11. Проблеми законодавчого врегулювання земельних відносин в умовах сьогодення.

Проблема регулювання земельних відносин на рівні законів

ЗУ Про землеустрій склад з 9 розділів та 72 статей – нечіткість визначення поняття “землеустрій”; більшість норм має бланкетний характер; не встановлює чіткого процедурного забезпечення землевпорядних дій; залишається неврегульованою процедура поділу та об’єднання земельних ділянок; перенасичення закону нормами, які дублюють норми інших законів ст. 9 ЗУ і ст. 6 ЗК;

ЗУ "Про плату за землю". Не відповідає чинному зак-ву та потребує коригування поняття податок. Підлягає коригуванню ст. 6 Закону. Невідповідність ч. 1 ст.5 ЗУ частині 1 ст. 206 ЗК України.

На практиці застосовується лист ДПА щодо плати за землю з фіз осіб 25.09.2008 року 19541/7/17-0317

ЗУ Про розмежування земель державної і комунальної власності,

ЗУ Про державний контроль за використанням та охороною земель.

12. Проблеми 1 законодавчого врегулювання земельних відносин в контексті необхідності розмежування правового регулювання відносин, об'єктами яких виступають земельні ділянки та нерухоме майно.

Земля розглядається як інтегрований та диференційований об’єкт правового регулювання. КУ – земля є основним національним багатством – Титова, Андрейцев, Носік щодо ознак – 1) пріоритетність правового регулювання землі як основного національного багатства серед інших об’єктів національного багатства Підпорядкованість правого регулювання цих об’єктів правовому регулюванню землі Самостійність регулювання відносин, в яких земля виступає в якості самостійного об’єкта.

Практична реалізація зазначених положень має проявлятись у: відносини у сфері використання, охорони відтворення земель, у сфері управління у галузі використання, відтворення та охорони земель мають бути врегульовані спец зако-ом; в чинному зак-ві має бути чітке розмежування правового регулювання відносин у зазначеній сфері та правового регулювання відносин у сфері використання та охорони інших об’єктів, у тому числі і нерухомого майна.

Відносини у сфері – врегульовані цілою системою законів та інших НПА (ЗК, ЗУ про держ контроль за охороною та використанням земель;)

Висновок – на сьогодні стан правого регулювання земельних відносин є самостійним у правовій системі У, який виділяє землю, категорії земель, земельні ділянки із системи нерухомого майна, враховуючи їх багатофункціональне призначення для задоволення різноманітних потреб людини, суспільства і держави. Нормами окремих законів (ЦК, ЗУ Про виконавче провадження; ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень) земля визнається нерухомою річчю. Проте зазначені положення не узгоджуються із положенням КУ, земельним, еколог зак-ом, оскільки порушують пріоритет правового режиму земель і земельних ділянок, об’єднуючи в один об’єкт правової регламентації земельні ділянки і нерухоме майно. Назвати ознаки, які відрізняють земельні ділянки від нерухомого майна.

Виникає потреба внести зміни до зазначених законів в частині вилучення норм, які відносять земельні ділянки до нерухомого майна, а також вилучення норм, що регулюють відносини щодо охорони та використання земель.