16

Патофізіологія запалення

Питання, що підлягають вивченню:

1. Визначення поняття „запалення”.

2. Етіологія запалення.

3. Патогенез запалення. Характеристика основних компонентів запалення.

4. Характеристика медіаторів запалення.

5. Судинні реакції в осередку запалення.

6. Місцеві прояви запалення, механізми їх розвитку.

7. Загальні прояви запалення, механізми їх розвитку.

8. Значення запалення для організму.

Запалення («inflammatio» – з латини) – це типовий патологічних процес, вироблений в процесі еволюції, що виникає у відповідь на пошкодження і характеризується трьома компонентами: альтерацією, ексудацією та проліферацією.

Запалення відноситься до типових патологічних процесів, оскільки механізми розвитку запалення однакові незалежно від етіологічного фактору, локалізації патологічного процесу та виду особини.

Етіологія запалення

Запалення виникає внаслідок дії пошкоджуючого фактору, його ще називають флогогенним.

Фактори, що викликають запалення поділяються за походженням на екзогенні та ендогенні.

До екзогенних факторів відносяться:

• механічний

• фізичний

• хімічний

• біологічний

До ендогенних факторів відносяться:

• пухлини

• камінці (конкременти) жовчних та сечових шляхів

• тромби

• комплекс антиген-антитіло.

Патогенез запалення. Характеристика основних компонентів запалення

Основні компоненти запалення - це альтерація, ексудація та проліферація.

Альтерація – це перший компонент запалення, який характеризується пошкодженням структурно-функціональної одиниці органу.

Альтерація поділяється на: первинну і вторинну.

Ексудація включає наступні етапи:

• судинні реакції

• екстравазація рідини

• маргінація та еміграція лейкоцитів

• позасудинні реакції: хемотаксис і фагоцитоз.

Первинна альтерація – це пошкодження, що відбувається безпосередньо внаслідок дії пошкоджуючого фактору.

Флогогенний (пошкоджуючий) фактор діє на структурно-функціональний елемент органу чи тканини. Структурно-функціональний елемент органу чи тканини – це просторово орієнтований комплекс, до складу якого входять спеціалізовані клітини, мікроциркуляторне русло (кровоносні та лімфатичні судини), рецептори та аферентні і еферентні провідники.

Як наслідок дії причини відбувається розвиток структурних і функціональних змін, які залежать від сили та тривалості дії пошкоджуючого фактору.

Під дією патогенного фактору частина клітин гине (руйнується безпосередньо внаслідок дії пошкоджуючого фактору), в іншій частині - підвищується проникність плазматичної мембрани клітини.

Внаслідок цього відбувається порушення обміну електролітів всередині клітини і поза клітиною, а саме: надмірне надходження іонів Na⁺ , Са²⁺, а відповідно, і Н₂О в середину клітини та вихід К⁺ у міжклітинний простір.

Накопичення води в клітині приводить до її гіпергідратації (набухання), а це веде до стиснення кровоносних судин і порушення мікроциркуляції.

Розвивається гіпоксія та пошкоджуються нові, інтактні клітини, що оточують зону пошкодження.

Гіпергідратація клітин призводить до порушення функціонування внутрішньоклітинних органел, в першу чергу, лізосом.

При руйнуванні лізосом, з них виходять лізосомальні протеолітичні ферменти, які активуються і розщеплюють білки, вуглеводи, жири. Руйнуються і інші клітинні органели, такі як: мітохондрії, які виробляють енергію для функціонування клітини. Це призводить до розвитку метаболічних порушень. Активація протеолітичних ферментів приводить до переважання катаболічних процесів, що разом з накопиченням іонів К⁺ веде до підвищення осмотичного тиску в осередку запалення.

Вторинна альтерація – це самопошкодження, яке відбувається під дією біологічно активних речовин (медіаторів запалення), що утворилися внаслідок первинної альтерації.

Вторинна альтерація є більш небезпечною і завдає більшого враження, ніж первинна, оскільки вторинну альтерацію важко зупинити і контролювати.

Вторинна альтерація триває незалежно від пошкоджуючого фактору, навіть коли пошкоджуючий фактор вже ліквідований (відсутній), вторинна альтерація може тривати днями, місяцями і навіть роками.

Такий процес, що характеризується самопошкодженням, самопідтриманням носить назву аутохтонний.