2. Основні риси постіндустріального суспільства, періодизація й основні тенденції розвитку інформаційно-послугового принципу виробництва

Оскільки інформаційно-послуговий принцип виробництва перебуває ще в початковій стадії, лише вступив у свій перший (перехідний) етап, що пов'язаний з появою і становленням нового принципу виробництва, то говорити про його загальні характеристики доводиться, багато в чому приблизно. На першому етапі виробничої революції нові явища лише починають перетворюватися в систему, що саморозвивається. Але сама система ще дуже нерозвинена й недосконала. Власні риси як принципу виробництва, так і виробничої революції ще не стали цілком очевидними. Постіндустріальне суспільство проходить лише початковий етап свого становлення. За цих умов можна говорити тільки про деякі найбільш загальні ознаки, що відрізняють це суспільство від його попередників.

Найзагальніші ознаки економічного розвитку в постіндустріальний період і суспільства, що відповідає цьому типу економічного розвитку, такі:

• наука перетворюється на безпосередню продуктивну силу;

• радикально прискорюється технічний прогрес;

• відбувається зниження ролі матеріального виробництва, що знаходить свій вияв у зменшенні його частки в сукупному суспільному продукті та у структурі зайнятості; при цьому знижується частка не лише першого сектору (сільське й лісове господарство), але й другого (промисловість);

• високими темпами відбувається розвиток сектору послуг та інформації;

• поступово механізується вже не лише фізична, але й некваліфікована розумова праця;

• відбувається розмивання жорстких кордонів між виробничою діяльністю людини та її споживанням, що стає основою зниження частки інвестицій у ВВП;

• відбувається становлення нової системи мотивів людської діяльності, у межах якої матеріальні стимули до праці поступово відходять на другий план;

• праця дедалі більшою мірою набуває рис творчості;

• в економіці з'являються підприємства нового типу і починає збільшуватися роль індивідуальної власності як основи формування нового соціально-економічного устрою;

• проходить істотна модифікація всієї соціальної структури в напрямку формування нових соціально-економічних груп;

• основною формою діяльності панівного класу стає інтелектуальна творчість;

• відбувається подальше підвищення рівня освіти основної маси населення; середня освіта стає обов'язковою; різко збільшується частка осіб з вищою освітою; у населення формується потреба в постійному підвищенні свого інтелектуально-кваліфікаційного рівня;

• відбуваються істотні зміни в рівні диференціації населення: на зміну тенденції зниження показників нерівності під час розподілу доходів приходить тенденція зростання показника

нерівності (і передусім, за рівнем освіти).

Отже, постіндустріальне суспільство — це суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважаючого виробництва речових товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, зростання рівня освіти й підвищення якості життя; у якому клас технічних фахівців став основною професійною групою і, що найважливіше, у якому впровадження нововведень дедалі більшою мірою залежить від досягнень теоретичного знання. Поява нового постіндустріального суспільства передбачає виникнення і нового класу — класу інтелектуалів.

Тут важливо зробити одне зауваження. Перехід від аграрного суспільства до індустріального аж ніяк не призвів до зникнення сільського господарства. Його частка в суспільному продукті знизилася, а домінуючі в суспільстві виробничі відносини стали визначатися промисловим сектором, але не більше того. Точно таке саме явище спостерігається і під час переходу до постіндустріального суспільства. Промисловий сектор не зникає, але лише скорочує свою частку у ВНП. У процесі економічного розвитку дедалі значнішу роль відіграють наукомісткі, інформаційні галузі виробництва, де виникають нові відносини, де сповідуються нові цінності, народжуються нові суперечності. І все це формує новий, постіндустріальний вигляд суспільства. Саме це породжує передумови для витіснення праці як винятково матеріально мотивованого виду людської діяльності активною творчістю. Творчість, на відміну від праці, спонукається прагненням людини до самовдосконалення, і метою її є самореалізація людини. Однак при цьому вона зберігає основні риси праці як виду діяльності і, як і раніше, може здійснюватися у форумі матеріального виробництва.

Матеріальною складовою постіндустріальної трансформації є сучасна виробнича революція, що, незважаючи на вже помітні успіхи, дуже далека нині від свого завершення. На основі технологічного прогресу матеріальне виробництво одержує якісно нові, фактично безмежні можливості, унаслідок чого життєвий рівень населення постіндустріальних країн стає дедалі вищим. Розвиток виробництва стимулює потребу в постійному зростанні кваліфікації працівників, унаслідок чого освіта набуває значення найважливішого фактора, що забезпечує людині соціальний статус і суспільне визнання.

Високий рівень задоволення матеріальних потреб створює передумови для становлення нової мотиваційної системи. Людина, звільнена від необхідності постійного пошуку засобів для існування, одержує можливість освоювати і культивувати в собі потреби вищого порядку, що простягаються далеко за межі володіння речовою формою багатства.

Аналіз соціально-економічних процесів, що розгортаються в країнах, які досягли постіндустріальної стадії розвитку, дозволяє стверджувати, що високий рівень продуктивних сил відкриває можливість швидкого розвитку сфери послуг та інформаційного сектору. А це потребує від людей найвищої кваліфікації. Розвиток людських здібностей стає в такій ситуації абсолютно необхідним з погляду господарського прогресу. У той самий час, коли задоволені матеріальні потреби людей, а їхній соціальний статус залежить від особистісного потенціалу, мета самовдосконалення природним чином виходить на перші позиції в ієрархії мотивів діяльності працівника. Зі зміною мотиваційної структури починає формуватися тип особистості, орієнтованої не на максимізацію матеріального споживання, а на досягнення внутрішньої гармонії та досконалості. За цих умов розвиток людини виявляється тотожним розвитку виробництва інформації — головної складової багатства сучасного суспільства. Коло замикається; нова система відтворення суспільного надбання стає самодостатньою і може сама себе підтримувати.

Постіндустріальна трансформація закладає основи збалансованого й самодостатнього розвитку. Однак уже нині дають про себе знати нові суперечності, поки що не занадто помітні, але здатні вже в найближчому майбутньому постати перед суспільством в усій гостроті.

У межах розвинутих постіндустріальних країн формується нове соціальне розшарування, виникають бар'єри, що розділяють працівників інтелектуальної сфери і тих, хто не може включитися в інформаційне й наукомістке виробництво через брак здібностей, необхідних для засвоєння інформації та перетворення її на нові знання.

Водночас постіндустріальний світ продовжує розвиватися як самодостатня господарська структура. Скорочення потреб у сировині та матеріалах, безпрецедентне домінування в технологічній сфері й дедалі тісніше переплетіння господарських, політичних і соціальних процесів, що відбуваються в рамках співтовариства розвинутих країн, — усе це об'єктивно знижує потребу цієї частини людства у взаємодії з іншими регіонами планети.

На відміну від індустріального, постіндустріальне суспільство ґрунтується на використанні якісно нового ресурсу — творчого потенціалу особистості, інформації та знань. А тому ресурси, що є основними у структурі постіндустріального господарства, є безмежними і такими, що самовідтворюються. Пропозиція інформації та знань не скорочується в міру їхнього застосування. Експорт технологій і патентів приносить країні доходи, не зменшуючи її внутрішнього потенціалу й обсягу тієї інформації та знань, якими вона розпоряджається. Кожен акт передачі інформації від людини до людини сприяє збільшенню сукупних знань і в остаточному підсумку породжує нову систему цінностей, у якій матеріальні фактори не посідають головних позицій. Експансія економіки знань скорочує потребу в природних ресурсах і дешевій праці, вона відповідно підвищує життєві стандарти всіх членів суспільства. Постіндустріальний розвиток не вимагає масованого відволікання ресурсів на нагромадження і, отже, стимулює максимальне споживання громадян. Так формується механізм розвитку, що самопідтримується, не зустрічаючи на своєму шляху серйозних внутрішніх перешкод.

Тенденції розвитку західних країн переконливо свідчать, що роль людини в сучасній господарській системі радикально відрізняється від тієї, яку вона відігравала в індустріальній економіці. В останні роки технологічний прогрес приводить до того, що сьогоднішні творчі можливості особистості, її здатність до генерування нового знання й інформації стає, головним ресурсом завтрашнього дня. Більше того, найважливішою відмінністю сучасного працівника від традиційного пролетаря виявляється новий характер мотивів і стимулів, що визначають його щоденну діяльність. Дедалі більшою мірою вони трансформуються з зовнішніх, що задаються прагненням до зростання матеріального добробуту, у внутрішню, породжену спрагою до самореалізації и особистісного розвитку. У міру того, як основним джерелом прогресу західних суспільств стає розвиток тих особистостей, які його Складають, кращим видом інвестицій виявляється споживання,, особливо та його частина, яка сприяє розвитку особистості. Виникає господарський парадокс, за умов якого максимізація поточного споживання, що вдосконалює творчий потенціал окремої особистості, сприяє і забезпечує максимально швидкий технологічний розвиток нації в цілому.

У цьому зв'язку закономірний вигляд має тенденція, що чітко визначилася в економічному розвитку постіндустріальних країн і останнім часом. Суть цієї тенденції полягає в тому, що в країнах, яким притаманні найвищі показники ВВП у розрахунку на душу населення, дедалі очевидним стає зниження норми національних заощаджень. Разом з тим, ця тенденція не впливає на темпи економічного зростання в цих країнах. Найяскравіше ця тенденція проявилася в США та Західній Європі. Хоча поки що немає достатніх умов для далекосяжних висновків, можна припустити, що цей процес зможе мати досить стійкий характер. Зниження норми, національних заощаджень може свідчити про те, що лідируючі національні економіки, пройшовши фазу індустріалізації, входять у фазу постіндустріального розвитку, для якої характерні дещо інші закономірності.