ДЕРЖАВНЕ АГЕНТСТВО РИБНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МОРСЬКИЙ РИБОПРОМИСЛОВИЙ ТЕХНІКУМ

КЕРЧЕНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МОРСЬКОГО ТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ»

Українська мова

Організація та методика проведення

самостійних робіт для студентів спеціальності:

Автор: Степанова Тетяна Олександрівна,

Рєка Оксана Павлівна

Пояснювальна записка

Українська мова є державною мовою України. Для українців рідна мова – це мова українського народу, яка створена ним впродовж багатьох століть і є багатою, мелодійною, довершеною, гідною того, щоб нею пишатись. Рідна мова є неоціненна національна святиня, скарбниця духовних надбань народу.

Як навчальний предмет українська мова виконує ряд важливих освітніх функцій. Рідна мова є засобом спілкування, пізнання, засобом самовираження особистості. Рідна мова формує почуття прекрасного, як форма вияву національної і особистої свідомості вона є засобом самопізнання, саморозвитку і самореалізації люди-ни.

Отже, виходячи із суспільних і, зокрема освітніх функцій української мови, основна мета її вивчення в навчальних закладах України полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє навичками вільно, виправдано користуватися засобами рідної мови.

Головними завданнями курсу української мови є:

■ виховання потреби вивчати рідну мову;

■ формування духовного світу студентів, цілісних світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних opiєнтацій через прилучення засобами мови до культурних надбань рідного народу i людства;

■ вироблення у студентів умінь i навичок комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях під час сприймання, відтворення i створення висловлювань з додержанням українського мовленнєвого етикету;

■ систематизація і узагальнення базових орфоепічних, граматичних, лексичних, правописних, стилістичних умінь i навичок.

Завдання контрольних робіт пропонуються у відповідності до робочої програми та «Критеріїв оцінювання навчальних навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти» і використовуються для перевірки навчальних досягнень студентів та закріплення вивченого матеріалу.

Основні вимоги до знань та вмінь студентів

Студенти повинні знати:

• що вивчають основні розділи науки про мову;

• основні орфоепічні, орфографічні, пунктуаційні правила;

• морфологічні ознаки та синтаксичну роль частин мови;

• загальні відомості про просте і складне речення, однорідні члени речення, речення із вставними словами, відомості про відокремлені та уточнюючі члени речення, пряму мову;

• основні поняття мовлення і спілкування;

• норми українського мовленнєвого етикету.

Студенти повинні вміти:

- самостійно здобувати знання, працювати з навчальною літературою;

• користуватись словниками різних типів;

• знаходити вивчені орфограми, пояснювати їх, правильно писати слова з вивченими орфограмами, знаходити і виправляти орфографічні помилки;

• обґрунтовувати вживання розділових знаків за допомогою вивчених правил;

• правильно вживати в мовленні різні за будовою та метою висловлювання речення;

• створювати монологічні висловлювання різних типів, стилів, жанрів з урахуванням ситуації спілкування;

• дотримуватись норм українського мовленнєвого етикету.

Перелік тем самостійних робіт

1 семестр

Фонетика. Лексика. Фразеологія (11 годин).

2 семестр

Будова слова. Словотвір. Морфологія (11 годин).

3 семестр

Просте речення. Пунктограми у складному реченні (5 годин).

4 семестр

Повторення та узагальнення відомостей з орфографії та пунктуації (8 годин).

САМОСТІЙНА РОБОТА №1 (11 ГОДИН)

Тема: Фонетика. Лексика. Фразеологія

Мета:

1 Навчальна: узагальнити і систематиззувати знання і навички з фонетики, лексики, фразеології.

2 Розвиваюча: розвивати уміння узагальнювати матеріал, вільно оперувати з великими обсягами навчального матеріалу.

3 Виховна: виховувати почуття поваги до української мови, її розвитку, історії.

Теоретичне обґрунтування

Ключові поняття та терміни до теми

Фонетика – розділ науки про мову, який вивчає звуки мови.

Звуки – н айменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова.

Голосні звуки – ц е звуки людської мови, основу яких становить голос.

Приголосні звуки – ц е звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум.

Сонорні приголосні – ц е приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом.

Орфоепія – ц е сукупність правил літературної вимови звуків і словосполучень. В орфоепії також вивчаються правила наголосу.

Склад – ц е частина слова, що складається з одного чи кількох звуків і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря.

Наголос – ц е вимова одного із складів з більшою силою.

Смисловий наголос – ц е вимова одного із слів чи словосполучення в реченні з посиленням голосу.

Графіка – р озділ науки про мову, який вивчає сукупність умовних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі.

Букви – ц е умовні знаки, за допомогою яких на письмі передаються звуки. Всього в українській мові 33 букви.

Алфавіт або азбука – п ослідовність букв у певному порядку.

Транскрипція – с пеціальний спосіб запису звуків у повній відповідності з їх звучанням.

Фонетичний алфавіт – с истема букв та додаткових знаків, за допомогою яких записується жива мова.

Лексика – ц е сукупність слів, які вживаються у мові.

Лексикологія – н аука, яка вивчає словниковий склад мови - значення слів, їх походження, зв'язок з іншими словами.

Лексикографія – з аймається збором та систематизацією слів, а також теорією та практикою укладання словників.

Слово – ц е одна з одиниць мови, яка служить для найменування предметів, властивостей, процесів чи дій.

Лексичне значення слова – ц е його реальний зміст, тобто те, що це слово називає.

Граматичне значення слова – ц е відомості про належність цього слова до тієї чи іншої частини мови, а також про граматичні ознаки цієї частини мови, які змінюють форму слова (рід, число, відмінок, вид, час тощо).

Пряме значення слова – ц е звичайна назва предмета, властивості чи дії. Пряме значення найчастіше буває первинним, тобто таким, з якого почалась назва.

Переносне значення слова завжди пов'язано з прямим значенням.

Омоніми – ц е слова, які мають однакове значення і написання, але зовсім різні значення.

Синоніми – ц е слова, різні за звучанням, але близькі за значенням (дорога - путь, шлях; мовознавство - мововедення).

Антоніми – ц е слова з прямо протилежним значенням (чорний - білий, ніч - день, добре - погано).

Пароніми – ц е слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою: абонент – абонемент; континент – контингент.

Загальновживані слова – це слова, що відомі всім, хто розмовляє українською мовою.

Діалектні слова (діалектизми) – ц е слова, які використовуються лише мешканцями тієї чи іншої місцевості (напр., кукэля – зозуля, буцян – чорногуз, пчулник – пасіка).

Професійні слова – це слова, що використовуються у мові людей, об'єднаних однією професією чи спеціальністю.

Архаїзми, або застарілі слова – це слова, що рідко використовуються.

Історизми – це поняття, які зникли у процесі історичного розвитку: гетьман, волость, лихвар.

Неологізми – нові слова, що виникають в мові.

Фразеологія – сукупність усталених зворотів певної мови, а також розділ науки про мову, що вивчає стійкі словосполучення – фразеологізми, їх ознаки, поділ на групи, утворення і походження.

Фразеологізми (фразеологічні звороти) використовуються для називання окремих предметів, явищ, властивостей та дій.