Історіографія характеру та змісту української державності, що постала в результаті революційних зрушень середини хvіі ст.

З комплексу питань, що стосуються проблем соціально-економічного, політичного, правового розвитку українського суспільства другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст., найбільш гострі дискусії та протилежні за змістом думки висловлювалися в історіографії стосовно політичного поступу України, зокрема щодо характеру та змісту української державності, що постала в результаті революційних зрушень середини ХVІІ ст.

У більш віддаленій історіографії кінця ХІХ – початку ХХ ст. найбільш різкий водорозділ у поглядах на цю проблему пролягав між концепціями представників народницької та державницької школи. Перші, починаючи з найбільш відомого їх представника В.Антоновича, були переконані у відсутності будь-яких форм державності в українців у цей час, вважаючи взагалі українців нацією бездержавною. Засновники ж державницького напрямку в українській історіографії – В.Липинський, С.Томашівський, Д.Дорошенко – та їхні учні й послідовники в політичних процесах, що відбувалися на українських землях у середині – другій половині ХVІІ ст., вбачали виразні ознаки державотворення та виділяли цілий ряд політико-соціальних атрибутів, які свідчили про незаперечний факт існування Української козацько-гетьманської держави.

У радянській історіографії впродовж 1930–80-х рр. існували різні точки зору на проблему, але загалом спостерігався процес відходу від домінуючих у 20–30-і рр. державницьких поглядів, переключення уваги більшою мірою на розгляд соціально-економічних процесів та занадто перебільшеній ролі Росії у визволенні українських земель від іноземного поневолення та становлення держави. У контексті розвитку цих тенденцій ще у 40–60-х рр. у працях М.Петровського, С.Юшкова, Ф.Шевченка, О.Апанович, І.Бойка мова йде про Україну часів гетьманування Б.Хмельницького як про державу з республіканською формою правління. А вже у 70–80-і рр. найбільш виразною стає тенденція представлення суті соціально-політичних процесів, що мали в цей час місце в Україні, лише як формування «деяких елементів державності». Саме під таким кутом зору подано історичне явище державотворення в узагальнюючих курсах «Історія Української РСР», т.2 (К., 1979) та «История государства и права Украинской ССР», т.1. (К., 1987).

Тим часом українська історіографія діаспори, представлена працями Л.Окиншевича, О.Оглоблина, А.Яковліва, Н.Полонської-Василенко, Т.Мацькова, З.Когута, О.Субтельного та інших, продовжувала розвивати концепції державницької школи, сприймаючи Українську державу ХVІІ ст. як історичну реальність.

Стрімке зближення позицій вітчизняних і діаспорних вчених у поглядах на суть зазначених процесів спостерігається з кінця 1980-х – початку 1990-х рр. Саме в цей час в українській історичній науці утверджується своєрідний неодержавницький напрямок, представлений дослідженнями М.Брайчевського, О.Апанович, В.Смолія, Ю.Мицика, В.Степанкова, О.Гуржія, В.Борисенка та ін.

Якщо ж говорити про конкретні проблеми соціально-політичного розвитку козацької України, то тут найбільша увага приділялася питанням функціонування механізму державної влади. Найбільш грунтовні дослідження з цієї проблематики ще у 1920–30-х рр. були підготовлені М.Василенком «З історії устрою Гетьманщини: критичні замітки» (1912), М.Слабченком «Малорусский полк в административном отношении (историко-юридический очерк)» (1909) та «Соціально-правова організація Січі Запорозької» (1927), І.Крип’якевичем «Студії над державою Богдана Хмельницького. І.Рада; ІІ. Генеральна старшина» (1925), Л.Окиншевичем «Генеральна старшина на Лівобережній Україні ХVІІ–ХVІІІ ст.» (1926), «Рада старшинська на Україні-Гетьманщині ХVІІ–ХVІІІ ст.» (1928), «Генеральна рада на Україні-Гетьманщині ХVІІ–ХVІІІ ст.» (1929) та ін.

Проблеми функціонування фінансової системи Гетьманату досліджувалися в працях В.Барвінського «Заметки по истории финансового управления в Гетманщине» (1914), В.Рудніва «Фінансовий стан Гетьманщини за Петра І» (1926) та М.Слабченка «Организация хозяйства Украины от Хмельниччины до мировой войны: ч.1: Хозяйство Гетманщины в XVII–XVIII ст.» (1925).

Адміністративний та військовий устрій Слобідської України висвітлювали у своїх працях Д.Багалій «Історія Слобідської України» (Харків, 1918), В.Юркевич «Еміграція на схід і залюднення Слобожанщини за Б.Хмельницького» (К., 1932).

Величезний внесок у дослідження історії Запорозької Січі, в тому числі її адміністративного та військового устрою зробив Д.Яворницький – автор монументального дослідження «Історія запорозьких козаків» у трьох томах (останнє академічне видання: К., 1990–1991).

Узагальнюючий виклад історії розвитку українського війська з найдавніших часів до початку ХХ ст. представлено в двотомній праці І.Крип’якевича та Б.Гнатевича «Історія українського війська» (Львів, 1936).

Останніми роками різноманітні аспекти державного будівництва, механізмів функціонування політичної системи та моделі організації соціально-економічних і поземельних відносин Гетьманату висвітлювалися в роботах В.Смолія та В.Степанкова: «Правобережна Україна у другій половині XVІІ–XVІІІ ст.: проблема державотворення (К., 1993), «Українська національна революція XVІІ ст. (1648–1676 рр.)» (К., 1999), «Українська державна ідея. Проблема формування, еволюції, реалізації» (К., 1997), «Українська держава у середині XVІІ століття: проблеми становлення й боротьби за незалежність (1648–1657 роки)» (1993), «Проблема становлення монархічної форми правління Богдана Хмельницького (1648–1657 рр.) (1995) та ін.

Порівняльний аналіз політичного устрою Гетьманату, Запорозької Січі, Слобідської та Правобережної України представлено в книзі В.Горобця «Політичний устрій українських земель другої половини ХVІІ–ХVІІІ століть» (К., 2000). Козацький устрій Слобожанщини відображено в дослідженні В.Маслійчука «Козацька старшина Харківського слобідського полку (1654–1706)» (Харків, 1999).

Еволюцією українського козацького і вільнонайманого війська та способів його використання цікавилися В.Заруба («Охотницьке (наймане) військо на Лівобережній Україні в останній чверті XVІІ ст.» (1993), «Походи російських та українських військ на Крим у 1687–1689 рр.» (1992), «Украинское казацкое войско в борьбе с турецко-татарской агрессией (последняя четверть XVІІ в.», (Харьков, 1993) та О.Сокирко («Охотницьке військо Лівобережної Гетьманщини: історія виникнення» (1998), «Українські найманці: охотницьке військо Лівобережної Гетьманщини 1669–1672 рр.» (1998). Військову організацію Гетьманату досліджено також у працях І.Стороженка «Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини ХVІІ ст.» (Дніпропетровськ, 1996) та Б.Якимовича «Збройні сили України: нарис історії» (Львів, 1996).