3.Тенденції цивілізаційного розвитку людства.

Один з можливих сценаріїв розвитку людства передбачає співіснування шести чи семи цивілізацій, які стверджують себе як самостійні центри розвитку світу. Цивілізація – (от лат. Civilis - громадянський, державний, суспільний) – термін, який започаткував французький просвітник Мірабо у 1756р. Цивілізація – це певна стадія у розвитку людства, соціокультурна спільнота, яка формується та існує на підставі матеріальних, духовних, інтелектуальних і релігійних цінностей, а також впливає у конкретний відрізок часу на свідомість і поведінку людей.

В концепції цивілізації використовуються наступні функціональні та взаємопов’язані критерії:

1.Наявність письменності і засобів її збереження.

2.Релігія або поєднання релігійної системи та морально-філософського вчення. Кожна цивілізації має певний мінімум етнічних цінностей.

3. Розвинута та освічена еліта, яка здатна генерувати ідеї, спрямовані на розвиток цивілізації.

4.Наявність «високого мистецтва» на противагу народному або так званої «масової культури».

5.Розвинута система економічних відносин. у тому числі досконала межа обміну товарів і послуг.

6.Поява і розвиток різноманітних систем часу. Ретроспективне і перспективне сприйняття часу.

7.Наявність політичної структури керівництва.

8.Розвинута і цілісна багаторівнева система семіотичних кодів і змісту.

Із закінченням битви ідеологій у політичному і соціальному житті стали виявляти фундаментальні протилежності цінностей основних сучасних цивілізацій – західної, латиноамериканської, ісламської, індуїстської, китайської, японської, західноєвропейської, східно-православної. Всупереч глобалізації та інтеграції в сучасних засобах масової комунікації все більше актуалізуються проблема відмінностей між цивілізаціями. Світові цивілізації перетворяться на основний елемент міжнародних відносин. Найбільш небезпека дезінтеграції загрожуватиме країнам, де живуть представники різних цивілізацій. У ХХІ ст. західна цивілізація ще довго зберігатиме свою першість, але втратить всемогутність кількість населення в зоні контролю західної цивілізації зменшиться з 11 % в 2000 р. до 10 % 2025 р. (менш чисельності китайської, індуїстської та ісламської цивілізацій). Уже в 2015 р. частина Заходу в світовому валовому продукті складатиме приблизно 30 % проти 48,8 % у 2000 р. Різко зросте кількість населення в зоні контролю ісламської, індуїстської, китайської цивілізацій. Китай до 2025 р. стане першою державою світу загального виробництва валового продукту, а Індія до 2015-2020 р. буде найбільш населеною державою світу. Особливо істотним для долі світу буде конфлікт між західною та ісламської цивілізаціями. Якщо зростання могутності та політика Китаю загрожуватиме Америці, Європі, Росії та Індії, то передбачається їх зближення проти коаліції Китаю, Японії та ісламського світу. Найбільш небезпечним періодом між цивілізаційного протиборства західні дослідники вважають 2026-2050 рр.

Погляди на проблему співіснування цивілізацій змінюються досить швидко і достатньо радикально. Згадаємо, що ще в 90-х роках ХХ ст. переважали оптимістичні концепції розвитку світу в ХХ ст. Це було наслідком розпаду СРСР, соціалістичної співдружності, закінчення „холодної війни”. Американський дослідник Ф. Фукуяма в праці „Кінець історії” (1992) висунув ідею про те, що з крахом соціалізму в ряді держав зникли фактори (колективізм, тоталітаризм, авторитаризм), які пригнічували людину. Ліберальна демократія, що відповідає віковічним прагненням людини до „визначення” і „поцінування”, остаточно перемогла у світовому масштабі. Звідси Ф. Фукуяма робив висновок: оскільки людина отримала те, до чого споконвіку прагнула, концептуально історія завершується ХХІ тріумфу демократії.

Але дуже скоро з’ясувалось, що перемога ліберальної демократії не є таким незаперечним фактом. Її переваги над авторитаризмом доведені політичною практикою, але це не означає, що вона є найкращою формою правління для всіх. Для мільйонів жителів держав, що виникали на території колишнього СРСР, які голосують на виборах за комуністів, демократія означає владу не багатьох багатих. Для населення „країн-тигрів” у Південно-Східній Азії, де стрімке економічне зростання поєднується з авторитарним жорстким порядком, безпекою та традиційною, „демократія” означає „анархію”. Поширення демократії не може бути приводом до проголошення безконфліктного розвитку у світі ХХІ століття. Більш того, в основних прогностичних сценаріях на наступні 30-50 років передбачаються масштабні конфлікти аж до світових воєн. Особливої уваги заслуговують шість наступних прогнозів:

1. Дж. Модельські й В.Томпсон вважають, що основою виникнення конфліктів у ХХІ ст. стане суперництво за земний простір і природні ресурси. Особливу вперту протидію викличуть імперські амбіції світової держави-лідера. Геополітичне піднесення Китаю буде причиною найбільшої світової політичної кризи .

2. Дж. Аррічі вважає, що конфлікти виникнуть перш за все через занепад світових лідерів. Початок такого занепаду спричинить хаос у світовій торгівлі, на світових фондових біржах, викличе деградацію виробництва, наслідком чого буде загострення міжнародних відносин, конкурентної боротьби, що загрожує силовими конфліктами у 2030-2040 рр. .

3. Дж. Голдстайн стверджує, що майбутній світовий конфлікт буде обумовлений швидким економічним розвитком, що призведе до загострення боротьби за природні, невідновлюванні ресурси та земельні простори. В умовах загального економічного піднесення між провідними країнами виникне конфлікт приблизно в 2030 р.

4. К. Волтс передбачає посилення протиборства США з усім іншим світом в умовах зростаючої багатополярності. Стримуючим фактором виступатиме володіння ядерною зброєю, страх перед її застосуванням. Кінцевий конфлікт виникне через те, що існуюча система міжнародних організацій та інші елементи сучасного міжнародного політичного менеджменту є неадекватними проблемами, які існують у світі.

5. У. Валлерстайн передбачає виникнення конфліктів у зв’язку з закінченням тривалого періоду економічного росту на початку ХХІ ст. США не погодяться із своїм відносним послабленням, що призведе до протиборства Сполучених Штатів і об’єднаної Європи аж до тотального катаклізму.

6. Х. Гантінгтон вважає, що у ХХІ ст. глобальна війна за участю основних світових цивілізацій малоймовірна, але не виключена. Така війна може виникнути по лінії розкладу між групами країн, які належать до різних цивілізацій, причому швидше за все однією з воюючих сторін будуть мусульмани, а іншою – не мусульмани. Причиною дестабілізації світу у ХХІ ст. Х. Гантінгтон вважає піднесення Китаю і зростання самовпевненості цього „найбільшого гравця в історії людства”. Щоб уникнути в майбутньому великих між цивілізаційних воєн, серцевинні держави (ті, які є центрами цивілізацій) повинні утримуватись від втручання в конфлікти в середині інших цивілізацій. Їм слід виступати посередниками у врегулюванні між цивілізаційних конфліктів.

Для сучасної України вирішальне значення набуває її цивілізаційний вибір. Ця проблема для України знову стала актуальною з початку 90-х рр.. ХХ ст. у зв’язку з розпадом СРСР, трансформацією політичних і соціально-економічних систем країн Східної Європи, новими політичними реаліями у світі, глобалізацію усіх сфер життя.

Перший досвід розв’язання подібної проблеми в історії України пов'язаний з вибором великого князя Володимира Святославича християнської віри для Київської Русі. І в минулому, і наразі це була і є проблема цивілізаційного вибору, вибору одвічного, стратегічного, визначального. Проблема такого масштабу складна, багатоаспектна і має політичні, економічні, історичні, екологічні, соціальні виміри. Їх розв’язання лежить на перехресті інтересів багатьох країн і народів Сходу і Заходу, Півдня і Півночі.

До початку ХХ ст. в європейській ментальності поняття цивілізації застосовувалось для позначення особливостей розвитку європейського суспільства, протиставлення всьому неєвропейському. Після двох світових війн Західна Європа позбавилась претензій на звання єдиної у світі цивілізації. Поступово в ментальності європейця вимальовується мультиплікативна картина світових цивілізацій. Значний вклад в розвиток теорії цивілізацій внесли М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі та ін.

Сучасність трактує цивілізаційний процес насамперед не як монолінійний, а як поліцентричний нелінійний розвиток культурно-історичних форм. Саме на підставі нелінійного, плюралістичного тлумачення напрямів розвитку людства можна подолати однобічність як Євро-, так і східоцентризму. На цьому шляху головним є не ранжування цивілізацій від „нижчої” до „вищої”, а розгляд їх як рівноцінних, самобутніх, неповторних, унікальних історичних утворень – макроіндивідів історії, у кожному з яких втілюється відповідною мірою і в специфічний саме для нього спосіб увесь всесвітньо-історичний процес. Ідеться про відродження універсалістського принципу, що визначає єдність людства, про багатомірний, стохастичний світ, в якому нелінійність реалізується через людську свободу і творчість.

За умови глобалізації всіх сфер сучасного життя український народ теж стоїть перед вибором, котрий сьогодні є вибором майбутнього, але водночас він є поверненням до цивілізації до християнських цінностей, християнської ідеології та ін. За умови глобалізації Україна намагається наразі синтезувати західну ідею і механізми створення правової держави на базі ринкової економіки з досягненнями східної євразійської культури. На думку політолога М. Михальченко, у контексті глобального розвитку можна розглядати три сценарії майбутнього України. Вони спираються, відповідно, на три реальні політичні сили – лівих, правих, центристів. Перший сценарій – „ретроідилічний”. Він передбачає спочатку повернення до стану „бріжневського застою”, а потім „уперед до перемоги казарменого неокомунізму”. Другий сценарій майбутнього держави – „моноетнічний”. Він передбачає побудову суто етнічної української держави на гаслах: „Україна – для українців!”, „Росіяни – в Росії!”, „євреї – в Ізраїль!” і т.п. Вірогідність втілення цих двох сценаріїв має дуже мало шансів. Найбільш вірогідний сценарій – „ліберальний”. Він базується на ліберальних цінностях ринкової економіки, рівних правах усіх людей перед законом, на ідеї міцної справедливої держави, створення для захисту інтересів усіх громадян незалежно від етнічної, расової політичної, соціальної незалежності. Саме цей сценарій синергічний, оскільки ґрунтується на ідеалах „відкритого суспільства”, якими є ринкова економіка, демократія, громадянське суспільство, правова держава. З огляду на це він життєздатний. Разом з тим, треба визначити, що у ХХ ст. у розвинених країнах утратили історичну перспективу обидві протилежні моделі розвитку суспільства: „дикого” капіталізму з абсолютно вільним ринком і державного соціалізму з адміністративно-плановою системою. Досвід України за останні 10 років підтверджує факт нежиттєздатності згаданих моделей розвитку.

Залишається третій шлях – конвергенція, спосіб, коли треба поєднати лібералізацію і протекціонізм, державне і ринкове регулювання, демократію і сильну владу, забезпечення прав людини і верховенство закону, глобальне мислення і національні інтереси.

Світ знаходиться в стані фундаментальних змін, коли відбувається становлення нового світового порядку. Світ рухається від одно полярного багатополярного світоустрою. Біфуркаційні процеси у світі детермінують безліч загроз людству.

Україна знаходиться на шляху цивілізаційного вибору. Подальший розвиток України можливий на основі ефективної політичної влади, гарантування прав і свобод людини, викорінення корупції, подолання впливів на формування реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики держави.