Розвиненого Відродження Риму. Адже перший дійсно великий і величний архітектурний ансамбль створив в Ватикані Браманте (1444—1514). Це двір Бельведер завдовжки 300 метрів, що був побудований в єдиному стилі при збереженні різних функцій будівель (Бельведер з античними скульптурами, регулярний сад, Ватиканська бібліотека і театр просто неба). Але всі форми архітектури досить спокійні, врівноважені, це ще не бароко.
Ідею Браманте по створенню ансамблю з декількох будівель підхопив Віньола (1507—1573). Він не мав потужних можливостей Браманте в використанні багатьох будматеріалів і площ. Тому його ансамбль вілли Джуліа для папи римського Юлія ІІІ (понтифік у 1550—1555 роках) невеликих розмірів. Але віллі притаманні вже всі риси бароко-єдиний ансамбль з павільйонами, садом, фонтаном, німфеєм, сходами різних типів, що пов'язують тераси різного рівня. Вілла ще сильно відокремлена від навколишнього середовища, замкнена на собі, як більшість будівель Відродження, а її архітектура теж врівноважена, як і більшість споруд доби Відродження.
Напруженість, велетенські розміри, нервовість і емоційну насиченість архітектурі прищепить Мікеланджело. Саме в творах Віньоли та пізнього Мікеланджело дослідники (в тому числі В. Є. Биков) вбачають витоки архітектури бароко.
ОСНОВНІ РИСИ АРХІТЕКТУРИ БАРОКО - у церквах - широкі нефи, іноді овальної форми - часткова або свідома неповнота архітектурних елементів - ефектне використання світла, або сильних контрастів світла і тіні (наприклад, як у церкві Вельтенбурга в Німеччині) або рівномірне освітлення за допомогою кількох вікон (наприклад, як в абатстві святого Мартіна поблизу Штутгарту) - розкішне використання кольорів і орнаментів (фігур з дерева (часто позолочених), гіпсу або штукатурки, штучного мармуру або обробки) - великомасштабні стелі вкриті фресками - зовнішній фасад часто характеризується ефектним центральним виступом - інтер'єр являє собою місце для живопису, скульптури і ліпнина - ілюзорні ефекти, такі як оптичні ілюзії, поява тривимірних об’єктів, а також змішання живопису та архітектурі - грушоподібні купола в баварському, чеського, польського та українського бароко
(Архітектор Віньола, перший двір вілли Джулія в Римі)
Маньєризм і бароко
Свій внесок в архітектуру бароко зробив і маньєризм. Попри всі недоліки і примхи, майстри маньєризму підхопили естафету інтелектуальних пошуків, високої ерудиції, віртуозної майстерності, науковості і передали її архітекторам італійського Ранішнього бароко (Джакомо делла Порта, Доменіко Фонтана, Карло Мадерно).
Саме в цей час (за потребами суспільства) виникають типи величного міського палацу, барокового монастиря, заміської вілли з палацом і бароковим садом. Фасад церкви Il Gesù в Римі (арх. Джакомо делла Порта, 1573—1584 рр.) став зразком для будівництва багатьох церков як в Італії, так і далеко за її межами ( Париж , Гродно, Львів, Олика та ін.)
Від маньєризму - бароко успадкувало також потяг до незвичного, дивовижного, вражаючого. Особливо це відбилося в ландшафтній архітектурі, садах і парках бароко(велетенська скульптура або велетенська ж гротескова маска, театр просто неба, незвична будівля з екзотичними деталями тощо). Ще більшим потягом до незвичного означені колекції — гравюр, мінералів, закордонних рослин (і оранжереї для них), створення кабінетів курйозів з першими музейними збірками.
(Сад монстрів у містечку Бомарцо, доба маньєризму, Італія)