1. Охарактеризувати снодійні засоби. Гостре отруєння. Основні принципи надання допомоги.

Снодійні засоби – це лікарські препарати, які сприяють настанню сну, збільшують його тривалість і глибину. В невеликих дозах вони проявляють седативну дію.

Сон – це специфічний активний стан ЦНС, який характеризується чергуванням двох фаз:

• «повільний сон» проявляється зменшенням біоелектричної активності мозку, а також частоти серцевих скорочень і дихання, повільним рухом очних яблук. Він становить близько 75-80 % від загальної тривалості сну.

• «швидкий сон» характеризується посиленням біоелектричної активності мозку, швидкими рухами очей, збільшенням частоти серцевих скорочень і дихання, людина бачить сновидіння.

Вимоги до снодійних препаратів:

• вплив на структуру сну;

• повинні повністю відновлювати нормальний сон, тобто не порушувати чергування вказаних двох фаз;

• повинні бути ефективними і безпечними для різних груп хворих;

• здійснювати швидкий ефект;

• не пригнічувати дихання;

• не порушувати пам’ять;

• не викликати фізичної і психічної залежності.

Нажаль жоден із них не задовольняють повністю цих вимог, тому пошуки нових снодійних препаратів тривають.

Класифікація

1. Агоністи бензодіазепінових рецепторів: похідні бензодіазепіну — нітразепам, діазепам (седуксен, сибазон), феназепам, нозепам, лоразепам, тріазолам, мідазолам.

2. Снодійні засоби наркотичного типу дії: похідні барбітурової кислоти — (фенобарбітал, етамінал-натрій); деякі аліфатичні сполуки (хлорал­гідрат).

3. Препарати різної хімічної будови — зопіклон (імован), золпідем (санвал, івадал), доксиламін (донорміл), бромізовал.

Особливості роботи зі снодійними препаратами:

• регламентоване зберігання, відпуск і призначення;

• курс лікування не перевищує 4 тижні;

• відміняти препарат слід поступово;

• не можна застосовувати в період вагітності і годування груддю;

• під час лікування заборонено вживати алкоголь;

• у разі одночасного застосування з психостимуляторами або анальгетиками взаємно послаблюється ефект.

Гостре отруєння снодійними засобами

Клініка: слабкість, сонливість, головний біль. Невдовзі з’являються ознаки глибокого пригнічення ЦНС: втрачається свідомість, зникають реакції на тактильні та інші подразнення, послаблюються рефлекси, пригнічується дихання, знижується температура тіла, розслаблюється скелетна мускулатура, падає артеріальний тиск. Шкіра стає блідою з ціанотичним відтінком, слизові оболонки також ціанотичні. Зіниці розширюються, майже не реагують на світло.

Допомога:

1. Забезпечити прохідність дихальних шляхів.

2. Виконати інтубацію трахеї.

3. Провести штучну вентиляцію легень.

4. Промити шлунок розчином натрію гідрокарбонату за допомогою зонда.

5. Через зонд ввести 30-40 г магнію сульфату(як проносний засіб), 3-5 столових ложок вугілля активованого.

6. Провести гемосорбцію, гемодіаліз(зменшення концентрації отрути в крові і прискорення виведення її з організму).

7. Внутрішньовенно ввести розчин натрію гідрокарбонату(для гальмування проникнення та реабсорбції барбітуратів в ниркових канальцях).

Аналептики (бемегрид) застосовуються лише при легких отруєннях, але ні в якому разі – при глибокому пригніченні дихання.