Класифікація факторингу
1. Залежно від того, чи повідомляються дебітори клієнта про перевідступлення ним прав вимоги боргу, факторинг може бути:
конвенційним (відкритим) – дебіторам клієнта повідомляється про укладення договору факторингу і пропонується здійснювати платежі безпосередньо фактору.
конфіденційним (закритим – не передбачає повідомлення дебіторів, ніхто з них не знає про перевідступлення постачальником прав вимоги боргу, і тому кошти переказуються постачальнику, який розраховується з фактором самостійно.
2. Залежно від характеру взаємовідносин між фактором і постачальником, що складаються у разі відмови покупця від оплати боргових вимог:
факторинг з правом регресу – постачальник несе ризики за борговими вимогами, які придбав у нього фактор. Тобто факторинг з правом регресу дозволяє фактору повернути постачальникові неоплачені покупцем боргові вимоги і вимагати від нього повернення грошових коштів фактору.
факторинг без права регресу – фактор бере на себе ризик щодо одержання грошових коштів від покупців.
3. За набором послуг, що включає факторинг:
з повним набором послуг – надання постачальнику, крім суто факторингових послуг, також низки інших: аудиторських, юридичних, управління заборгованістю за наданими кредитами тощо;
з частковим набором послуг передбачає оплату фактором лише рахунків-фактур постачальника.
4. Залежно від порядку оплати боргових вимог:
факторинг з попередньою оплатою, що передбачає негайну оплату розрахункових документів постачальника, як тільки їх буде надано фактору. Фактично фактор здійснює кредитування постачальника;
факторинг без попередньої оплати означає, що фактор зобов’язується оплатити передані йому постачальником розрахункові документи на визначену, зафіксовану у договорі дату, як правило в день оплати документів боржниками. Оскільки зафіксований у договорі строк – це середня величина, то цілком нормально, що окремі покупці здійснять платіж раніше обумовленого терміну, а інші – пізніше. Перевага для постачальника полягає в тому, що він знає точну дату одержання коштів і тому може відповідно планувати свою діяльність.
5. Залежно від кількості факторів операції:
прямий факторинг – один фактор, як правило фактор з експорту в країні експортера (продавця), з яким експортер укладає угоду про факторинг. Використовується, якщо експортер та імпортер географічно близькі; при угодах з перевіреними покупцями, які показали себе як добросовісні платники.
непрямий факторинг – два фактора, а саме: фактор з експорту і фактор з імпорту в країні імпортера (покупця).
Особливості непрямого факторингу полягають у наступному:
1. Імпортер здійснює платіж фактору з імпорту в своїй країні.
2. Фактор з імпорту платить фактору з експорту в країні продавця, а останній надає зумовлені суми експортеру.
3. Між експортером і фактором з імпорту не існує договірних відносин.
4. Фактори з імпорту допомагають факторам з експорту отримувати інформацію про існуючий або потенційний дебітора у своїй країні, забезпечувати страхування ризику неплатежу іноземного дебітора, стягувати дебіторські заборгованості і т.д.
Загальна схема організації факторингової операції може бути представлена у наступному вигляді (рис. 1).
Рисунок 1 – Загальна схема організації операції факторингу
1. Поставка продавцем товару покупцю на умовах відстрочки платежу.
2. Уступка продавцем права вимоги по боргу на користь банку-фактора.
3. Виплата дострокового платежу (до 90% від суми поставленого товару) відразу після поставки.
4. Оплата покупця за поставлений товар банку-фактору.
5. Виплата залишку коштів (від 10%, після оплати покупцем) за мінусом процентів, комісії та інших витрат.
Форфейтинг – фінансування форфейтером (банком) міжнародної торгівлі шляхом обліку векселів, виданих імпортером за надані роботи та послуги експортеру без права регресу, тобто покупець векселя бере на себе весь ризик неплатежу і не може пред'явити претензії попередньому власнику.
Фактично форфейтер (комерційний банк або спеціалізована компанія) бере на себе такі ризики, як ризик неплатежу, ризик переказування коштів, валютний, процентний ризик та ін.
Удаючись до форфейтингу, експортер отримує можливість додатково мобілізувати кошти та скоротити дебіторську заборгованість. Звернення експортера до форфейтера відбувається, зокрема, в таких випадках:
власне фінансове становище експортера не дає йому змоги надовго вилучати власні кошти зі свого обороту;
імпортер, тобто зовнішньоторговельний контрагент експортера, недостатньо кредитоспроможний;
експортеру не вдається отримати першокласну гарантію.
Здійснюючи придбання боргових вимог, форфейтер може зберігати їх у себе, в цьому разі витрачені ним грошові кошти можна вважати інвестиціями. Якщо форфейтер не бажає тримати свої кошти в такій формі, він може продати ці інвестиції іншій особі, котра також стає форфейтером. Унаслідок такого наступного перепродажу боргів виникає вторинний форфейтинговий ринок.
Форфейтингу властиві такі характерні ознаки:
взаємозв’язок із зовнішньоторговельними операціями;
договори форфейтингу укладаються переважно у вільноконвертованих валютах;
основними документами, що застосовуються при здійсненні форфейтингових операцій, є векселі – прості та переказні;
кредитування експортера здійснюється шляхом купівлі векселів на дисконтній основі;
кредитування здійснюється на середньостроковій основі, як правило, на строк від шести місяців до п’яти років, а в деяких випадках – до семи років;
здебільшого форфейтинг пов’язаний з реалізацією машин, обладнання та інших товарів інвестиційного призначення.
Загальна схема організації форфейтингу має такий вигляд (рис. 2).
Рисунок 2 – Схема форфейтингу
1 – між експортером та імпортером укладається угода з установленим терміном платежу;
2 – експортер звертається у форфет-компанію, яка визначає умови операції;
3 – імпортер виписує комерційний вексель і авалює його;
4 – векселі, що індосовані банком країни імпортера, відсилаються експортеру;
5 – експортер індосує векселі і продає їх форфейтеру на первинному ринку документів без права регресу;
6 – експортер отримує валютну виручку;
7 – форфейтер індосує векселі і перепродає їх на вторинному ринку, що представлений спеціалізованими фінансовими установами з форфейтування в Цюріху, Люксембурзі, Лондоні, Парижі й т.п.;
8 – форфейтер подає імпортеру вексель до оплати;
9 – імпортер через свій банк оплачує наданий вексель в обумовлений строк.
Удаючись до форфейтингу, експортер має такі переваги:
можливість одержання грошових коштів відразу після відвантаження продукції або надання послуг, що поліпшує ліквідність експортера;
при купівлі векселів застосовується фіксована облікова ставка, тобто дисконт є визначеною сумою і протягом усього строку кредитування не змінюється, незважаючи на зміну ставок на ринку капіталів;
відсутність ризиків, оскільки експортер продає боргові вимоги форфейтеру на безповоротній основі, тобто без права регресу;
відсутність витрат часу та коштів на управління боргом або на організацію його погашення;
простота документації та оперативність її оформлення;
робить зайвим експортне страхування.
До недоліків форфейтингу, з погляду експортера, можна віднести:
його високу вартість;
вірогідність того, що експортер може не знайти гаранта або аваліста, який би задовольняв форфейтера;
необхідність підготувати документи у такий спосіб, щоб на експортера не було регресу у разі банкрутства гаранта або аваліста, а також необхідність знати законодавство країни імпортера.
Здійснення форфейтингових операцій дає форфейтеру такі переваги:
простота та оперативність в оформленні документації;
вища маржа, ніж при кредитуванні;
можливість реалізації куплених активів на вторинному ринку.
До недоліків форфейтингу для форфейтера належать:
відсутність права регресу у разі несплати боргу;
необхідність знання законодавства країни імпортера;
необхідність нести ризики до погашення векселів;
відповідальність за перевірку кредитоспроможності гаранта або аваліста.
Проектне фінансування – це форма здійснення інвестицій, за якої сам проект є способом обслуговування боргових зобов'язань. Головна відмінна риса проектного фінансування полягає в тому, що джерелом погашення кредиту в рамках структури його фінансування є тільки доходи, які генеруються самим проектом, тоді як при комерційних та інвестиційних кредитах джерелом погашення кредиту, як правило, є поточна діяльність позичальника.
Порівняно з традиційним банківським кредитуванням проектне фінансування має такі особливості:
1. У схемах проектного фінансування в ролі фінансових учасників реалізації інвестиційного проекту можуть бути не тільки комерційні банки, але й інвестиційні банки, інвестиційні фонди і компанії, пенсійні фонди та інші інституціональні інвестори, лізингові компанії та інші фінансові, кредитні та інвестиційні інститути.
2. Переважаючою тенденцією розвитку проектного фінансування в промислово розвинених країнах є використання всієї гами джерел і методів фінансування інвестиційних проектів: банківських кредитів, емісій акцій, пайових внесків, фірмових кредитів, облігаційних позик, фінансового лізингу, власних коштів компаній (амортизаційних фондів та нерозподіленого прибутку). В окремих випадках можуть використовуватися також державні кошти (іноді у вигляді державних кредитів і субсидій, але частіше в завуальованій формі – у вигляді гарантій і податкових пільг).
3. Проектне фінансування є інструментом активного зрощування банківської і промислової сфер.
4. У схемах проектного фінансування без регресу і з обмеженим регресом на позичальника особлива увага приділяється питанням виявлення, оцінки та зниження ризиків при реалізації інвестиційних проектів.
5. З метою реалізації інвестиційного проекту спонсорами (ініціаторами) створюється проектна компанія, наявність якої є однією з найважливіших ознак проектного фінансування. Створення проектної компанії значною мірою зумовлено тим, що одержаний кредит відображається на балансі цієї компанії, а не на балансі спонсорів, які не хотіли б таким чином погіршувати свій фінансовий стан. Такий метод кредитування маю назву “поза балансом”.
6. Використання проектного фінансування у зв’язку з тим, що воно пов’язане з підвищеними ризиками для кредитора, потребує достовірного оцінювання запасу міцності проекту.
Переваги проектного фінансування порівняно з іншими формами фінансування полягають у тому, що така форма фінансування інвестиційних проектів дозволяє:
Переваги застосування проектного фінансування для позичальника:
можливість отримати у кредит значні суми;
розподіл ризику за проектом, що фінансується між усіма учасниками проекту;
кредитування відбувається на тривалий термін;
погашення кредиту відбувається не за рахунок власних оборотних коштів позичальника, а за рахунок доходів, генерованих проектом.
Недоліки застосування проектного фінансування для позичальника:
підвищений процент за кредитом у зв’язку із ризиками, а також додаткові комісійні за оцінку проекту, комісію за організацію банківського синдикату тощо);
високі витрати на перед проектні роботи: підготовка техніко-економічного обґрунтування, поглиблені маркетингові дослідження тощо;
тривалий часовий лаг від подачі заявки до банку на отриманні проектного фінансування, що пов’язано з ретельною оцінкою проекту з боку банку і великим обсягом робіт щодо синдикованого кредитування;
жорсткий контроль за діяльністю позичальника (фінансовий, виробничий, комерційний контроль);
виникає ризик втрати позичальником своєї незалежності (при конвертації боргу в акції).