Тема 9. Науково-інформаційна революція: деякі характеристики

План лекції і семінару

1. Економічні передумови формування науково-інформаційної виробничої революції.

2. Інформаційний сектору сучасній економіці.

3. Зміна ролі матеріальних факторів виробництва.

4. Знання та інформація як фактор сучасного господарства.

Виробнича революція, деякі елементи якої стали помітні з і 40—50-х років XX ст. і яка триває досі, одержала назву науково-технічної. Але точніше було б її назвати науково-інформаційною, тому що: а) вона ґрунтується на використанні наукового знання; б) базовою сферою найреволюційніших змін є інформатика За сучасних умов інформація стала, по суті, новим видом предмета праці, а її створення, оброблення і поширення стають дедалі важливішою частиною суспільного виробництва.

В останнє десятиліття XX ст., протягом життя одного покоління, відбулися надзвичайно масштабні та глибокі зміни в розвитку науки й техніки, що справили безпрецедентний вплив на весь характер господарського життя. Саме масштаб і глибина їхнього впливу на економіку дозволяють без перебільшення говорити про справжню революцію, свідками й учасниками якої є ми всі. Перетворення, ідо їх нам доводиться спостерігати, торкнулися найрізноманітніших галузей матеріального виробництва і сфери послуг, позначилися на структурі зайнятості, відбилися в головних характеристиках технологічних процесів і формах організації виробництва.

Результати першого етапу цієї революції були дуже різноманітні. Крім створення комп'ютерів і різних електронних засобів управління, зв'язку й інформації, науково-інформаційна революція мала ще ряд напрямків: в енергетиці, у сфері створення штучних матеріалів, автоматизації, у сільському господарстві (у селекції, клонуванні й іншому), а також у медицині та низці інших сфер життєдіяльності людини.

Але основні результати цієї революції ще попереду. Дедалі ймовірнішою уявляється давно висловлювана думка про другий етап цієї революції пов'язаний із глобальним інформаційна і науковим проникненням в усі сфери діяльності, зміною ставлення до природи і виникненням могутніх природовідновлювальних секторів господарства.

До певної міри перший етап виробничої революції завершується, він підбиває підсумок тенденціям розвитку колишнього принципу виробництва та одночасно відкриває дорогу новому. Тому зрозуміло, чому на першому етапі науково-інформаційної революції найпомітніша економія простої та малокваліфікованої праці практично у всіх сферах діяльності людини: у виробництві, у науці, в інформаційній справі, у домашньому господарстві і т. ін. Науково-інформаційна революція є водночас революцією економії ресурсів і в найширшому розумінні цього слова, тобто не лише праці, але й енергоносіїв, природних та інших видів ресурсів.

1. Економічні передумови формування науково-інформаційної виробничої революції (господарські перетворення 50-х—початку 70-х років)

Джерела сучасної науково-інформаційної революції необхідно шукати в набутті наукою і теоретичними знаннями якісно нової ролі. Нині теоретичні дослідження передують винаходам. Головною умовою новаторства стає поглиблення відповідної теоретичної дисципліни і збільшення знань про властивості навколишнього світу.

Отже, змінилася сама природа господарського базису сучасного суспільства: «машинні технології» індустріального укладу стали поступатися місцем «інтелектуальним технологіям», що визначають нові підходи до вирішення не лише технічних, але також економічних і соціальних завдань. До особливостей сучасного науково-технічного прогресу можна віднести заміну механічних взаємодій електронними технологіями; мініатюризацію, що проникає в усі сфери виробництва; перехід до цифрових методів збереження й оброблення інформації, а також виробництво програмного забезпечення, що стає навіть важливішим, ніж створення самої техніки, що його застосовує.

Значна радикалізація технічних нововведень виявляється не лише в розробці принципово нових пристроїв і технологій, але й у їх швидкому масовому освоєнні та поширенні. Якщо, наприклад, для масштабного й усебічного застосування фотографії знадобилося 112 років, а для організації широкого використання телефонного зв'язку — 56, то відповідні терміни для радара, телебачення, транзистора й інтегральних схем становлять відповідно 15, 12, 5 і 3 роки. Однак найяскравіші приклади дає розвиток інформаційних технологій, де зміна поколінь комп'ютерної техніки й перехід до досконаліших технічних рішень відбуваються дедалі швидше. Так, протягом останніх двох десятиліть відповідно до закономірності, названої «законом Мура», швидкодія мікропроцесорів, що використовуються в персональних комп'ютерах, подвоюється в середньому кожні вісімнадцять місяців.

Одним із зовнішніх проявів технологічної революції є відзначене ще в 70-ті роки витіснення людини зі сфери безпосередньо матеріального виробництва. Відповідно відбувається зміна структури зайнятості. У ВВП скорочується частка промисловості та зростає частка галузей третього сектору. Відомо, що індустріальний уклад втілився в системі масового виробництва товарів. Ознакою ж постіндустріального суспільствам експансія сфери, що надає послуги й інформацію.

У рамках постіндустріальної теорії розгорнутий аналіз зміни структури суспільного виробництва був започаткований у післявоєнний період. Його методологічною базою служить запропонована в 40-х роках XX ст. К. Кларком трисекторна модель, відповідно до якої народне господарство розподіляється на три сфери, до першої з яких належать видобувні галузі та сільське господарство, до другої— галузі обробної промисловості та будівництво, до третьої— виробничі й особисті послуги.

У довоєнний період економіка розвинутих країн, і передусім США, характеризувалася відносно рівномірним розподілом зайнятих у цих трьох секторах, однак уже в перше післявоєнне десятиліття стало спостерігатися зростання зайнятості у сфері виробництва послуг та інформації. Це відбувалося як за рахунок того, що у всіх без винятку галузях збільшилася кількість «білих комірців» — кваліфікованих працівників, безпосередньо не пов'язаних із фізичною працею, так і внаслідок розширення власне сфери послуг, чисельність працівників якої в ці роки перевищила 50 % загальної чисельності зайнятих у народному господарстві. Саме це стало причиною того, що постіндустріальне суспільство ототожнювалося спочатку із суспільством послуг, а згодом — із суспільством знань. Зрозуміло, сама сфера послуг не є однорідною. Якщо в доіндустріальному суспільстві переважали домашні чи особисті послуги, то в індустріальному акцент змістився у бік послуг, що відігравали допоміжну роль у виробництві, а також фінансових послуг. У постіндустріальному суспільстві, що зберігає всі види послуг, що існували раніше, з'являються якісно нові їхні типи, які швидко починають домінувати у структурі професійної діяльності. У нинішніх умовах основними є фінансові, професійні та конструкторські послуги, охорона здоров'я, освіта й соціальна сфера, і лише на останньому місці цієї шкали перебувають побутові послуги.

З огляду на це прихильники теорії постіндустріалізму доповнили висунуту К. Кларком трисекторну модель суспільного виробництва ще двома секторами: четвертим, що охоплює торгівлю, фінансові послуги, страхування й операції з нерухомістю, і п'ятим, до якого віднесені охорона здоров'я, освіта, наукові дог слідження, індустрія відпочинку і сфера державного управління. Коли сучасні дослідники говорять про постіндустріальне суспільство як про соціум, що базується на виробництві та споживанні послуг, вони мають на увазі саме ці сектора

Звертаючи увагу на зміну структури робочої сили, на зростання зайнятості у сфері послуг, теорія постіндустріального суспільства фіксувала, й аналізувала на початковому етапі свого розвитку найпомітнішу на той період "сторону господарської трансформації. Реалії 70-х І 80х років, викликали необхідність розгляду інших, більш глибинних і значущих аспектів сучасних технологічних перетворень.