Незалежна Україна: історіографічний огляд

Наукову літературу про сучасні процеси в Україні лише умовно можна віднести до жанру історичної. Проблема полягає в тому, що аналізувати ці процеси під кутом зору історика надзвичайно важко. Суспільні процеси тільки набирають силу. Вони незавершені, і ще невідомо, як справи обернуться завтра. Ми переймаємося чимось, що здається важливим, але з часом нерідко стає зрозумілим, що на це не варто звертати уваги. Дослідник не бачить прямої і зворотної перспективи, яка пов’язує його в точці спостереження з майбутнім і минулим. Ось чому праці професійних істориків стають схожими на дослідження представників інших галузей соціогуманітарної науки. Такі праці можуть бути цікавими, але в них мало історизму. Вони ще незрілі з погляду історика, мов молоде вино.

У цьому огляді слід звернути увагу лише на дві праці, якими автор користувався найбільше. Обидві не мають нічого спільного з історичними трудами, але допомагають історику відтворювати картину недавнього минулого в усій її багатобарвності.

Перша з них – це монографія шведсько-американського економіста Андерса Аслунда «Розбудова капіталізму. Економічні перетворення у країнах колишнього радянського блоку». Автор цієї фундаментальної книги зробив вдалу спробу методами компаративного аналізу знайти і проаналізувати спільні риси того нового соціально-економічного ладу, який народився у 90-хрр. у посткомуністичному світі. Книга вперше з’явилася у видавництві Cambridge university press у 2001р. Над її перекладом трудилася ціла бригада, і вона досить оперативно підготувала українське видання, що вийшло друком в 2003р. у видавництві «Дух і літера».

Автор цієї праці торкається питання, уперше поставленого ще прем’єр-міністром Л.Кучмою в українському парламенті: що треба будувати, що саме ми будуємо? Попри назву своєї книги шведсько-американський професор цілком переконливо (позначився досвід багаторічної роботи в пострадянських Росії, Україні і Киргизії) довів: сама постановка питання некоректна. Будувати могла лише тоталітарна держава. Якщо суспільство розвивається вільно, а не лягає Прокрустом на приготовлене йому ложе, то державні діячі можуть тільки вносити певні корективи в об’єктивний процес розвитку, і не більше. При цьому вони доволі часто, мов капітани вітрильника, змушені прокладати свій курс проти вітру, щоб примусити суспільство перейти в інший, більш придатний за об’єктивними умовами стан.

Той уклад, що народився, незручний і неприємний для переважної більшості суспільства. Це всі ми знаємо й без А.Аслунда. Але рожеві сподівання багатьох мрійників, які пов’язували здобуття незалежності з раптовим стрибком в суспільство, схоже на західноєвропейське, не могли здійснитися через об’єктивні причини. Зрозуміти це нам допоміг А.Аслунд. Через це на його монографію так багато посилань у книзі, яку тримають у руках читачі. Автор твердо переконаний в тому, що український народ вийде на параметри суспільства, схожого на західноєвропейське. Але для цього потрібний час, і його не можна гаяти, приймаючи помилкові політичні рішення.

Ще більше відсилок зроблено на Послання президента України до парламенту про внутрішнє і зовнішнє становище країни у 2003 році. Це – книга великого формату, що має 470 стор. У центрі уваги колективу з 105 авторів (всі перераховані), розподілених на десять творчих груп, був 2003-ій рік. Але автори президентського послання під керівництвом проф. А.Гальчинського проаналізували розвиток України за весь період після здобуття незалежності. При цьому вони звернули пильну увагу на десятирічний період ще не завершених двох президентських каденцій А.Кучми – 1994-2003. Текст цього документа дає грунтовну фактичну основу для формулювання положень і висновків, що стосуються державотворчого процесу в Україні, особливостей її соціально-політичного, економічного і культурного розвитку в добу ринкових трансформацій.

113