3.1. Перші прояви журналістики у зарубіжних державах

Якщо виходити з визначення, що журналістика — це постій­ний збір, обробка та розповсюдження інформації про актуаль­ні події та явища, оформленої у журналістські жанри, то пер­ші прояви зарубіжної журналістики треба пов'язувати з розви-; тком перших держав.

Перші так звані «пражурналістські явища» («пра» — тобто, «прадавні») медіазнавці зводять до вистзгпів перших ораторів.-Дехто з науковців підкреслює тодішню суспільну роль глашата­їв, роботою яких було донесення до широких верств населення'

офіційної інформації. «Проте старогрецький поліс виробив дея­кі способи передавання соціально значимої інформації. Найваж­ливішим каналом громадської комунікації була агора, міська плош,а, іцо служила центром політичного і релігійного життя полісу, місцем зборів. Прогулюючись по агорі, греки обміню­валися новинами і думками, вели політичні суперечки, обгово­рювали чутки. Глашатаї оповіш,али громадян про важливі по­дії. Іншим місцем спілкування греків були гімнасії, приміщення для спортивних занять. Поступово гімнасії перетворилися на центри обміну інформацією та ідеями, у своєрідні вищі учбові заклади, де з доповідями виступали філософи» [С. 9, Трыков В. П. История зарубежной журналистики: От истоков до Вто­рой мировой войны: уч. пособие. — М.: Инфомедиа Паблишерз, 2007. — 440 с].

Однак задовго до Давньої Греції та Риму вже існували ци­вілізації інків, аі],теків, єгиптян, шумерів, китайців. Тоді інфор­мація також циркулювала у їхніх державах. Ми достаменно не знаємо, чи були тоді журналісти в їхніх державах, чи зверта­лися вони до громадян. Тому будь-які виступи тогочас­них ораторів щодо актуальної теми можна вважа­ти проявом давньої журналістики. Оратори аналізу­вали дійсність, художньо обрамлювали свої тексти. Тобто, вони працювали в аналітико-публіцистичних та художньо-публіцистичних жанрах. А ось інфор­маційні жанри тоді належали глашатаям — людям, яким влада довіряла розповсюджувати новини в дер­жаві. Історія людства доводить, що інструментарій впливу на громадськість через інформування широко використовувався при підготовці до воєн, лобіюванні політичних кіл, організації підтримки політичних партій, поширенні релііійних вірувань, просуванні товарів на ринок, збиранні коштів, популяризації по­дій і людей.

У дуже великих державах давнини усні форми розповсюджен­ня відомостей актз^альних повідомлень були малоефективними і тому тривав постійний пошук крапщх шляхів письмового інфор­мування. Наприклад, антична Греція запозичила алфавіт у фі­нікійців — народу давнього Середземномор'я, який вів торгівлю.

Хоча античне суспільство, особливо грецьке, було «face-to-face Society», воно мало письмову комунікацію. У Греції поши­рення письма відбулося в середині VHI ст. до н. е., і відтоді со­ціально значуща інформація (правового, політичного, економіч­ного, релігійного, мистецького характеру) стала долати просто­рові та часові дистанції.

Уже тексти законів Дракона та Солона (VII-VI ст. до н. е.), писані на дерев'яних дощечках, прикріплювали до стін цен­тральних будинків міста. Такі таблички (з текстами державних угод, грамот про надання відзнак тощо) виконували комуніка-í тивні функції між державним апаратом і громадянами та за-' безпечували тривалість соціально-державного об'єднання грома­дян. При створенні Римської імперії виникла нова форма писем­ної комунікації між державним апаратом та населенням — так звані прагазети, що «визріли» з «Анналів понтифіків» і «наро­дилися» під час напруженої боротьби між Цезарем і сенатом (59 р. до н. е.). Наказом про створення «Acta senaturus» та «Acta diurna» Цезар поклав початок систематичному й планомірном} оприлюдненню політичних відомостей, чим сформував для cet інструмент впливу на громадську думку, даючи їй ґрунт і пожи­ву. За функцією цільової державної інформації до прагазет на­ближаються монети, які за часів правління цезарів були носіями важливих повідомлень (про військові перемоги, будівництво та соціальні заходи того чи того правителя); для влади це був ста­білізаційний чинник. До цільової державної інформації тяжіє та­кож і естетична інформація (література), котра поширювалася через школи, бібліотеки та на продаж як основний засіб навчан­ня нації. Для греків такою «Біблією для освіти» став Гомерів­ський епос, а для римлян — Вергіліїв епос про Енея.

Протиставним доповненням до офіційної державної інфор­мації були вільні від урядового диктату форми писемної комуні­кації Римської імперії. Головною такою формою стало приватне інформування. За допомогою листа можна було повідомити про важливі події, висловити власне ставлення як до самої події, так і до особи. Оскільки епістоли зі значущою інформацією, пере­ходячи з рук у руки, ставали суспільним надбанням, то це була справжня масова комунікація, не контрольована з боку дер­жави. Для посилення опозиційного ідеологічного впливу вико­ристовувалися несанкціоновані — «відкриті листи» (in publiko proposition; їх розвішували у публічних місцях; наприклад, коли форум замовкнув під час останньої диктатури Цезаря, саме за допомогою відкритих листів прибічники сенату створювали пев­ні суспільні настрої) та підпільні (вони розповсюджувались у місцях скупчення людей, ходили «по руках» і доволі часто мали значну фактичну дієвість: так, наприклад, популярна епіграма Евена Пароського змусила імператора Доміціана (І ст. н. е.) від­мовитися від виконання власного едикту про вирубування ви­ноградників) [Ще раз про визначення явища пражурналістики: діалог сакрального та профанного слова / Електронна бібліоте­ка Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченко, http:// j ournlib. uni V. kiev. ua/index. php?act=art icle&art icle=1674. — 17.11.2010. .

Зародки періодичних видань дослідники вбачають у повідо­мленнях «Acta senatus», що за наказом Юлія Цезаря вивішувала­ся на площі Риму, та «Acta diurna», що подаваний перебіг праці народного зібрання, відомості про військові події, хроніку новини і т. п. Копії з них розсилалися до різних місцевостей провінції. Створений за Цезаря щотижневик «Коментариус рерум новарум» («Записки про нові події») переписували по 300 рабів. При ньому ж за допомогою вибілених дощок, що виставлялися для загально­го огляду, оперативно повідомляли про рішення сенату. За імпе­ратора Августа на дошках стали писати і світську хроніку.

«Вже з утворенням держави стали писати на покритих гіп­сом дошках, які вивішувалися на видних місцях, на папірусових сувоях, а також на спеціально відпрацьованій шкірі тварин — пергаменті, названому на честь міста Пергама в Малій Азії, де його уперпіе почали виготовляти в II ст. до н.е». [С. 12, Воро­шилов В. В. Журналистика: учебник / В. В. Ворошилов. — 6-е изд-е, перераб. и доп. — М.: КНОРУС, 2009. — 496 с].

Комунікаційною революцією вважають перехід від пану­ючого в первісному суспільстві безпосереднього усного між-особистісного спілкування до писемності як основи предмет-но-опосередкованих контактів, які не вимагали обов'язкового особистого спілкування людей. Виникнення писемності сприяло виникненню таких соціальних інститутів, які спеціально поча­ли займатися створенням, збиранням, збереженням і розподі­лом інформації, «законсервованої» у вигляді письмових пові­домлень. «Світ середньовіччя формувався усередині античної цивілізації, в період ідеологічного протистояння християнства, що набирало силу, і античних релігійних культів. Ця боротьба визначила основну спрямованість публіцистики ІІІ-У ст. Хрис­тиянська література вступила у фазу свого становлення» [Ра-нович А. Б. Первоисточники с истории раннего христианства. Античные критики христианства. — М., 1990. — 480 с]. До того ж писарі та ченці-монахи описували події так, як наказували керівники держави. Цікаво, що хроніка — це інформаційно-пу­бліцистичний жанр журналістики, в якому якраз і працювали монахи, описуючи події. Однак рукописи із хроніками не набу­вали масового розповсюдження — вони зберігалися в храмах та бібліотеках. Тож журналістською роботою в класичному розу­мінні це навряд чи можна назвати.

Перші держави, утворені в світі, робили все можливе, аби масовою ставала тільки та інформація, яка допомагала контро­лювати населення.

Запитання та завдання для контролю

114. Що таке пражурналістські явища? Охарактеризуйте їх.

115. Хто такі оратори і хто такі глашатаї? В чому полягала особ-| ливість їхньої роботи?

116. Яким чином інформація розповсюджувалася за часів Юлія Цезаря?

117. Яка література була основним засобом навчання нації в Давній Греції?

118. Розкажіть про зародки періодичних видань.

Домашнє завдання

Знайдіть виступи 2-3 давньогрецьких ораторів і порівняйте між собою їхню риторику. Як вони переконували у своїх думках? Якою була тональність їхніх виступів? Наскільки вони глибоко аналізували процеси?