6. Поняття юридичної формули. Логіка як метод права

Римськими юристами був розроблений специфічний метод правового мислення, юридична логіка та філігранна техніка оперування з правовим матеріалом, саме завдяки якій тепер “справжні юристи усіх країн і всіх часів говорять однією і тією ж самою мовою”. Недаремно Г.Лейбніц порівнював римське право з математикою, маючи на увазі як його універсальність, так і наявність у ньому величезної кількості формул, юридичних формул, без яких неможливо уявити сучасне право.

Дійсно, на певному етапі розвитку легісакційний процес у класичний період поступово переростає у формулярний процес. А “вісссю всього формулярного процесу є формула”

Юридична формула – найвизначніше, на наш погляд, гносеологічне досягнення римського права, саме з її відкриттям розпочинається справжня юридична наука, юриспруденція стає самостійною інтелектуальною силою, здатною на саморозвиток. Формула тут була результатом, метою, а головне - механізмом і мовою розвитку права, тобто саме на ній сконцентрувались усі пізнавальні процеси, пов`язані з правом.

Те найбільш цінне, що римське право дало людству, пов`язане саме з юридичними формулами, в яких у концентрованій формі виражено накопичений правовий досвід і які й сьогодні є найефективнішим гносеологічним засобом розвитку права.

Юридична техніка, норми права, інститути, підгалузі й галузі права, презумпції і принципи права – все це породження юридичної формули, її різновидів і способів її функціонування.

Найбільшою дослідницькою увагою логіко-гносеологічна природа юридичної формули користувалась у прибічників юридичного позитивізму в XIX ст., наслідком чого є сучасна юридична техніка; проте разом з критикою логіцистських надмірностей юридичного позитивізму  з теоретичного поля зору випала формулярна природа права.

Формула – це мова права, спосіб його існування і розвитку. Вона найбільш адекватно виражає логічну природу і структуру права, чудово показує, чому автентичним методом права є саме логіко-догматичний метод.

Право не вичерпується формулою, але воно завжди намагається виразитись у формулі й відобразити у ній певні соціальні відносини як чіткі, ясні й однозначні правовідносини. Тому без формул, по суті, немає й права, залишається тільки абстрактна ідея справедливості, яка не має конкретних форм застосування.

Юридична формула є концентрацією загальної ідеї права стосовно певного виду поведінки. Наука права розвивається формулами, і школа римського права, яка відкрила і створила “видатну формулярну систему права”,  надзвичайно цінна і для сьогоднішньої юридичної науки.

  Якщо легісакційний процес був формальним більше в розумінні обов`язкової ритуальності, то формулярний процес був формальним у розумінні розробки юридичних формул, причому в письмовій формі. Від претора залежало, в якій формі він виразить у позові  юридичну сутність спору, вільно викладену йому в простих словах сторонами.

Згодом було розроблено сотні формул процесуального та матеріального характеру, способи технічних операцій в середині формули й оперування різними формулами.

Хто з юристів сьогодні не знає, що “ризик випадкової загибелі речі несе власник цієї речі”, що  “нехай буде вислухана й інша сторона”, що “дія не робить винним, якщо не винен розум” і т.д., і т.ін. Ці формули, безліч яких можна знайти в юридичній літературі, присвяченій римському праву, складають надійний фундамент сучасної юридичної науки і практики.

Розглянемо процес виникнення формули.

Формула ніколи не посіла б такого місця в системі римського права і механізмі розвитку права загалом, якби сама не була породженням надзвичайно напруженої діалектичної, навіть антиномічної суперечливості між формулою і казусом, одиничним фактом і загальним правилом, конкретною поведінкою і нормою.

Формула – це засіб боротьби з навалою казусів, які, у свою чергу, ніяк “не хочуть” вичерпатися простою формулою, оскільки казус – це саме життя, дійсність, реальність, яку повністю ніяк не втиснути в будь-яку схему.

Однак без формули юрист втрачає орієнтири в реальності, не здатен відокремити головне від другорядного, чинити розсуд над масою фактів, які всі тоді стають рівнозначними. З гносеологічного погляду  формула це узагальнення, типологізація подібних фактів, а отже і виділення головних і другорядних їх ознак. А це вже прямий шлях до виявлення найважливіших характеристик правовідносин і далі до сутнісних властивостей права.

Чому ж вважається, що римське право мало казуїстичний характер?

Тому, що юристи того часу добре усвідомлювали: життєве розмаїття (особливо в період найвищого розквіту держави в її класичний період) не вичерпується жодною формулою чи певною їх кількістю. Казус – це жива матерія права і тому він первинний і визначальний. Право є розв`язанням казусів, а не нав`язуванням абстрактних схем реальності. Звідси і певні побоювання загальних визначень – “всяке визначення загрожує небезпекою, бо чимало випадків, коли воно може бути спростоване”.

Якщо так, то чому ж тоді юридична формула посідає

таке визначне місце в системі права? 

Тому, що вона була єдиним способом виживання й опанування навалою тих життєвих обставин, перед якими волею долі опинилися римляни. У будь-якому випадку, велике накопичення формулярного матеріалу, видання цілої низки збірників формул, вимагало певної їх систематизації, узагальнення вже самих формул. Одні з них відійшли на другий план, залишились окремими нормами, інші поступово стали основою правових інститутів, перетворились у галузеві принципи, презумпції. Формули, як результат первинної обробки правового матеріалу, вже служили основою подальших теоретичних узагальнень.

І коли вже римська імперія розпалась і втратила національні й соціальні джерела свого розвитку, право продовжувало розвиватися, використовуючи свій внутрішній інтелектуальний потенціал, накопичений за рахунок саме формулярної системи. Кодифікація Юстиніана є прикладом внутрішнього саморозвитку права, який свідчить, що не слід зводити римське право до чисто казуального права, або як це називається в методології науки – емпіричної стадії правової науки, оскільки римські юристи дали нам також чудові взірці теоретичних досліджень, у яких було досягнуто “піднесення правових положень до рівня логічних моментів системи”.

Кожна наука, як відомо, відрізняється від іншої своїм власним специфічним предметом і методом. У праві цей метод, а саме формально-догматичний метод, має логічну природу, що свідчить про логіко-гносеологічну природу самого права. “Юридичний метод, - підкреслює Р.Ієринг, - не є чимось ззовні занесеним в право, а навпаки, вимагається з внутрішньою необхідністю самим же правом як єдиним способом вірного практичного володіння ним.”

Оскільки метод завжди зумовлюється предметом, то в даному разі логіка як метод зливається з самим правом, трансформується в ньому, стає юридичною логікою. І навпаки, логічна природа права породжує правову логіку як свій метод саморозкриття і самореалізації. “З точки зору дійсно наукового пізнання, - зауважував той же Б.А.Кістяківський, - абсолютно неприпустимий... “відрив” нормативного і логічного розгляду права від реального його розгляду”.

Чисто формального, чисто структурного аспекту права, який би не визначався самим реальним правом,  просто не існує. Завжди відбувається взаємодія і взаємозлиття формального і правового, утворюється певна формально-правова синкретичність. Закономірності її функціонування вивчає юридична логіка - наука про правовий метод.

 В.  Отже, метод права не суто правовий і не суто логічний, це синкретичний логіко-правовий метод, який відображає формально-змістовну залежність права.

Існує таємниця методу, магія методу. Найголовніше – це метод. Будь-яка проблема знімається методом.

Право дійсно має свій специфічний метод. Ним є формально-догматичний метод, який має свою специфіку.

Догма – це положення позитивного закону. Право по своїй природі не виступає чистим правом, а по своїй формі – є логіко-правове явище.

Існує логіко-правова синкретична єдність та цілісність. Логічна структура права утворює саму внутрішню сутність права, субстанцію права і без логічної форми право не може існувати як право. Право не є право, а право є логіко-правове право. Право тоді є право, коли воно логіко-правове. Логіка складає внутрішню структуру права, його каркас.

Право по своїй субстанції логічно і тому методом права виступає формально-догматичний метод як єдність логічного і правового.

Це не логічний метод – він враховує специфіку права, і це не чисто правовий метод, тому що він побудований на логічних засадах.