3. Спортивний туризм

Спортивний туризм – це вид рекреаційної діяльності оздоровчого характеру з особливими вимогами до природно-територіального комплексу району подорожі, із високим рівнем споживання природних цінностей. С.Т. поєднує значні фізичні та психологічні навантаження на організм тому й вимагає досить високого рівня фізичної підготовки. Також, дозволяє отримувати спортивні розряди та звання.

Спортивний туризм

За видами маршрутів

За складністю

За формою проведення

Туристські маршрути

Пішохідні

Лижні

Одно-дводенні

Оздоровчі екскурсії

Гірські

Водні

Ступеневі

Туристсько-спортивні походи

Велосипедні

Нетрадиційні

Спелео

Комбіновані

Категорійні

Туристсько-спортивні експедиції

Автомото

Вітрильні

Туристсько-спортивні змагання

Туристсько-спортивні збори

Туристський маршрут – це шлях, порядок подорожі туристських груп через певні пункти проходження за заздалегідь складеним графіком руху.

Оздоровча екскурсія – туристська подорож тривалістю до 24 год. з використанням активних форм пересування, яка передбачає відвідування точно відібраних об’єктів із метою задоволення інформаційних, духовних,

пізнавальних та оздоровчих потреб туристів.

Туристсько-спортивний похід – групове проходження туристського спортивного маршруту визначеної протяжності з подоланням природних перешкод (перевалів, порогів, печер…) різної категорії або ступеня складності за нормативний час.

Турисько-спортивна експедиція – активна туристська подорож пошукового, дослідницького характеру з метою вивчення певної території, маршруту, одного чи декількох перешкод із використанням будь-яких технічних засобів пересування або ж без них.

Туристський зліт – масовий туристський захід, який має на меті обмін досвідом та підбиття підсумків туристсько-спортивної роботи, до програм якого входять змагання з техніки туризму, туристичні конкурси.

Туристські змагання – змагання з техніки певного виду туризму або кількох видів туризму. Для підготовки до туристських видів змагань, як правило, всеукраїнського та міжнародного рівнів можуть проводитись туристсько-спортивні збори.

Спортивний туризм передбачає подолання маршруту активним способом, тобто без використання механічних транспортних засобів, (звісно, якщо це не авто, мото, вело маршрут) покладаючись лише на власні сили, реалізуючи вміння і навички пересування пішки, на лижах, плавання на плотах і човнах, їзди на велосипеді та ін.

Маршрути можуть бути розроблені як самими туристами, так і рекомендовані туристськими клубами та організаціями. У випадку, коли самостійно розробляється маршрут, самотужки організовується харчування, розміщення й пересування на маршруті, спортивний туризм матиме самодіяльний характер. Якщо маршрути забезпечуються туристськими клубами та організаціями, то спортивний туризм буде плановим.

Спортивний туризм користується в основному тими ж ресурсами, що й рекреаційний, однак на відміну від останнього для нього особливо привабливими є не сприятливі та комфортні сторони цих ресурсів, а близькі до екстремальних , такі, що знаходяться на межі можливостей або близькі до неї.

Види спортивного туризму та категорії складності походів

Види туризму, характеристики походів	Категорії складності походів						Некатегорійні походи
	1	2	3	4	5	6	1-2 денні	1 ст.с.	2 ст.с	3 ст.с.
Тривалість походу (днів) днях (не менше)	6	8	10	13	16	20	1-2	3-4	4-6	6-8
Протяжність походу (км):
Пішохідні	130	160	190	220	250	300	до 30	30	50	75
Лижні	130	160	200	250	300	300	до 30	30	50	75
Гірські	100	120	140	150	160	160	до 25	25	50	60
Водні (на гребних судах, плотах)	150	160	170	180	190	190	до 25	25	40	60
Велосипедні	250	450	650	800	1000	-	до 50	50	80	120
На мотоциклах	1000	1500	2000	2500	3000	-
На автомобілях	1500	2000	2500	3000	3500	-
Вітрильні	150	200	300	400	500	-
Спелеопоходи (кількість печер)	5	4-5	1-2	1-2	1-2

До найбільш масових видів спортивного туризму належить пішохідний туризм. Пішохідні туристські походи можна проводити в усіх регіонах України. Погодні умови дозволяють здійснювати пішохідні мандрівки з березня до листопада, а за сприятливих умов упродовж всього року. Одночасно слід зазначити, що територія України, за винятком двох гірських масивів (Українські Карпати та Кримські гори), має рівнинний рельєф і на ній майже відсутні істотні природні перешкоди, що обумовлюють категорію складності пішохідних маршрутів. Тому у більшості регіонів України можливо здійснювати походи лише до І категорії складності включно, а походи ІІ та ІІІ категорії складності – тільки в Карпатах і Кримських горах. Отже, Карпати та Крим є головними районами проведення пішохідних походів. Різноманітність тут природних перешкод дає можливість туристам оволодіти майже усім арсеналом техніки пішохідного туризму, орієнтування на місцевості, повноцінно проводити навчальні заходи. Термін проведення походів у цих районах теж широкий – з ранньої весни до пізньої осені, а за сприятливих погодних умов – і взимку. У Карпатах можна прокласти маршрути від найпростіших до ІІ категорії складності. Тут зустрічаються ділянки з великим перепадом висот, скельним рельєфом, складним орієнтуванням, водними перепонами. Найцікавіші маршрути у Карпатах йдуть хребтами Чорногори, Горган і Свидовця.

Альпінізм та скелелазіння. Традиційно альпіністські сходження проводяться у районах альпійських гір, що піднімаються вище снігової лінії і характеризуються комплексом льодовикових форм рельєфу (цирки, гострі гребені тощо). Отже альпінізм в Українських Карпатах є неможливим впродовж більшої частини року. У зимовий період року є певні ділянки, що за своїми спортивно-технічними характеристиками можуть за складністю подолання відповідати вершинам певної складності.

Скелелазіння має чудові можливості для розвитку в Україні. У Криму нараховується 23 скельні масиви по яких прокладені маршрути.

Водний туризм. Україна має досить густу річкову систему та значну кількість річок, придатних для проведення водних туристських походів як на розбірних, так і на надувних плавзасобах різних класів. Річок з довжиною понад 100 км в Україні 123, а великих рік (довжина понад 500 км) – 14. Через різноманітність ландшафтів, ріки різних регіонів України сильно відрізняються між собою за похилом русла, характером течії, наявністю та складністю перешкод, сезонним режимом тощо, що дозволяє поділити їх за туристсько-спортивною складністю на три групи – ріки низовин, ріки височин, ріки Карпатського регіону. До першої групи належать річки Придніпровської та Поліської низовин і Полтавської рівнини. Це такі ріки як Дніпро з його правою притокою Прип'ять (яка, у свою чергу приймає праві притоки – Стир, Стохід та ін.) та лівими притоками –Десна з Сеймом й Остром, Сула, Псел, Ворскла, а також річки басейну Сіверського Донця. На цихрічках можливе проведення водних походів до І категорії складності. Друга група – річки височин. До них віднесено річки, що протікають у межах Волинської, Придніпровської, Подільської та Передкарпатської височин. Це праві притоки Прип'яті (Горинь, Случ, Тетерів, Уж), права притока Дніпра – р. Рось, річки бассейну Південного Буга також верхів'я річки Дністер та її ліві притоки – Збруч, Смотрич, Жванець та ін. Річки цієї групи дають можливість проводити водні походи до ІІ-ІІІ категорії складності. До третьої групи належать гірські річки Карпатськогорегіону. Це добре освоєні туристами річки басейну Дністра: Чорний Черемош, Черемош, Білий Черемош, Прут, Стрий, а також Тиса та її притоки в Закарпатті. До них останнім часом додано низку малих річок: притоків Черемошу Річки Карпат можна долати на каяках, байдарках, катамаранах, плотах. У залежності від сезону та виду суден маршрути на карпатських річках класифікуються до IV категорії складності з елементами V категорії.

Велосипедний туризм має свої переваги у порівнянні з іншими видами туризму. Велосипед дає мандрівнику можливість із досить значною швидкістю долати великі відстані, ознайомитись під час короткого велопоходу з цілим регіоном відвідати цікаві об'єкти, розташовані один від одного на значній відстані. Ще одна суттєва перевага перед іншими видами туризму – велотуристу не потрібно переносити рюкзак в декілька десятків кілометрів на власній спині – це робить його двоколісний помічник. Проте велосипед ставить деякі специфічні вимоги до учасників подорожі. Кожен велотурист має володіти технікою їзди на велосипеді з вантажем не тільки шосейними дорогами, а й стежками та бездоріжжям. Обов'язковою умовою є знання Правил дорожнього руху, що є запорукою безаварійного проведення велопоходу.

Спелеотуризм – один з найбільш технічно та психологічно складних видів туризму. Він значною мірою наближений до пошукових, дослідницьких видів діяльності, і масовим назвати його важко. Основними перешкодами в спелеотуризмі є саме подолання печер, що відбувається в досить складних умовах. На окремих ділянках печер доцільніше організовувати екскурсійні маршрути, проходження яких не передбачає спеціальної підготовки. В Україні виділяють три області поширення печер – Дністровсько-Причорноморську (140 печер. Оптимістична – 207 км, Озерна – 107 км.), Східно-Карпатську (печера дружба – 270 км.) та Кримську (більше 40).

Гірськолижний туризм. Останнім часом гірськолижний туризм стає одним з найпопулярніших видів активного відпочинку у світі. Популярними місцями лижного відпочинку є Австрія (Сан-Антон), Андора, Франція, Швейцарія, Болгарія, Італія, Словаччина, Туреччина, Фінляндія, Швеція, Норвегія; менш популярними є Німеччина і США. Останнім часом здобувають популярність Румунія, Чехія, Словенія, Іспанія, Канада, Ізраїль, Ліван, Індія та Японія. Гірськолижний відпочинок у Японії є одним з найдорожчих у світі.

Не є винятком у цьому відношенні й Україна. Інтерес до занять гірськими лижами зріс настільки, що фахівці й журналісти твердять про справжній гірськолижний вибух", "гірськолижний бум" і навіть "гірськолижну революцію". Займатися гірськими лижами престижно, цікаво й дуже корисно для здоров'я. Надзвичайно широким є віковий і соціальний діапазон аматорів гірськолижного відпочинку – від дітвори до пенсіонерів, від домогосподарок до політиків, від студентів до бізнесменів. Особливою популярністю гірські лижі користуються серед міських мешканців, які щозими стараються знайти можливість виїхати в гори, удосконалити свою гірськолижну техніку, відпочити, подихати чистим гірським повітрям, помилуватися зимовими краєвидами, ознайомитися з історією та культурою гірського краю. До недавна більшість українським шанувальників цього виду активного відпочинку орієнтувалась на гірськолижні курорти Польщі, Словаччини, Румунії, Австрії, Італії, Андори та інших країн світу, оскільки повною мірою задовільнити свої інтереси в Україні вони не могли. Проте, останніми роками все більше наших співвітчизників місцем реалізації своєї "гірськолижної мрії" обирають українські терени, передусім Карпати. Найпопулярнішими центрами гірськолижного туризму в Україні є Буковель, Славське, Тисовець.

Загалом лижні види спорту включають лижні прогулянки, катання на лижах із гірських схилів, далекі лижні пробіги. До змагальних видів, які вимагають спеціальних тренувань, можна віднести лижні перегони, гірськолижний спорт, стрибки з трампліна та ін. Заняття лижними видами спорту сприятливо впливають на загальний стан організму, зміцнюють нервову систему, загартовують організм. У людини залучаються до роботи різноманітні м'язові групи, що поліпшує обмін речовин і діяльність органів дихання та кровообігу. Пересування на лижах пересіченою місцевістю, а також гірськолижний спорт вимагають певної фізичної підготовки і вправності. Навантаження на організм залежать від довжини трас, рельєфу місцевості, швидкості пересування та ін.

Гірськолижні траси залежно від крутизни і довжини схилу можна поділити на чотири категорії складності:

• сині - найпростіші;

• зелені - середнього рівня складності;

• червоні - складні;

• чорні - екстремальні.

Гірськолижні комплекси можна умовно поділити так:

- Курорти I типу – це курорти міжнародного значення, що пропонують бездоганні гори, широкий вибір готелів, житла та нерухомості на продаж.

- Курорти II типу ці курорти не настільки популярні, як попередні; пропонують меншу кількість розваг і розраховані на вужчий ринок (лижні клуби та групи).

- Курорти III типу пропонують високоякісні лижні траси, але ринок нерухомості розвинутий слабо. Багато з таких курортів працюють лише у вихідні дні. - Малі, часто малорентабельні курорти - працюють лише у вихідні дні. Типовим прикладом є гірський клуб в Онтаріо у США, який не має снігових гармат, зі схилами з перепадом висот до 100 метрів, Т-подібними підйомниками (бугелями), забудований дерев’яними будиночками в швейцарському стилі та без ліцензії на продаж алкоголю.

До спортивного туризму можна віднести такі як пригодницький (екстремальні.) Пригодницький туризм – туризм пов’язаний з фізичними навантаженнями, а іноді і з небезпекою для життя, що є запланованою, а іноді й спонтанною. До екстремального туризму відносять різні пригодницькі тури, - пригодницькі подорожі, відвідування екзотичних місць, вулканів, островів, водоспадів і ін..

Екстремальний туризм кожного року все більше набирає обертів у своєму розвитку. Тому зараз можна виділити основні види екстремального туризму – водні, наземні, повітряні та екзотичні. Ці види, внаслідок своєї унікальності, не мають значного поширення і, як правило існують у вигляді тривалого катання екскурсантів на спеціально навчених тваринах, а також яхтах, повітряних кулях та ін.